Типології сім’ї на основі особливостей спілкування і міжособистісних стосунків

Більшість існуючих типологій сімей розроблено на основі вияв­лених особливостей спілкування і міжособових стосунків у родині, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і дітей. На цій основі сім’ї умовно поділяють на кілька полярних типів.

За ступенем включення членів родини в сімейні стосунки, їхньої емоційної духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і роз’єднані (дезінтегровані) сім’ї. У перших кожний член родини від­чуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім’ям властиві духовна та емоційна близькість, відповідальність один за одного, довір’я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз’єднаних сімей характерна відособленість членів родини один від одного. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов’язаний з іншими членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним. Наприклад, існують сім’ї з досить високим ступенем згуртованості. Це так звані суперінтегровані сім’ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати і дитина). За ступенем роз’єднаності виділяють частково дезін­тегровані сім’ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної сім’ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини. У таких сім’ях хтось із її членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною групою.

За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єдності розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім’ї. Перші, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім’ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родинної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім’ях злагода є результатом свідомих зусиль членів родини. У таких сім’ях помітне прагнення пристосуватися один до одного, іноді ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність до вимог і запитів інших членів сімейної групи.

Дисгармонійним сім’ям притаманна розбіжність у системах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи.

Адаптація їх один до одною ситуативна. Рольові обов’язки в таких сім’ях нерідко виконуються примусово, що створює психологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами родини створює сприятливе підгрунтя для виникнення психологічної несумісності, а відтак, і міжособових конфліктів.

За ознакою комунікативних установок членів родини розрізня­ють корпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи сімей. У перших спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім’ї кожний виконує покладені на нього обов’язки лише за умов, якщо інші виконують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім’ї, налагоджено систему позитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обов’язків. Сімейна група може мати подібні ціннісні орієнтації й бути психологічно сумісною та емоційно пов’язаною, але в її членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття „що ти для мене, те й я для тебе” діє як у взаєминах подружжя, так і стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту і що отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім’ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою він може задовольнити прагматичні установки інших. На цій основі досить легко виховується егоїстичний тип особистості з настановою „жити для себе”.

Спілкування в альтруїстичних сім’ях ґрунтується на свідомому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших. Поведінка членів родини часто йде врозріз з власними потребами і запитами - за принципом „жити для інших”. Кожний у такій сім’ї є цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім’ї матеріальний добробут і забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім’ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях.

За кількістю і характером комунікативних зв ’язків розрізнюються відкриті і закриті сім’ї. У відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише колом родинних інтересів та цілей. Члени родини включені в різні соціальні зв’язки. Специфікою відкритої сім’ї є праг­нення до нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально- захисний потенціал. Вони мають можливість компенсувати невдачу в одній суспільній сфері переключенням своїх інтересів в іншу.

Закриті сім’ї є комунікативно самодостатніми. Кількість позасі- мейних соціальних контактів у них надто обмежена, і, як правило, вони не прагнуть до їх розширення. Головне - це твоя сім’я і родинні зв’язки, а все інше - тло, на якому проходить життя. Власна родина посідає перше місце в ієрархії родинних цінностей.

Залежно від адаптивних ресурсів сім’ї, її здатності присто­совуватися до мінливості умов життя виділяють гнучкі й інертні (консервативні) родини. Гнучкий тип сім’ї характеризується здатністю швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови життя. Інертні сім’ї, навпаки, консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів поведінки.

За характером розподілу влади виділяють сім’ї єдиновладні (авторитарні) і демократичні. У перших влада зосереджена в руках когось одного - чоловіка, дружини та ін. Згідно з цим найважливіші рішення приймаються тільки зі згоди цього члена родини. Соціологи за цим показником поділяють сучасні сім’ї на неопатріархальні і неоматріархальні. Для демократичних родин характерна або рівно­правність усіх членів родини в прийнятті рішень, або функціональний розподіл влади: в одних сферах життя головну роль відіграє чоловік, в інших - жінка, у третіх - хтось із батьків подружжя чи старші діти.

Виділення авторитарних і демократичних типів сімей має істотне значення для оцінки ресурсів сімейною виховання, але за умов, коли відомі інші характеристики спілкування і міжособистісних стосунків. Так, в інтегрованих, гармонійних, емоційно об’єднаних, з альтруїстичними установками сім’ях питання розподілу влади взагалі не виникає. Сімейна ієрархія, яка склалася, сприймається членами родини як природна й оптимальна, незалежно від того - авторитарна вона чи демократична. В дезінтегрованих сім’ях єдиновладдя може бути джерелом постійного психологічного напруження в родинних стосунках.

Класифікація сімей за наведеними шістьма полярними ознаками дещо умовна. Характеризуючи родину як той чи інший тип, беруть до уваги перевагу якоїсь однієї ознаки взаємин у сімейній групі й абстрагуються від усіх інших. Отже, чисті сімейні типи - це наукова абстракція, яка потрібна для розуміння суті явища. В житті звичайно трапляються змішані типи, у яких взаємини характеризуються поєд­нанням різних ознак у певному співвідношенні. Тому для діагностики сімейних стосунків з метою надання сім’ї психологічної допомоги доцільно визначати її тип за домінуючою ознакою, наприклад: швидше інтегрована, ніж роз’єднана.