НЕОМАРКСИЗМ. РАДИКАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯН. Бирнбаум. Криза в марксистській социологии1 1Birnbaum N. The Crisis in Marxist Sociology / Birnbaum N. Toward a Critical Sociology. N. Y., 1971. P. 95-129 (Переклад Н. Лафицкой). Вступ * **B цьому нарисі я не прагнув освітити усі питання. Зокрема, я досить вільно користуюся такими спрощеними виразами, як "марксистська соціологія" і "буржуазна соціологія". Я прекрасно розумію, що ці терміни тут умовні, що позначені ними напрями в розвитку наукової думки складні і різноманітні, що існує взаємопроникнення цих двох типів соціології і що усередині кожної з цих груп мають місце конфлікти і протиріччя, не менш серйозні, чим між ними. Досить повну бібліографію можна знайти в моїй роботі "The Crisis of Industrial Society" (N. Y., 1969). Сьогодні ми стикаємося з парадоксом. Ніколи раніше марксизм не чинив такої сильної дії на буржу-азную соціологію (яку можна визначити як соціологію, що практикується буржуазними професорами, марксистами, що не вважають себе, в протилежність не менш буржуазним профес-сорам, що вважає себе марксистами); ніколи раніше він не піддавався такому широкому аналізу, критиці і обговоренню. Абсолютно невиправдані заборони політичного характеру, що гальмували розвиток марксистської соціології (як, втім, і усій критичній марксистській думці) в суспільствах государ-ственного соціалізму, починають втрачати свою силу. Набирає силу міжнародна дискусія з питань марксизму, що охопила вже простір від Лондона, Парижу, Франкфурту і Мілана до Загребу, Будапешта, Праги і Варшави. Проте марксизм і особливо марксистська соціологія переживають кризу: саме ця криза привела до того, що нинішня дискусія йде так напружено і так плідно. Поняття "криза" вимагає в даному випадку пояснень. Доктринальний, або теоретичний, криза філософської системи виникає тоді, коли формується одна з двох лав абстрактних умов. У одному випадку вичерпується внутрішній потенціал розвитку системи; вживані в ній категорії втрачають здатність трансформуватися; дискусії, що виникають у рамках такої системи, стають схоластичними в гіршому значенні слова. У другому випадку реалії, на основі яких будується система, зазнають такі зміни, що її початкові категорії стають непридатні в нових умовах. Абсолютно ясно, що ці два ряди умов часто проявляються одновре-менно; стосовно систем, пов'язаних з історичним розвитком суспільства, два ряди умов кризи найчастіше проявляються в комплексі, а іноді вони неразделимы. У випадку з марксизмом положення ускладнюється тим, що він претендує на роль тотальної системи, що включає не лише опис суспільства, але і приписи, як людям слід діяти в суспільстві. Я пропоную обмежитися аналізом кризи марксистської соціології, але при цьому потрібне буде затро-нуть політичні і філософські елементи марксизму. У загальних рисах кризу марксизму можна описати таким чином. Розвиток капіталістичного суспільства пішов дещо іншим шляхом, ніж той, який передбачався в теоретичних роботах першого покоління марксистів. Зокрема, поза сумнівом, циклічний розвиток капіталістичної економіки досяг такої продуктивності, що релятивизировало поняття зубожіння трудящих. Правда, відмінності між соціальними класами в розподілі багатств, прибутків, в доступності інших благ продовжують залишатися величезними. Проте абсолютний приріст громадського продукту і політична боротьба робочого класу привели до того, що останньому забезпечений такий рівень життя, який ніяк не можна назвати абсолютним зубожінням. В той же час змінилася класова структура капиталистическо-го суспільства: виник новий проміжний прошарок работни-ков адміністративним, технічним сфер і сфери обслуговування, що часто мають високий рівень освіти. Хоча объ-ективно цей прошарок залежний від тих, в чиїх руках в основному сконцентрована власність, у тому числі і державна, проте цей прошарок не побажав вступити в політичний союз з робочим класом. Таким чином, зростаюча концентрація власності сказы-валась на посиленні класової боротьби абсолютно несподіваним чином: вона посилила роздробленість і ускладнила структуру сил, що беруть участь в цій боротьбі. Далі, буржуазна держава впритул зайнялася економікою, аж до того, що в деяких суспільствах воно перейняло на себе координаційні і навіть командні функції, так що сьогодні слід говорити об возникно-вении суспільства "неокапіталістичного" типу, яке в значи-тельной мірі вже змінило старе капіталістичне суспільство, де чітко розмежовувалися