Наукове пізнання,як соціокультурний феномен

Наука, маючи численні визначення, виступає в трьох основних іпостасях. Вона розуміється або як форма діяльності,або як система або сукупність дисциплінарних знань або ж як соціальний інститут. У першому випадку наука постає як особливий спосіб деятельнос ти, спрямований на фактично вивірене і логічно впорядковане пізнання предметів і процесів навколишньої дійсності. Як діяльність, наука поміщена в поле цілепокладання, прийняття рішень, вибору, переслідування своїх інтересів, визнання ответственнос ти. Саме деятельностное розуміння науки особливо відзначав В.І. Вернад ський: «Її [науки] зміст не обмежується науковими теоріями, гіпотезами, моделями, створюваної ними картиною світу, в основі вона головним чином складається з наукових факторів і їх емпіричних узагальнень, і головним живим змістом є в ній наукова робота живих людей» 1. У другому тлумаченні, коли наука виступає як система знань, що відповідають критеріям об'єктивності, адекватності, істинності, на учное знання намагається забезпечити собі зону автономії і бути нейтраль ним по відношенню до ідеологічних і політичних пріоритетів. Те, заради чого армії вчених витрачають свої життя і кладуть свої голови, є істина, вона понад усе, вона є конституирующий науку елемент і основна цінність науки. Третє, інституціональне розуміння науки, підкреслює її соціальну природу і об'єктивує її буття в якості форми суспільної свідомості. Втім, з інституційним оформленням пов'язані й інші форми суспільної свідомості: релігія, політика, право, ідеологія, мистецтво і т.д. Наука як соціальний інститут або форма суспільної свідомості, пов'язана з виробництвом научнотеоретіческого знання, являє собою певну систему взаємозв'язків між науковими організаці ями, членами наукового співтовариства, систему норм і цінностей. Однак те, що наука є інститутом, в якому десятки і навіть сотні ти сяч людей знайшли свою професію, - результат недавнього розвитку. Тільки в XX в. професія вченого стає порівнянної за значенням з професією церковника і законника. Один із засновників науки про науку Дж. Бернал, відзначаючи, що «дати визначення науки, по суті, неможливо», намічає шляхи, дотримуючись яких можна наблизитися до розуміння того, чим є наука. Отже, наука постає:

1. як інститут;

2. метод;

3. накопичення традицій знань;

4. фактор розвитку виробництва;

5. найбільш сильний фактор формування переконань і відносини
людини до світу 2. ]

 

13. Всё в мире находится во взаимной связи, которая порождает активный импульс к его саморазвитию. Без связи невозможно самодвижение материи, без самодвижения невозможно развитие. Развитие обусловлено различными видами связи.

Каждая наука использует различные методы, которые за-висят от характера решаемых в ней задач. Однако своеобразие научных методов состоит в том, что они относительно незави-симы от типа проблем, но зато зависимы от уровня и глубины научного исследования, что проявляется, прежде всего в их ро-ли в научно-исследовательских процессах. Иными словами, в каждом научно-исследовательском процессе меняется сочета-ние методов и их структура. Благодаря этому возникают осо-бые формы (стороны) научного познания, важнейших из ко-торых являются эмпирическая и теоретическая.

Научное познание есть процесс, т. е. развивающаяся система знания. Она включает в себя два основных уровня — эмпирический и теоретический. Они хоть и связаны, но отличаются друг от друга, каждый из них имеет свою специфику. В чем она заключается?

На эмпирическом уровне преобладает живое созерцание (чувственное познание), рациональный момент и его формы (суждения, понятия и др.) здесь присутствуют, но имеют подчиненное значение. Поэтому объект исследуется преимущественно со стороны своих внешних связей и отношений, доступных живому созерцанию. Сбор фактов, их первичное обобщение, описание наблюдаемых и экспериментальных данных, их систематизация, классификация и иная фактофиксирующая деятельность — характерные признаки эмпирического познания.

 

15. Наука как традиция. Типы и связи научных программ.

