Типологізація родин на основі аналізу наслідків впливу на формування соціальних навичок дитини

Сучасні сім’ї є досить різноманітними, і від цього залежить, яким змістом наповнюються механізми сімейної соціалізації. Важливого значення в соціальній педагогіці набуває питання про типологізацію сімей на основі аналізу наслідків впливу на формування соціальних навичок дитини. Умовно сім’ї поділяються на благополучні та неблагополучні.

З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують родини, яким потрібна соціально- психологічна і соціально-педагогічна допомога, а саме неблагополучні сім ’ї. До неблагополучних відносяться сім’ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В резу­льтаті цього в таких родинах об’єктивно чи суб’єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини.

Останнім часом стали звертати на себе увагу сім’ї так званих „нових українців”, які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям дорогих іграшок, одягу, видачі значних сум грошей. Їм не вистачає часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину.

Сімейне благополуччя визначається високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, задоволеності емоційно-психологічних потреб усіх її членів. Воно залежить не стільки від матеріально-економічної забезпеченості сім’ї, прибутків, скільки від гуманізму взаємовідносин, вміння любити і поважати одне одного.

Спільне життя в родині вимагає координації дій її членів у вирішенні всіх питань внутрісімейного життя. У благополучній сім’ї взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмо­сферу. Виконання взаємних обов’язків узгоджуються із взаємними прагненнями та інтересами членів сім’ї. Спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя впливає на оцінку різних життєвих ситуацій, визначення раціональних способів розв’язання всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання.

Благополучна сім’я створює душевний комфорт, рятує від нер­вових перевантажень не тільки дорослих, а й дітей. Дитина почуває себе рівноправним членом сімейного колективу: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, але враховують і її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, в довірливому спілкуванні вирішувати сімейні проблеми, бути переможцями у складних життєвих ситуаціях. У нормальній сімейній атмосфері дитина зростає доброзич­ливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємодопомога, почуття впевненості, щастя. Механізми соціалізації функціонують активно - діти цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад.

Видатний педагог В. О. Сухомлинський підкреслював, що у хорошій сім’ї, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі стосунки добра, злагоди, взаємної поваги батьків, перед дитиною розкривається все те, на чому стверджується її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага.

Аналіз сучасних сімей має певні особливості й не може вміщу­ватися в жорсткі рамки визначених характеристик. Тому у визначенні соціально-педагогічного діагнозу щодо „благополучних” або „неблаго- получних” сімей необхідно враховувати так звані “перехідні” форми, в яких персональне середовище розвитку дитини, залежно від конкретної ситуації, наповнюється позитивним або негативним змістом.

Існують сім’ї, де дорослі намагаються не стільки „формувати” особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати її індиві­дуальному розвитку, досягати емоційної єдності, розуміння, співчуття. В інших батьків метою є підготовка дитини до життя за допомогою тренування її волі, навчання необхідним та корисним навичкам (на думку батьків). Своєрідну групу становлять батьки, які в сімейному вихованні доповнюють цю систему прагненням жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Нерідко це призводить до глибоких сімейних криз і конфліктів. Так поступово втрачаються навіть зовнішні ознаки благополучної сім’ї. Цілеспрямоване, частіше стихійне виховання подібними „методами” викликає обурення дитини, небажання виконувати накази батьків. Сім’я втрачає для дитини свій зміст, душевний дискомфорт змушує шукати притулку в різних соціальних середовищах. Дитина потребує уважного ставлення до себе, опіки і розвитку здібностей та можли­востей, які в неї закладені. Мета сімейної соціалізації - формування її як особистості, що буде допомагати створенню демократичного, гуманного суспільства і діяти в ньому. Її характер тісно пов’язаний з типом сімейних відносин, який формує персональне середовище розвитку дитини.

Сучасна соціальна психотерапія визначає два типи сімей: тота­літарні (домінаторні) і партнерські. Показниками формування тоталі­тарних відносин в сім’ї американські психотерапевти Беррі та Дженней Уайнхолд визначають: зловживання владою, відсутність рівноправ’я, конкурентні (змагальні) структури, суворі правила сімейних заходів, сімейної єдності та співчуття. Основними ознаками партнерської сім’ї вважаються відкритість сімейних стосунків, гнучкі правила розпорядку, тісна сімейна згуртованість, співчутливі відносини, почуття захищеності тощо. Зрозуміло, що в жодній сім’ї немає і не може бути повного набору характеристик домінаторної сім’ї, як і ознак партнерської. Проте домінування тих чи інших показників багато в чому визначає стиль сімейної соціалізації і ставлення дитини до сім’ї. Дослідження особистості диктаторів XX ст. наводить на роздуми про те, що є прямий зв’язок між структурою їх сімей і рисами їх особистості. Еліс Міллер у книзі „Для нашого власного блага: прихована жорстокість у вихованні дітей та коріння насильства” підкреслює, що сім’я Гітлера була точним прототипом тоталітарного режиму. Єдиним абсолютним правилом був батько. Жінка і діти були повністю підкорені його владі і залежали від його примх, настрою, волі.

