Патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних

екологічної культури”. 4 А в Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку

української державності та в Концепції розвитку загальної середньої освіти – як формування

свідомого відповідального громадянина, здатного до самоосвіти і саморозвитку, який уміє діяти

творчо, компетентно, прагне змінити на краще життя своє і своєї країни.

Для чого потрібне знання і розуміння цілей виховання? Перш за все, знання цілей

виховання дає педагогу уявлення про те, яку людину він має формувати, надає його роботі

необхідну осмисленість і спрямованість. Щодо цього К.Д.Ушинський у книзі “Людина як предмет

виховання” писав: “ Що сказали б ви про архітектора, який закладаючи нову будівлю, не зумів би

відповісти вам на запитання, що він хоче будувати – храм, присвячений богові істини, любові і

правди; просто будинок, у якому жилося б затишно; красиві, але непотрібні урочисті ворота,

якими милувалися б подорожні; роззолочений готель для оббирання нерозважливих; кухню для

приготування страв; музей для зберігання рідкостей, чи, нарешті, хлів для складання туди

різного, нікому вже непотрібного в житті мотлоху? Те ж саме повинні сказати ви і про

вихователя, який не зуміє чітко і точно визначити вам мету своєї виховної діяльності”. 5

1. Див.: Вишневський О. Сучасне українське виховання: Система цінностей.–Львів, 1999.– С. 12–15.

2 Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. – №6. – С.19.

3 Геллер Г.А. Формирование защищенности личности школьника как аспект педагогики ненасилия// Тезисы докладов

Международной конференции по педагогике ненасилия „ Воспитание свободной, ответственной личности”.– Спб.,

1994. –С.101.

4 Національна доктрина розвитку освіти// Освіта України.– 2002.– 24 квітня- 1 травня.

5.Ушинський К.Д. Вибр.тв.: У 2-х т.–Т.1.– С.196.

Великого значення умінню педагога правильно формулювати цілі виховання надавав

А.С.Макаренко. „ Я під цілями виховання розумію програму людської особи, – підкреслював він, –

програму людського характеру, при чому в поняття „характер” я вкладаю весь зміст

особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне

виховання, знання, геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати

таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути.” 1

Як бачимо, сучасний педагог-практик повинен уміти проектувати кожну особистість,

спираючись на загальні суспільні цілі виховання, визначені в директивних державних документах,

а також враховуючи фізіологічні та психологічні особливості особистості, активізуючи при цьому

самопрограмування власного життя самою особистістю.

Цілі виховання у практичному втіленні конкретизуються через завдання. Мета і завдання

співвідносяться як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливо твердити: мета

виховання – це система завдань, які треба розв'язати. У Концепції виховання дітей та молоді в

національній системі освіти сформульовано основні виховні завдання загальноосвітнього

навчального закладу:

• філософсько-світоглядна підготовка школярів, формування у них наукового світогляду;

• розвиток пізнавальної активності й культури розумової праці;

• патріотичне виховання;

• розвиток моральних почуттів і рис поведінки;

• формування розуміння загальнолюдської і народної моралі;

• розвиток національної правосвідомості і самосвідомості;

• вироблення свідомого ставлення до праці як до вищої цінності людини і суспільства,

розвиток діловитості, підприємництва;

• формування екологічної культури;

• фізичне вдосконалення;

• статеве виховання учнів, підготовка їх до сімейного життя. 2

Смлід зазначити, що деякі педагоги відкидали доцільність постановки суспільних цілей

виховання. Американський філософ – прагматик і педагог Джон Дьюї, наприклад, стверджував,

що людина є рабом своїх природжених звичок і не піддається зміні, а виховання має цілком

будуватись на інстинктивних інтересах і потягах дітей. Представники теорії “вільного

виховання”, висунутої ще Ж.-Ж.Руссо (Е.Кей у Швеції, К.Н.Вентцель у Росії, М.Монтессорі в

Італії) цільовими установками виховання вважали розвиток інтересів і нахилів дітей, які

проявляються спонтанно, забезпечення їм повної свободи і невтручання в їхнє формування. Цю

теорію назвали педоцентричною, бо в центр виховної системи ставляться захоплення і потяги

дитини.

Крім загальних цілей і завдань педагогічного процесу варто виділити і часткові цілі, які

ставить перед собою педагог, здійснюючи окремі акти педагогічної діяльності. Це цілі уроку чи

виховного заходу, цілі педагогічної бесіди з учнями або їхніми батьками. Цілі можуть бути

далекими (розвиток певних якостей школярів), середніми (організація конкретних справ) і

близькими (при організації безпосередньої педагогічної взаємодії на уроці та поза ним).

Педагогічна взаємодія, тобто взаємовідносини учасників педагогічного процесу визначають

його розвиток.У педагогічній взаємодії беруть участь педагоги (адміністрація закладу освіти та

вчителі) й учні. Педагогічна взаємодія містить педагогічний вплив, його активне