Эволюция философии науки в ХХ веке в значительной степени связана с переходом от изучения деятельности ученого к изучению науки как целого, как надличностного образования..Одна из проблем, существенно определивших развитие философии науки в начале нашего века, получила название проблемы демаркации.Речь идет об определении границ между наукой и ненаукой.Подтвердить фактами можно любую теорию, если мы специально ищем таких подтверждений, но хорошая теория должна прежде всего давать основания для ее опровержения. Любая хорошая теория, считает Поппер, является некоторым запрещением, т.е. запрещает определенные события.наука - это социальный куматоид,ее надо рассматривать как множество определенных конкретных программ (традиций, эстафет), реализуемых на человеческом материале, т.е. определяющих действия большого количества постоянно сменяющих друг друга людей.Формирование науки - это формирование механизмов глобальной централизованной социальной памяти, т.е. механизмов накопления и систематизации всех знаний, получаемых человечеством. Можно смело сказать, что ни одна наука не имеет оснований считать себя окончательно сформировавшейся, пока не появились соответствущие обзоры или учебные курсы, т.е. пока не заданы традиции организации знания.

16. В останні роки спостерігається зростання інтересу до новацій в сучасній філософії науки і до напрямків «синергетика» і «евристика». З'являються нові теорії та моделі взаємозв'язку між філосовіей і наукою. Комплексна оцінка сучасної філософії науки виходить з факту визнання того, що сьогодні химерно поєднуються різноманітні концепції і підходи. Новаціями в сучасній філософії науки є междісцмплінарні напрямки синергетика і евристика.

Синергетика – міждисциплінарний напрямок наукових досліджень, завданням якого є вивчення природних явищ і процесів на основі принципів самоорганізації систем (що складаються з підсистем). Область досліджень синергетики чітко не визначена і навряд чи може бути обмежена, оскільки її інтереси поширюються на всі галузі природознавства. Загальною ознакою є розгляд динаміки будь-яких необоротних процесів і виникнення принципових новацій. Твердження синергетики про те, що фактично всі процеси у Всесвіті відбуваються під впливом випадкових факторів і певною мірою невизначеності, дає можливість розкрити конструктивну роль випадковості в процесах самоорганізації, досліджувати умови, в яких можуть привести до виникнення порядку або нової просторово-часової структури.

Евристика - галузь знання, що вивчає творче, неусвідомлене мислення людини. Суттєвим досягненням філософії науки на рубежі століть стало усвідомлення можливостей евристики як універсальної установки, яка санкціонує пошук і рішення проблем в умовах невизначеності. Сферу евристики заповнюють усі вторинні, неточні методологічні регулятиви, які витягають з конкретно-наукового знання. Тому нерідко евристика зв'язується з переживанням, натхненням, инсайтом. В суворій системі методологічного мислення вона часто сприймається як досить неусвідомлювана, але надмірна за своїм потенціалом сюрпризна сфера пошуку і знахідок. З нею можуть бути пов'язані логічні переваги, несвідомі одкровення, саморозкриття кожній із сфер. У всіх можливих випадках з евристикою зв'язуються очікування щодо розширення змістовного потенціалу знання, виникнення нового, невідомого раніше.

 

17. В философии науки пока не существует какой-либо приемлемой классификации традиций, но изложенное выше уже позволяет, и осознать их многообразие, и выделить некоторые виды.

Традиции различаются, прежде всего, по способу их существования – они либо выражены в текстах, монографиях, учебниках, либо не имеют четко выраженного вербальными средствами (средствами языка) существования.

Традиции отличаются друг от друга по способу своего существования, они могут быть вербализованными и невербализованными, явными и неявными.

Еще одним основанием для классификации традиций могут служить их место, их роль в системе науки.

На традиции систематизации и организации знаний часто не обращают достаточного внимания, придавая основное значение методам исследования. Это, однако, не вполне правомерно. Формирование новых научных дисциплин нередко связано как раз с появлением соответствующих программ организации знания.

Говорят о многообразии традиций – научных вообще, традиций, принятых в конкретной науке, и традиций, обусловленных культурой, и все они взаимодействуют, т.е. испытывают на себе их влияние.

