Ідеали та взірці науки доби відродження.

Галилей Галилео итальянский ученый, один из основателей естествознания. Заложил основы современной механики выдвинул идею об относительности движения, установил законы инерции свободного падения и движения тел по наклонной плоскости, сложения движений; открыл изохронность колебаний маятника, первым исследовал прочность балок. Построил телескоп с З2-кратньтм увеличением и открыл горы на Луне, 4 спутника Юпитера, фазы у Венеры, пятна на Солнце. Активно защищал гелиоцентрическую систему мира. Бруно Джордано итальянский философ - пантеист и поэт. Церковь обвиняла его в том, что он проповедует учение о бесконечности Вселенной и множестве миров, о вращении Земли вокруг Солнца, что полностью противоречило христианскому вероучению. Он был твердо убежден в правоте своего учения, упорно его отстаивал, говоря своим недругам: «Сжечь — не значит опровергнуть!» Коперник Николай польский астроном, создатель гелиоцентрической системы мира. Совершил переворот в естествознании, отказавшись от принятого в течение многих веков положения о центральном положении Земли. Объяснил видимые движения небесных светил вращением Земли вокруг оси и обращением планет (в том числе и Земли) вокруг Солнца. Свое учение изложил в сочинении «Об обращении небесных тел». Исаак Ньютон опираясь на труды Коперника и Галилея, завершил создание новой картины мира. Его важнейшими научными достижениями стали открытия закона всемирного тяготения, законов механического движения и распространения света, новых методов математических вычислений. Уильям Гарвей его открытия позволили многое узнать о строении человеческого организма. Гарвей открыл секрет кровообращения. Он первым доказал, что в теле животного и человека по замкнутому пути все время передвигается одно и то же количество крови, и показал роль сердца в этом процессе. Открытия Уильяма Гарвея дали людям научные представления о кровообращении и зарождении жизни. Ренэ Декарт считается основоположником науки и философии нового времени.. Он отправляется в Голландию, где живет двадцать лет и совершает свои важнейшие открытия в области философии и математики. Он видит главную цель науки в завоевании человеком господства над силами природы, которые следует заставить служить людям. Джон Локк выдающийся английский мыслитель был последователем Бэкона, считая, что все знания берутся из опыта и этим опытом питается разум. Он разработал учение о естественных, прирожденных правах человека: праве на жизнь, свободу и собственность. Считал, что от природы все люди равны. Он разработал также учение о разделении властей — отделении исполнительной власти от законодательной. Ученый придавал большое значение образованию и воспитанию, которые должны обогащать человеческий разум. Френсис Бэкон - юрист, политик, оратор, философ, историк, литератор. Крупнейшая заслуга Бэкона заключается в том, что он предложил новый метод изучения явлений природы — наблюдения и опыты. Ведь только при помощи опыта, опирающегося на эксперимент, можно проверить достоверность знаний. Более того, Бэкон считал, что истинные знания могут быть получены только при соединении теории с практикой. Ученого, делающего научные открытия на основе наблюдений и опытов, философ сравнивал с пчелой: «Пчела.., извлекает материал из садовых и полевых цветов, но располагает и изменяет его по своему умению...

9. Філософія Нового часу орієнтується і опирається на науку, на природознавство, на розв’язання проблем наукового пізнання.Природознавство звертається до вивчення природи, природи взагалі, а людина втрачає свій винятковий статус і перетворюється на частину природи.Наукове пізнання визначалося як головний засіб морального та соціального оновлення людства, як джерело свободи і щастя людини (доба Просвітництва).Філософія починає наслідувати природничі науки.Тому провідною філософською тенденцією стає матеріалізм, бо природа визнається справжнім буттям, природа всебічно досліджується і вивчається. Це створює сприятливі умови для існування філософського матеріалізму.Матеріалізм доби Нового часу – механістичний, метафізичний. Швидкі успіхи механіко-математичного знання призвели до того, що природознавці та філософи почали абсолютизувати закони механіки, вважали їх всезагальними.

Філософія ототожнювалась з метафізикою (в розумінні Аристотеля), тобто визнавалася умоглядною наукою про найзагальніші принципи буття та пізнання. Ця метафізика почала доповнюватись природничо-науковим змістом, тому досягла значних успіхів у сфері фізики, математики та інших наук.

Метафізика виражала у передових філософів гармонійну єдність умоглядно-раціонального мислення та експериментальної практики, але ініціатива належала, як правило, умоглядно-теоретичному, а не досвідному компоненту. Завдання філософії Нового часу – методологічне обґрунтування науки, розробка методів наукового пізнання.Основна проблематика – гносеологія та методологія (епістемологія) наукового пізнання.Наголошувалось на незалежному характері наукового пізнання, на об’єктивності природних процесів, на необхідності виробити поняття об’єктивного закону природи. Великого значення набуває проблема вірогідності знання і методів її дослідження.В розв’язанні проблеми обґрунтування знання і способів його досягнення виділяють два напрями – раціоналізм і емпіризм. Раціоналізм (від лат. «розумний») – філософське вчення, що визнає як найбільш достовірне пізнання за допомогою розуму, розум – основа пізнання. Склався за доби Нового часу під впливом математики і природознавства.Раціоналізм (у вузькому розумінні) прийняв за еталон одержання достовірного знання певні принципи організації останнього, підпорядковані суворим правилам логічного виводу і однозначності результатів.

