Моралі.

В історії педагогічної думки XIX століття відомі два головних напрямки у визначенні

змісту освіти: теорія формальної освіти і теорія матеріальної освіти. В основі теорії формальної

освіти лежить філософська течія раціоналізму, її прихильники (Дж. Локк, Г. Песталоцці) вважали,

що джерелом знань є розум, знання народжуються розумом того, хто пізнає. Звідси і головне

завдання освіти – розвиток розуму ("гімнастика розуму"), тобто здатності логічно мислити,

аналізувати, порівнювати тощо. Вони вважали, що найкращим засобом такого розвитку є вивчення

мов (латинської і грецької) і математики, відстоювали так званий " класичний " напрям освіти

(гімназії, англійські граматичні школи). Теорія матеріальної освіти опиралась на філософську

основу емпіризму, який твердить, що джерелом знань є досвід. Педагогічний висновок (О.Герцен,

М. Добролюбов): треба озброювати учнів природничими знаннями, основний критерій відбору

навчального матеріалу – практична цінність знань. Ця теорія лягла в основу реальної освіти

 

1Хуторской А.В. Методика личностно-ориентированного обучения. Как обучать всех по-

разному?: Пособие для учителя. – М: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2005. – С. 152.

 

(реальні училища), навчання базувалось на вивченні природничих дисциплін і прикладних

предметів (наприклад бухгалтерської справи). К. Д. Ушинський вважав, що до засвоєння наук не

можна підходити лише з погляду їх практичної придатності: школа повинна давати і різноманітні

потрібні в житті знання та уміння і розвивати розумові здібності дитини.

На початку XX століття американський педагог Дж. Дьюї (основоположник прагматизму в

шкільній політиці), який критикував і раціоналізм, і емпіризм, запропонував ідею розвитку

практичного досвіду дітей, озброєння їх прикладними уміннями і навичками в різних видах

діяльності. Навчання він уявляв як розв'язання ланцюжка практичних завдань, узятих з

повсякденного життя. Цю теорію назвали педагогічним утилітаризмом. На практиці ідеї Дж.

Дьюї втілив у життя американський педагог У. Кілпатрик, який розробив метод проектів. Його

сутність полягала в тому, що учні разом з учителем проектували виконання якоїсь практичної

діяльності (наприклад, будівництво будинку, прокладання дороги, підготовку концерту тощо),

включаючись у роботу, в ході якої засвоювали необхідні відомості з мови, математики, інших

предметів. Звичайно, така організація навчання призводила до зниження рівня освіти, хоч і

викликала інтерес. Сьогодні в нашій країні метод проектів знаходить своє місце в системі методів

активного навчання.

У сучасному розумінні зміст освіти складають не лише знання і уміння, а й соціальний

досвід, тобто сукупність засобів і способів діяльності, створених у процесі розвитку суспільства.

За концепцією І. Я. Лернера, тільки оволодіння таким досвідом, що є джерелом змісту освіти,

допоможе молодому поколінню повною мірою осягнути культурні надбання попередніх поколінь.

І. Я. Лернер обґрунтував 4 основних елементи змісту освіти. 1

1) знання, тобто цілісна система відомостей, інформації, накопиченої людством;

2) уміння і навички, тобто досвід відомих способів діяльності;

3) досвід творчої діяльності, в результаті якої створюється об'єктивно чи суб'єктивно нове

завдяки специфічним процедурам:

– самостійного переносу раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію;

– виділення нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об'єкта;

– виділення альтернативних варіантів вирішення проблеми;

– комбінування раніше відомих способів у новий.

4 ) досвід емоційно-ціннісного ставлення школярів до світу, діяльності, наукових знань,

моральних норм, ідеалів.

Сучасна педагогіка в залежності від мети і характеру підготовки учнів розрізняє загальну,

політехнічну та професійну освіту.

Під загальною освітою розуміють " сукупність систематизованих наукових знань про

основні закономірності розвитку природи, суспільства й людського мислення, систему умінь і

навичок, поглядів і переконань, які сприяють загальному розвитку учнів, служать основою для

його професійної підготовки " 2. Загальну освіту учні здобувають при вивченні основ наук, при

оволодінні елементами загальної культури. Вона сприяє формуванню наукового світогляду,

підготовці школярів до праці. Розрізняють такі складові загальної освіти: гуманітарну і

природничо-математичну.

Політехнічна ("полі" – багато) освіта – це сукупність знань про технологічні процеси на

виробництві та технічні пристрої, знаряддя праці, найбільш типові для сучасного виробництва,

уміння поводитися з ними. Вона здійснюється як в процесі вивчення основ наук (фізики, хімії,

тощо), так і на уроках трудового навчання, при включенні учнів у продуктивну працю.

Професійна освіта – це знання, уміння й навички, необхідні для виконання певної

професійної діяльності.

Всі три види освіти тісно пов'язані між собою. Загальна освіта служить науковою базою для

політехнічної і професійної. Чим вищий рівень загальної освіти, тим успішніше людина

оволодіває професійними знаннями й уміннями. У процесі професійної освіти людина розширює

кругозір і поглиблює політехнічну освіту.

 

1 Викладено за посібником- Лозова В. І. та ін. Педагогіка. Розділ "Дидактика". – К., 1993. – С.38-43.

2 Практикум з педагогіки/За ред. О. А. Дубасенюк та А. В. Іванченка. -К., 1996.- С. 103.

Коли йдеться про ступені освіти, користуються такими поняттями, як початкова, базова,

середня, вища освіта, коли мають на увазі спеціалізацію – розрізняють технічну,

сільськогосподарську, медичну, економічну, юридичну, педагогічну і т. п. освіту.

Як же наповнюється освіта змістом? Як відбирати найнеобхідніше, найпотрібніше для

навчання школярів?

Визначення змісту освіти – завдання складне. То він відстає від сучасного рівня науки, то

виявляється перевантаженим або недостатньо спрямованим на розвиток особистості.

Зміст освіти розглядається як педагогічне втілення соціального замовлення, тобто вимог

суспільства до того, що повинен знати і вміти учень. У дидактиці виділяють такі вимогидо

відбору змісту освіти, які враховуються при складанні навчальних планів, програм, підручників:

- спрямованість освіти на реалізацію всебічного гармонійного творчого розвитку

особистості;

- висока наукова й практична значущість змісту, який включений до основ наук;

- забезпечення гуманізації освіти шляхом звернення до світової культури, історії, духовних

цінностей, мистецтва, народних звичаїв і традицій;

- відповідність змісту освіти віковим особливостям школярів та реальним їх можливостям;

- врахування єдності змістовної і процесуальної сторін навчання;

- структурна єдність змісту освіти, що забезпечує системність навчання. 1

Суспільний досвід, знання і уміння засвоюються учнями переважно у процесі вивчення

навчальних предметів. У нас прийнято предметний підхід до побудови змісту освіти. Під