Выделяют 5 способов формирования новаций в рамках традиций:

1) концепция пришельцев — представитель одной дисциплины переходит в другую и, применяя старые методы в новой среде, получают что-то новое;

2) концепция монтажа — новое, оригинальное сочетание методов и теорий;

3) концепция побочных результатов исследования;

4) концепция «движения с пересадками» — побочные результаты одной науки переходят в другую, и там становятся источником нового знания);

5) метафорические переносы — когда название науки соединяется с другими областями знаний, что ведет к переносу на них ее понятий и методологий

 

18. Емпіричні та теоретичнірівнінауковогопізнання Науковезнання і сам процесйогоздобуттяхарактеризуютьсясистемністю і структурованістю. Перш за все в структурінауковогоприйнятовиділятиемпіричний і теоретичнийрівнізнання. А сукупність тих дослідницьких процедур, яківедуть до досягненнязнання на цихдвохрівнях, відповіднопідрозділяється на емпіричний і теоретичнийетапинауковогодослідження. Емпіричний /гр. - досвід/ - цетакийрівеньзнання, змістякого в основному одержано з досвіду /зіспостережень та експериментів/, підданогодеякійраціональнійобробці, тобтосформульованогопевноюмовою. Характерною особливістюемпіричногопізнавальногорівня є те, щовінвключає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогоюорганіввідчуттівабоприладів, щоїхподовжують; даєзнаннязовнішніх, видимихзв'язківміжявищами. Вершиною емпіричногопізнання є фіксаціяповторенняявищ без пояснення причин. Емпіричнізнанняспираються на емпіричніфакти й співвідношення, даніспостереження, показанняприладів, записані в протокол, зведені в таблицючиподаніграфічнотощо. Теоретичнепізнання /гр. - розгляд, дослідження/ - цепоясненняпідставвідтворення. Теоретичнезнаннямаєзагальний і необхідний характер і міститьвідомості про внутрішнізакономірностіспостережуванихявищ. На цьомурівні ми одержуємознання не тільки за допомогоюдосвіду, але й абстрактного мислення. Теоретичнезнаннявключає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальнітеорії. Перевага теоретичного знання в тому, щовонодаєзнаннясутності, загального, закону і можепередбачитимайбутнє.Метафізичнийпідхід до розумінняемпіричного і теоретичного рівнівпізнаннявиявляється в запереченнієдностіміж ними абоабсолютизації одного з них. Емпіричнеможеобганятитеоретичне, а теоретичне - емпіричне. Суперечностіміжемпіричним і теоретичнимзнаннямвирішуються практикою, яка є основою пізнання і критеріємістини.Емпіричнепізнання, абочуттєве, абоживеспоглядання - це сам процеспізнання, щовключає в себе три взаємопов'язаніформи:
1.відчуття - відображення у свідомостілюдиниокремихсторін, властивостейпредметів, безпосереднійвпливїх на органичуття;
2.сприйняття - цілісний образ предмета, безпосередньоданийуживомуспогляданнісукупностівсіхсвоїхсторін, синтез данихвідчуттів;
3.подання - узагальненийчуттєво-наочний образ предмета, щовпливав на органичуття в минулому, але не сприймається в даний момент.
Розрізняютьобразипам'яті та уяви.Образипредметівзазвичайнечіткі, розпливчасті, усереднені.Але зате в образахзазвичайвиділенінайбільшважливівластивості предмета і відкинутінесуттєві.
Середнауковихметодів теоретичного дослідженнявиділяютьформалізацію, оксіомотіческій метод і гіпотетико-дедуктивний метод.
Таким чином, емпіричний і теоретичнийрівнідослідженнярізні.Цявідмінністьгрунтується на неоднаковості:
1. Способів (методів) самоїпізнавальноїактивності;
2. Характеромдосягаютьсянауковихрезультатів.
Для емпіричногопізнанняхарактернафактофіксірующаядіяльність: виробляютьсядослідницькіпрограми, організовуютьсяспостереження, експерименти,описекспериментальнихданих, їхкласифікація, первиннеузагальнення.
Теоретичне ж пізнання - цеістотнепізнання, здійснюване на рівніабстракціївисокихпорядків.Тут знаряддямвиступаютьпоняття, категорії, закони, гіпотези і інОбидвацірівняпов'язані, припускають один одного, хочаісторичноемпіричнепізнанняпередує теоретичному.
В емпіричномупізнанніпереважаєчуттєвий аспект, в теоретичному - раціональний (розумна).Їхспіввідношеннязнаходитьсвоєвідображення в методах, використовуваних на кожному етапі.
Будь-яке науковедослідженняприпускає не тількирух «вгору», до всьогобільшдосконалого, розробленому теоретично апарату, але і рух «вниз», пов'язане з асиміляцієюемпіричноїінформації.