Представники раціоналізму: Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. В. Лейбніц.Намагалися з’ясувати, як знання набуває об’єктивного і необхідного характеру. Таке знання, на їх думку, досягається завдяки розуму, який виступає і як його джерело, і як критерій істинності; розум відіграє визначальну роль як у пізнанні, так і в діяльності людей.Абсолютизація ролі розуму привела до визнання вроджених ідей, до відриву мислення від об’єкта пізнання, до властивостей мислення, незалежних від відчуттів. Емпіризм ( від гр. «досвід») – філософське вчення, що визнає досвід (чуттєве сприйняття) єдиним засобом достовірного пізнання; тобто зміст знання виступає або як опис досвіду, або як зведення до нього.Орієнтація на досвідне природознавство як еталон одержання достовірного знання.Значення логічного аналізу теоретичних узагальнень принижувалось. Раціональна пізнавальна діяльність зводилась до різноманітних комбінацій чуттєвого матеріалу, який дається в досвіді.Представники емпіризму: Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм, Дж. Берклі.

Емпіризм наштовхнувся на ряд труднощів, зокрема на проблему виділення вихідних компонентів досвіду і реконструкції на цій основі всіх видів і форм знання. Це змусило виходити за межі чуттєвих даних і звертатися до логічних операцій (індуктивні узагальнення), до апарату логіки і математики для опису чуттєвих даних як засобів побудови теоретичного знання.Філософія Нового часу має полі ментальний характер (англійська, французька філософія).Важливою була проблематика освіти, тобто передачі знань наступним поколінням. В цей період з’являється одна з перших педагогічних систем, створена Яном Амосом Коменським (теоретик класно-урочної системи).

Френсіс Бекон Запропонував нові погляди на мету наукового пізнання, на методи пізнання, на роль науки у житті суспільства, обґрунтував необхідність наукового знання нового типу.Першим перейшов від образу людини-творця до образу людини як частини природи.Розробив програму реформи науки, яка повинна базуватися на природознавстві, основа якого – чуттєвий досвід.Для цієї мети – розробка нового методу. Це повинен бути метод наукового відкриття, засіб творчого розвитку наукових знань.Бекон проголосив принцип емпіризму як основи пізнання і розробив індуктивний метод – сходження від одиничних фактів окремих спостережень до теоретичних узагальнень (емпірична індукція).Висунув ідею створення нової логіки (на противагу схоластичній, аристотелівській), яка буде надійним методом виведення вихідних принципів, на яких ґрунтується процес логічного мислення, причому людський розум не повинен відриватися від життя.Отже, реформа науки, за Беконом, можлива завдяки створенню теорії індукції та очищенню розуму від заблуджень.Вивчав історію науки і виділив, використовуючи аналогію, такі шляхи (методи) дослідження.- павука, або догматичний (як павук тягне павутину, так вчений іде від загальних положень до конкретних випадків);- мурахи, або емпіричний (як мураха все тягне в мурашник, так вчений збирає окремі факти);- бджоли, або справжній (як бджола сідає лише на повні квіти і, беручи нектар, перероблює його в мед, так вчений здійснює розулву переробку матеріалу, який дає досвід).

Філософія в широкому розумінні – система всіх видів пізнання (дослідно-раціональних), які підвладні розуму. Рене Декарт французький філософ і математик. Розуміння сутності наукового методу у Декарта сформувалось під впливом математики. Він розумів внутрішню єдність як самого математичного знання, так і його зв’язок з іншими природничими науками. Тому прагнув отворити загальну математику, як науку, яка б на основі математичного методу об’єднувала всі галузі наукових знань.Сформулював чотири правила методу.Перше правило – істинними можна вважати такі положення, які не містять жодного сумніву і не потребують доказів, тобто за істину можна приймати тільки те, що ясне, чітке, самоочевидне (мова іде про вихідні принципи наукового пізнання). Друге правило – кожну складну проблему слід ділити на складові елементи доти, доки не повстануть найпростіші чіткі положення, які беззаперечно сприймаються розумом (мова їде про вимогу аналітичного вивчення природних явищ); Третє правило – починати з найпростіших, доступних для пізнання предметів, і поступово сходити до складніших. Тобто це шлях пошуку складного через просте (мова іде про певний порядок мислення, якого треба дотримуватись).Четверте правило – «енумерація», що означає повний перелік усіх можливих варіантів, фактів для аналізу та отримання повних знань про предмет (мова іде про повноту знання, про послідовність та ретельність наукового дослідження).

. Декарт був переконаний, що наукове знання утворює єдину логічну систему, і все випливає одне з одного. Крім того, розумова діяльність людей за своєю природою однакова. Тому можливо створити для всіх єдиний метод достовірного пізнання.