Виховних завдань.

Розрізняють два типових варіанти дій учнів: під керівництвом учителя і самостійно.

Коли навчально-пізнавальна діяльність учнів відбувається під керівництвомучителя, в

ній можна вичленити такі дії учнів: прийняття мети й завдань, поставлених учителем;

формування мотивів діяльності; здійснення, регулювання та аналіз своїх дій разом з учителем.

Коли відбувається самостійне учіння, то учень сам планує завдання, вибирає засоби для його

виконання, здійснює самоконтроль та самоаналіз власної діяльності.

Дія – це зовнішній прояв діяльності. Навчальна діяльність супроводжується внутрішнім

процесом засвоєння учнями знань. Сучасна психолого-педагогічна наука має кілька підходів до

організації процесу засвоєння знань. 1

1. Н. Менчинська та Д. Богоявленський пропонують організовувати засвоєння знань на

основі аналітико-синтетичної діяльності, порівняння, асоціації, узагальнення даних,

підкреслюють значення самостійного пошуку ознак понять і способів розв'язання нових типів

задач у процесі засвоєння.

2. Д. Ельконін і В. Давидов вважають, що школярі мають спершу ознайомитися із

загальними теоретичними положеннями, щоб виводити з них більш конкретні знання, ними

обґрунтоване і практично здійснене розвивальне навчання, яке мало на меті прискорений

розумовий розвиток школярів.

3. П. Гальперін і Н. Тализіна – автори теорії поетапного формування розумових дій, яка

включає п'ять етапів: 1) попереднє ознайомлення з дією та умовами виконання; 2) формування дій

у матеріальному вигляді з розгортанням усіх операцій, що до них входять (за допомогою

моделей); 3) формування дії у зовнішній мові; 4) формування дії у внутрішній мові; 5) перехід дії

у розгорнуті процеси мислення.

Процес засвоєння знань включає в себе такі ланки: сприймання, розуміння, осмислення,

узагальнення, закріплення, застосування на практиці.

Сприймання – це відображення в свідомості людини окремих властивостей предметів і

явищ, що в даний момент діють на органи чуття. Розрізняють безпосереднє (чуттєве) і

опосередковане (раціональне) сприймання. На основі безпосереднього сприймання в пам'яті

створюються образи предметів, явищ, процесів; раціонального – уявлення. Для успішного

сприймання учнями навчального матеріалу вчитель повинен викладати його лаконічно,

акцентувати увагу на основних моментах, чітко і логічно структурувати інформацію, особливу

увагу приділяти візуальному представленню навчальної інформації. Особливо важливе на цьому

етапі перше враження (імпринтінг) учнів, тому воно повинно бути правильним і яскравим.

Розуміння – встановлення зв'язків між явищами і процесами, з’ясування їхньої будови,

складу, призначення, розкриття причин явищ і подій, мотивів вчинків літературних героїв чи

історичних осіб, пояснення змісту тексту, смислу окремих слів.

Вчителю важливо пам'ятати, що для ефективного розуміння треба викладати матеріал

зрозуміло, доступно, вчити учнів співставляти факти, дані, робити висновки.

Осмислення – розкриття більш глибоких зв'язків між окремими елементами цілого, більш

глибоке порівняння, аналіз цих зв'язків. У школярів на цьому етапі з'являється власне ставлення до

вивченого, початки переконання, уміння доводити справедливість висновків.

 

1 Практикум з педагогіки -К„ 1996. – С.95-96

Узагальнення – виділення і об'єднання загальних, суттєвих рис предметів і явищ. На основі

узагальнень формуються поняття, закони, ідеї, теорії. Узагальнення не обов'язково завершує

засвоєння. Закони, визначення, правила можуть даватись і на початку вивчення теми (при

дедуктивному підході). При узагальненні навчального матеріалу вчителю слід звертати увагу на

найважливіші ознаки предметів і явищ. Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови,

що воно базується на достатніх наукових знаннях, які дозволяють широко використовувати

порівняння, аналогію і доказовість. На цьому етапі здійснюється систематизація навчального

матеріалу.

Закріплення – неодноразове відтворення матеріалу, що вивчається, в цілому і по частинах,

повторне осмислення. Здійснюється воно шляхом заучування деяких основних фактів, визначень,

зв'язків, способів доведення, шляхом відтворення деяких особливо важливих елементів вивчення

матеріалу, узагальнень і висновків, виконання письмових і лабораторних вправ. В основі

закріплення лежить психологічний процес запам’ятовування – накопичення і збереження в

пам’яті інформації та вражень для практичного їх відтворення. Запам’ятовування може бути

осмисленим і механічним („зубрінням”). Тому при закріпленні важливо не зазубрювати, а

поглиблювати знання, здійснювати перенос знань на нові ситуації. Дуже цінно, щоб учні наводили

власні приклади, виконували вправи пошукового і творчого характеру.

Для кращого запам’ятання варто використовувати асоціативні образи, чуттєві переживання,

опорні сигнали (набір ключових слів, знаків тощо, розміщених на плакаті, великому аркуші

паперу чи просто на дошці).

Застосування – забезпечення глибини, міцності, усвідомленості, дієвості знань, умінь і

навичок. Досягається на практиці різноманітними вправами. В. Онищук1 класифікує вправи на

підготовчі, ввідні, пробні, тренувальні, творчі, контрольні. Особливе значення для повноцінного

застосування мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих задач, де доводиться

використовувати комплекс знань з різних навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань, умінь і навичок залежить від:

– мотивації учіння;

– рівня розвитку емоційної сфери учнів (здатності на емоційні переживання);

– правильної організації спілкування;

– розвитку самостійності та творчої активності учнів.