Її мета, завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім’єю

Провідний методологічний принцип соціальної педагогіки в роботі з сім’єю є таким: сім’я - це головний осередок суспільства, де здійснюється базисна соціалізація дітей за рахунок посилення всіх її основних функцій, і в першу чергу - виховної, рекреативної (фізич­ної, матеріальної, моральної, психологічної взаємодопомоги, організації дозвілля), регулятивної та феліцітологічної (відчуття щастя в сім’ї).

До проблем, що становлять зміст соціально-педагогічної роботи з сім’єю, належать: систематизація та оновлення найбільш доцільних форм і методів роботи з сім’єю; пошук нових шляхів взаємодії сім’ї з „відкритою” школою, із залученням всіх елементів мікросередовища; опора в співробітництві з сім’єю на діяльність соціального педагога з метою посилення ролі сім’ї в соціалізації дітей та юнацтва.

Основними об’єктами соціальної роботи є сім’ї, які мають проб­леми у сімейному вихованні, за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це сім’ї неблагополучні, багатодітні, студентські, мігрантів та біженців, з дітьми і батьками-інвалідами, з нестандартною дитиною, бідні й малозабезпечені, одиноких та неповнолітніх матерів та інші.

Соціальна робота з сім’єю - це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім’ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім’ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до тру­дового, суспільно-творчого процесу.

Мета соціальної роботи з сім’єю - це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної, соціально- медичної, юридичної, інформативно-консультативної, психотерапев­тичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життє­діяльності.

Завдання соціальних служб для молоді у роботі з сім’єю - надання конкретної індивідуальної допомоги сім’ї й молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрі- та позасі- мейного спілкування, планування сім’ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім’ї з навколишнім середовищем, навчання раціонального розв’язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота щодо запобігання розлучень та ін.

Одним із важливих принципів роботи з сім’єю є принцип само­забезпечення, тобто надання соціальної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть вирішити власні проблеми. Соціальна робота з родиною спрямовується на всю сім’ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини). У процесі такої роботи вирішується питання раціональної організації внутрісімейного спілкування, нормалізації життєдіяльності і відпочинку сім’ї та окремих її членів, спілкування з навколишнім середовищем, допомога надається у раціональному роз­в’язанні складних сімейних колізій, конфліктів, знімаються стреси.

Родина являє собою систему соціального функціонування людини, один з основних інститутів соціалізації, її функції трансформуються не тільки під впливом соціально-економічних умов, але й у силу внутрішніх процесів свого розвитку.

Сучасна родина переживає складний етап - перехід від тради­ційної моделі до нової. Поряд із традиційними функціями, зв’язаними з народженням і вихованням дитини, з рішенням повсякденних проблем, родина покликана бути надійним психологічним „укриттям”, що допомагає людині виживати у важких, що швидко змінюються, умовах сучасного життя. Сім’я забезпечує своїм членам економічну, соціальну і фізичну безпеку, турботу про малолітніх, старих і хворих, умови для соціалізації дітей, молоді і, що найважливіше - поєднує своїх членів почуттям любові, спільності і дає можливість розділяти з іншими труднощі і радості життя.

За останні роки спостерігається скорочення складу і структури родини (збільшення кількості розлучень, народження дітей самотніми матерями й т. п.). Нині переважний тип сім’ї - це проста нуклеарна родина, що складається з чоловіка і жінки з дітьми або без них. Значну частку складають неповні родини. У гнітючому числі випадків це родини самотніх матерів, розлучених жінок і вдівців. У більшості цих сімей одна, рідше дві дитини, без матеріальної підтримки держави бідує більшість родин самотніх матерів. Аналогічні труднощі випро­бують сім’ї військовослужбовців термінової служби; родини, у яких один з батьків ухиляється від сплати аліментів; з дітьми-інвалідами; з батьками-інвалідами; родини, які взяли дітей під опіку (піклування); багатодітні; з малолітніми дітьми (у віці до трьох років). В особ­ливому положенні знаходяться студентські сім’ї з дітьми. У більшості випадків забезпечують їх батьки. До родин, що бідують і особливо потребують підтримки держави, відносяться родини біженців і змушених переселенців, родини безробітних, що мають неповнолітніх дітей. До особливої категорії відносять девіантні родини. Це сім’ї алкоголіків, наркоманів, правопорушників і ін.