Дослідження вчених доводять, що недостатність батьківської любові, ласки, доброти, уваги, турботи породжують явище депривації, коли дитина не може тривалий час задовольнити достатньою мірою свої людські психологічні потреби. Це не тільки веде до зниження інтелекту, зривів у поведінці, нервовості, а й посилює агресивність особистості, що може позначитися на її майбутньому дорослому житті. Неправильне виховання, нестійка психологічна (або негативно стійка) атмосфера персонального середовища розвитку дитини загос­трює негативні риси характеру, спричинює нескладні ураження центральної нервової системи (які в умовах нормального сімейного виховання проходять самі собою), інші патології. Все це - прояви дезорганізації сім’ї як інституту соціального виховання. Існування сімей, які соціальна педагогіка визначає як неблагополучні, є фак­тичним доказом наведених теоретичних положень.

Неблагополучними називають сім’ї, які в силу тих чи інших обставин повністю або частково втратили свої виховні можливості, внаслідок чого складаються несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

10. сім’ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть амо­ральний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства (припускаються різних видів правопорушень);

11. родини з низьким морально-культурним рівнем батьків;

12. сім’ї зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками, батьками та дітьми;

13. неповні родини;

14. сім’ї, зовні благополучні, які допускають серйозні помилки, про- рахунки в системі сімейного виховання внаслідок невміння будувати правильні взаємини, низької педагогічної культури та неосвіченості.

Особливу групу неблагополучних сімей складають сім’ї, які зовні мають благополучний характер, але допускають серйозні помилки в сімейному вихованні. Внаслідок невміння будувати правильні взаємо­стосунки між членами сім’ї, низької педагогічної культури та неосвіченості батьків їх спілкування з дітьми є формальним. Помилки в системі виховання такої сім’ї мають стійкий характер і полягають у відсутності вимог до дитини, безконтрольності з боку батьків за поведінкою та успішністю дитини, надмірній батьківській любові, надмірній суворості виховання, відсутності врахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей дитини.

Всі ці недоліки негативно позначаються на соціалізації дитини. Крім того, існують показники внутрісімейного життя, які створюють негативний емоційно-психологічний мікроклімат сім’ї. Серед них: споживацький характер ставлення до життя, негативне ставлення до праці; невідповідність морально-естетичних принципів сім’ї загально­прийнятим суспільним нормам; відсутність єдності життєвих позицій; невміння раціонально вирішувати сімейні конфлікти; негативний стиль життєвих взаємовідносин.

Вихована в таких умовах дитина вирізняється негативним ставленням до сім’ї, відсутністю потреби у спілкуванні з батьками, конфліктністю, негативним ставленням до суспільства, замкненістю, неадекватною самооцінкою.

Соціальному педагогу необхідно пам’ятати, що параметри визна­чення конкретної неблагополучної сім’ї і наслідків її виховання мають багато спільних рис, незалежно від характеру неблагополуччя. Батьки в таких сім’ях потребують кваліфікованої суспільно-соціальної та методичної допомоги. Тому робота школи, соціальних служб з цими сім’ями не втрачає своєї актуальності. Діти з таких сімей не мають необхідних умов для повноцінного розвитку і потребують посиленої уваги з боку всіх соціальних інститутів суспільства. Організацію методичної допомоги батькам (якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснює соціальний педагог, школа на основі форму­вання стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Кожна неблагополучна сім’я має свою специфіку, свій характер сімейного неблагополуччя. Неповна сім’я викликає особливе занепо­коєння. В Україні зростає кількість розлучень. Це означає, що зростає і кількість дітей, які не отримують повноцінного виховання і матеріального забезпечення. У виховній практиці школи склалася думка про те, що в неповній сім’ї не завжди зростають важко- виховувані діти. Інколи їх навчання, поведінка в школі, ставлення до батьків та суспільства не викликають занепокоєння педагогів. Цей висновок має право на життя, проте необхідно підкреслити, що неповні сім’ї - явище неоднорідне і його характеристика не може бути однозначною.