державна і економічна сфери. Завзятість прибічників абсурдної ідеології вільного підприємництва в Сполучених Штатах не повинна ослеп-лять нас настільки, щоб ми не змогли помітити так очевидно-го в нашому суспільстві зрощення держави і економіки. У цих умовах такі поняття, як "власність" і навіть "капітал", розмиваються: класичні марксистські постулати про отношени-ях між базисом і надбудовою потребують коригування. Таке коригування особливо потрібне сьогодні у зв'язку із змінами, що відбуваються в суспільствах державного соціалізму. Тільки тепер ми почали отримувати перші результа-ты марксистського аналізу цих суспільств, проведеного їх внутрішніми силами, на відміну від марксистського аналізу, проведеного опозиційними або зовнішніми силами. Цим дослідженням доведеться розібратися з фактом виникнення нової класової структури, викликаним тим, що власником власності є держава, а монополія контролю за нею належить комуністичним партіям. Крім того, возникно-вение нових структур політичного і культурного панування супроводжувалося в соціалістичних країнах зростанням государ-ственной власності. Викликом загальноприйнятим канонам марксизму став ще один ас-пект історичного розвитку. Можна сказати, що третій світ пред-ставляет собою світовий пролетаріат і що стосунки панування і експлуатації характеризують зв'язки між індустріальними і неіндустріальними суспільствами. Народи країн третього світу є доиндустриальный пролетаріатом, соучастни-ком в експлуатації якого являється робочий клас передових суспільств. Більше того, боротьба народів цих країн за економічну незалежність придбаває націоналістичні і украй нацио-налистические форми (феномен, що відноситься не лише до країн третього світу). Будучи німцями, по їх власному визнанню, Маркс і Енгельс ніколи не прагнули у своїх теоретичних роботах до інтеграції проблем національних стосунків і інших розділів своєї теорії. Насправді їх власні праці про імперіалізм як соціально-економічний феномен носили фрагментарний характер; їх послідовники і навіть наші сучасні марксисти були вимушені розвивати і розширювати цю теорію. Істинна роль імперіалістичних економічних стосунків в економічно розвинених країнах продовжує оста-ваться предметом суперечок, ще більше сперечаються про ширші соціально-політичні наслідки імперіалізму. До цих значних утруднень марксистської теорії, викликаним ходом історичного процесу, а в деяких випадках самим поширенням марксизму, ми повинні додати проблеми, викликані зіткненням марксизму з буржуазною наукою. У своїх витоків марксизм, звичайно ж, був частиною критичного напряму буржуазної думки, історично сфор-мировавшегося і що викристалізувалося в роботах філософів; марксизм разом з тим, що створило його основу лівим гегельянством можна розглядати як пізню німецьку аналогію фран-цузским енциклопедистам. Маркс і Енгельс особливо наполегливо наполягали на "науковому" характері марксизму в одному дуже істотному відношенні: критична соціальна і историче-ская теорія повинна синтезувати у своїх категоріях достиже-ния і, де це необхідно, методологію передових кругів буржуазної думки - навіть в тих випадках, коли досягнення відносилися до некритичних по своєму початковому задуму напрямів науки,, але придбавали свою критичну силу в застосуванні на практиці. Іншими словами, в той час, коли марксизм з'явився, він був chef d'oeuvre 2 буржуазних думки: наступна розбіжність між ним і розвитком думки за межами соціалістичного руху є одночасно причиною і наслідком руху інтелектуального самоопре-деления, що мало багато негативних наслідків. Психоаналіз, структурний аналіз мови, цілі області в розвитку есте-ственных наук, важливі філософські течії, такі, як феноме-нология, на жаль, в тому або іншому виді протиставлялися марксизму. У одному варіанті спрощене трактування або трансформація значення дозволяли зробити висновок, що структура і відкриття в інших системах безплідні, оскільки рассматрива-емые цими системами феномени можуть бути зрозумілі якнайкраще тільки за допомогою цілісного марксизму. Інший варіант міркувань, що припускав не менш спрощену трансформацію значень, дозволяв показати, що немарксистський метод при глибокому аналізі виявляється відповідним духу марксизму більше, ніж навіть сам марксизм. Специфічні риси марксизму часто ігнорувалися або ж значення їх штучно принижувалося заради того, щоб не дати йому відстати від рівня розвитку сучасної наукової думки або її сурогатів на заході. 2 Шедевром (франц.) - Прим. перев.