Неповними сім’ї стають з різних причин: розлучення подружжя або смерть одного з батьків, позбавлення одного з батьків батьківських прав, перебування в місцях позбавлення волі, позашлюбна дитина тощо. Негативно впливає на дитину розлучення батьків. Незалежно від причин припинення шлюбних відносин між батьками виховання дітей в таких сім’ях має ряд проблем, зокрема проблеми побутового змісту, збіднення змістовності й тривалості спілкування з дитиною (внаслідок завантаженості іншими проблемами). Ці та інші складності неповної сім’ї такого типу знаходять відображення у стилі спілкування: втрачається врівноваженість, доброзичливість, з’являється роздрато­ваність, байдужість, погіршується емоційна атмосфера в сім’ї.

Стійкі внутрісімейні конфлікти формують так звані конфліктні сім’ї. Вони виникають внаслідок відсутності у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально-емо­ційної вихованості. В цих родинах панують грубість, чвари, взаємні погрози та образи. Проблеми виникають як результат суперечливих потреб подружжя, фінансових незгод і т.п. Накопичуються проблеми та досвід їх деструктивного розв’язання. Виникає стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи.

Особливості конфліктної сім’ї залежать від стадії її розвитку та особливостей індивідуальності кожного її члена. На стадії взаємної адаптації формуються і шляхи виходу з конфлікту. Рівень сприятли­вості до конфліктної ситуації, установка особистості на її подолання скорочують або продовжують цей період.

Найбільш серйозними проблемами в таких сім’ях є те, що взаємостосунки між батьками не тільки позначаються на морально- емоційній атмосфері, а й можуть викликати нервово-психічні розлади, особливо молодших членів сімейного колективу. Дитина перебуває у стані постійної тривожності. У неї виникають суперечливі почуття до батьків (особливо батька). Формуються такі дефекти характеру, як під­вищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Відсутність позитивних емоцій компенсується їх пошуком у вуличних компаніях, бродяжництві, зверненні до алкоголю, наркотиків.

Проблема алкоголізму батьків давно відома в педагогічній теорії та практиці. Сім’ї, де вона існує, вбирають в себе всі негативні якості неблагополучних сімей. Формування дитини в такій родині спотво­рюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання, зростає без турботи, достойної опіки батьків, не має найнеобхіднішого.

В останні роки важливого значення в системі сімейного виховання набуває морально-культурний розвиток батьків. Його низький рівень теж є показником всіх типів неблагополуччя сімей. Внаслідок духовної обмеженості, примітивізму життєвих потреб сім’я самоусувається від життя суспільства. Батьки є далекими від того, щоб створювати дитині сприятливі умови для формування і розвитку її особистості. Відповідно рівень її розумового становлення не відповідає вимогам сучасного суспільства. Вона не може адекватно сприймати шкільні вимоги, конфліктує з учителями та однолітками.

Захистити дитину від сімейного неблагополуччя може тільки система регулювання сімейного виховання. Ця робота неможлива без встановлення тісного контакту з батьками. Вони повинні відчувати з боку соціального працівника доброзичливе ставлення, його розуміння дитини і турботу про її долю, щире бажання допомогти.

Найважливішим у роботі з неблагополучною сім’єю є встанов­лення контактів з батьками, демократизація і гуманізація стосунків співробітництва, нейтралізація негативного впливу сімейного неблаго- получчя та особистість дитини. Найбільш ефективними формами цієї роботи світова практика визнає індивідуальну та індивідуально-групову. Це можуть бути індивідуальні бесіди, активізація співробітництва батьків із школою, консультації тощо.

Отже, сім’я - це складне соціально-педагогічне явище, яке має інтегровану структуру і визначається певними соціально-педагогічними параметрами. Первинна соціалізація дитини в сімейному вихованні відбувається за допомогою психологічних механізмів, які мають суто індивідуальний характер і залежать від типу сім’ї (благополучна - неблагополучна). Педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання і залежить від структури сім’ї, стилю її соціалізації, національних традицій та звичаїв виховання.

Розуміння сім’ї як соціально-педагогічного явища створює умови для формування більш широких зв’язків між сім’єю та іншими інститутами соціального виховання, державою в цілому, можливостей щодо професійної корекції сімейного виховання, компенсації його недоліків, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу сім’ї.

Рекомендована література

1. Василькова Ю.В. Социальная педагогика: курс лекцій / Ю.В. Василькова, Т.А. Василькова. - М.: Академия, 1999. - 440 с.

2. Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П. Волкова. - К.: Академія, 2001. - 576 с.

3. Григорьева А.А. Семейная педагогіка / А.А. Григорьева, М.М. Прокопьева. - Якутск: Изд-во ЯГУ, 1998. - 37 с.

4. Коваль Л.Г. Соціальна педагогіка. Соціальна робота: навчальний посібник / Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєва, С.Р. Хлєбнік - К.: ІЗМН, 1997. - 392 с.

5. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогіки: учебник для студентов высших учебных заведений / Ф.А. Мустаева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Академический проект; Екатеринбург, 2002. - 416 с.

6. Постовий В.Г. Сучасна сім’я та її педагогіка / В.Г. Постовий. - К., 1994.

7. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. ред. А.И. Капської, І.М.Пінчук, С.В. Толсто- ухової. - К., 2000. - 260 с.

8. Соціальна педагогіка: навчальний посібник / За ред. А.И. Капсь­кої. - К., 2000. - 264 с.

9. Технології соціально-педагогічної роботи: навчальний посібник І За заг. ред. проф. А.Й. Капської. - К.: ТОВ ВКП ”Аспект” 2000. - 372 с.

Тема 4. Проблемна сім’я як об’єкт соціальної роботи

Розглядаючи цю тему, потрібно звернути увагу на такі питання: соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в роботі з родиною, соціальна робота з сім’єю та її мета, завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім’єю, програма допомоги родині, взаємодія соціального педагога з соціальними службами, організаціями і установами в роботі з сім’єю. Необхідно наголосити на тому, що основними об’єктами соціальної роботи є проблемні сім’ї, які мають проблеми, недоліки в сімейному вихованні, за особливостями своєї жит­тєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, і реабілітації.

До проблемних сімей відносяться: неблагополучні, багатодітні, студентські, мігрантів та біженців, з дітьми або батьками інвалідами, з нестандартною дитиною, бідні і малозабезпечені, одиноких і непов­нолітніх матерів.

Нестандартна дитина - це дитина, яка зазнала насильства - фізичного, психічного чи сексуального.

Знайомлячись з основними напрямами та змістом роботи соціального педагога з проблемними сім’ями, потрібно звернути увагу на такі напрями:

Соціальна профілактична робота з сім ’єю. Ця робота полягає у: а) реалізації системи соціально-психологічних, медико-соціальних, правових заходів, спрямованих на усунення причин виникнення проб­лем; б) заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; в) формування відповідального батьківства; г) збереження репродуктивного здоров’я молоді; д) запобігання помилок у сімейному вихованні.

Соціальна допомога сім ’ї - це: а) надання соціальних послуг - інформаційних, консультативних; б) діагностика сімейних проблем і їх корекція; в) створення і поліпшення умов життєдіяльності сім’ї; г) роз’яснення пільг, які надаються молодим сім’ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей; д) надання соціальних послуг жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, молоді, яка збирається вступити в шлюб.

Соціальний патронаж - це постійний супровід сімей, які потребують систематичної підтримки. Під патронажем знаходяться соціально незахищені сім’ї: малозабезпечені, багатодітні, з дітьми- інвалідами.

Соціальна реабілітація спрямована на: а) допомогу сім’ї у подоланні конфліктів, кризових станів, дисгармонії у стосунках, тимчасових або постійних труднощів, які з’явилися внаслідок тяжких захворювань, майнових втрат, конфліктних взаємин, нервово-пси­хічних захворювань; б) допомогу сім’ям з стійкою алкогольною та наркотичною залежністю; в) допомога тим, хто повернувся з місць позбавлення волі.

Сімейна психотерапія - найскладніший напрям, який передбачає: а) реабілітацію сімей з дисгармонією у сімейних стосунках, з конф­ліктними ситуаціями; б) реабілітацію сімей з алкогольною, нарко­тичною залежністю, нервовими захворюваннями; в) допомогу сім’ям з серйозними тривалими захворюваннями; г) допомогу сім’ям, які втратили рідних чи близьких.

Вивчення теми варто здійснювати за таким планом:

1. Соціально-педагогічна діяльність соціального педагога в роботі з родиною. Її мета, завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім’єю.

2. Програма допомоги родині. Взаємодія соціального педагога з соціальними службами, організаціями і установами.

3. Напрями та зміст роботи соціального педагога з проблемними сім’ями.