Ця загальна проблема особливо яскраво проявилася в соціології. Витоки марксистської і буржуазної соціології в значній своїй частині ідентичні. Гегель вплинув як на Лоренса фон Штейна, так і на Маркса, роботи Сен-Симона знайшли продовження у Конта, ідеї англійських політекономістів отраже-ны в працях Джона Стюарта Милля (у його "Системі логіки" можна знайти методологічні постулати соціології, заснованої на природній моделі пізнання). У міру того як соціологія розвивалася у формі академічної дисципліни, її відповідність марксизму найчастіше ігнорувалася ученими-марксистами. Найглибший і оригінальніший з буржуазних соціологів - М. Вебер - найуспішніше сперечався з марксистами там, де визнавав як передумову радикальний історизм соци-альных структур. Важко уявити собі роботу Лукача або її академизированное виклад Маннгеймом без веберовской критики позитивізму. Уперше інтерес марксизму до соціології проявився в республіці Веймарской в Німеччині і у Франції після 1915 року. Вражаюче, що в суспільствах державного соціалізму соціологію сьогодні більше зв'язують з розробкою і застосуванням певних технічних засобів вивчення соціальних феноменів, чим з теоретичною роботою. В зв'язку з цим корисно було б згадати, що соціологічний емпіризм в буржуазній соціології у своїх витоках тісно пов'язаний з движени-ями соціального реформаторства (протестантські витоки чикаг-ской школи в Сполучених Штатах, фабіанський соціалізм і розробки початку XX століття в Англії, "Verein fur Sozialpolitik" і інші подібні течії, у тому числі проект Вебера, в Герма-нді). Емпірична техніка пізніше була відторгнута від своєї морально-політичної основи і стала сприйматися як поширення природничонаукових методів на соціальну сферу. Недавнє відродження деяких видів емпіричних досліджень в суспільствах державного соціалізму отлича-лось тим, що усі етапи розвитку методів були пройдені за одне десятиліття, а не за декілька, як у нас. В усякому разі розроблені буржуазною соціологією численні теорети-ческие традиції і методи проведення досліджень ставлять перед марксистською соціологією складні проблеми, які ще далеко не вирішені, а частенько насилу признаються. В ході загального розвитку ідей, що привів до кризи в марксистській соціології, ми спостерігаємо не пряме і прими-тивное прояв конфлікту між соціальними і политически-ми угрупуваннями, а швидше спробу зрозуміти довгострокові тенденції громадського розвитку, конкретно виражені в проблемах, безпосередньо пов'язаних з розумінням суті конфлікту. Що виникли без певного наміру, часто напівусвідомлені уявлення про історичний процес не можуть бути такі ж ефективні, як чітко сформульовані представлення. В той же час наші інтелектуальні возможно-сти дозволяють нам "утилізувати" сформульовані представ-ления лише як desideratum 3, а недійсне. З фрагментар-ным же описом історичного процесу ми справляємося цілком. Повинно бути ясно, що криза в марксистській соціології є окремий прояв інтелектуальної кризи, корені якого йдуть в соціальне положення і політичну спрямованість груп, до яких належать (чи самі відносять себе) ті або інші соціологи, але який має визначену, хоча і обмежену, незалежність від цих чинників. 3 Бажане (лат.). Прим. перев.
Один значущий елемент цієї кризи обумовлює як інтелектуальну роздробленість, про яку я вже згадував, так і історичні умови, що привели до неї. Ми стикаємося не з єдиним рядом марксистських ідей, а з декількома "марксист-скими традиціями", які різняться від країни до країни, і іноді навіть у різних угрупувань усередині однієї країни. Цей процес диференціації вказує на реальну наявність кризи: ті зусилля, які робляться для його подолання, насправді є реакцією на реальні історичні проблеми, що переживаються в конкретних формах. Згадавши про відносну автономію марксистської думки, я хочу тепер притягнути вашу увагу до масштабів марксистської дискусії (а також суджень, що передували дискусії і що виникають навколо неї). Розвиток, самоаналіз, взаємодія між цими зспектами марксизму, на мою думку, розкривають одну з цінних можливостей марксизму як системи. Вона дозволяє добитися якісно іншої перевірки ідей метод-мі аналізу соціальних явищ, привнесеними до соціальної сфери з природничонаукової. Вона також визнає існування антиномій і скачкообразности громадського розвитку, і, що особливо важливо, вона заперечує і повну незалежність мислення, і погляд на мислення як на пряме "віддзеркалення" навколишньої дійсності. Перше веде до самовдоволено-благодушної ізоляції мислення від реальності і фактично робить мыслите-лей менш стійкими перед зовнішнім тиском, друге ж знецінює інтелектуальну діяльність як таку і в той же час відкидає здатність думки змінювати світ. Правда, ці міркування можуть служити прекрасним завершенням обсужде-ния проблеми кризи марксистських методів. Я ж пропоную перейти до послідовного розгляду ряду специфічних аспектів соціології, в яких кризові явища проявляються найконтрастніше.
|
