В яких батьків поглинула бізнесова діяльність

На думку В.О. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Організовуючи навчання батьків, враховують рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім’ї та визначають рівень популярності викладання цього матеріалу. Турбота школи про виховання дітей в сім’ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А.С. Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв’язку школи і сім’ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить ці вимоги до відома батьків, переконує в необхідності дотримуватися їх. Спеціальну виховну роботу проводять з сім’ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Виховання дітей в сім’ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об’єктивні (неповна сім’я, погані житлові умови, недос­татнє матеріальне забезпечення) та суб’єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об’єктивних причин є неповна сім’я, яка з’являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30 - 34 роки - в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко - батько) виховує дітей сама.

У неповній сім’ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми. Негативно позна­чаються на вихованні дітей й погані житлові умови сім’ї. Як свідчать дані обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім’ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосе­редитися над завданням, з’являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім’ї. Згідно з даними обстеження домогосподарств серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31%, у тому числі серед неповних сімей - 44, сімей з однією дитиною - 53, двома - 64, трьома дітьми - 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психо­логічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихо­ванні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педа­гогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група - педагогічно неспроможні - сім’ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. Їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, поту­рання примхам). Роботу з такими сім’ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залу­чають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей у сім’ї.

Друга група - педагогічно пасивні - сім’ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними. Із такими сім’ями пра­цюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім’ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.

Третя група - сім’ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім’ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім’ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги. У роботі з такими сім’ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорюють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усунення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильності їхньої системи вихо­вання, змусити їх замислитися над її результатами.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, - сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова „не можна”, тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини. Таким батькам необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім’ї робить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям в дорослому житті, напевне, буде не­просто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше потрібен емоційний зв’язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у житті дитини важливіша, ніж машина, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім’ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгоро- дження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

Рекомендована література

1. Батьків не обирають...: проблеми відповідального бать­ківства в сучасній Україні. - К.: А.Л.Д., 1997. - 144 с.

2. Бондаровська В. Школа для батьків І В. Бондаровська, К. Бабенко, О. Возіянова. - К.: ТОВ “Батискаф”. - 2003. - 320 с.

3. Виховний потенціал сім’ї в сучасних умовах: тематична Державна доповідь про становище сімей в Україні за підсумками 2001 року. - К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. - 144 с.

4. Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П. Волкова. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - 576 с.

5. Гордон Т.Р. Повышение родительской эффективности / Т.Р. Гордон - Екатеринбург, 1997.

6. Гуров В.Н. Социализация личности: социальный педагог, семья и школа / В.Н. Гуров, Л.Я. Селюкова. - Ставрополь, 1993.

7. Синягина Н.Ю. Психолого-педагогическая коррекция детско- родительских отношений / Н.Ю. Синягина - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 96 с.

8. Струманський В. Педагогічна пропедевтика асоціального змісту наркологічної ситуації в учнівському осередку / В.Струманський // Рідна школа. - 1997. - № 9. - С. 26.

9. Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти / М.М. Фіцула. - К.: Академія, 2000. - 544 с.

10. Хромова О.Л. Педагогічний всеобуч батьків / О.Л. Хромова, Т.В. Кравченко. - К.: Знання. - 1990. - 32 с.

Тема 7. Методика сімейного виховання

Тема є актуальною для Вас як майбутніх соціальних педа-гогів і майбутніх молодих батьків. Розглядаючи цю тему, потрібно приділити увагу впливові сім’ї на розвиток особистості дитини, охарак­теризувати основні умови ефективного сімейного виховання. До таких умов належать: батьківське тепло, взаємна повага в сім’ї, довіра до дитини, частота й інтенсивність спілкування батьків з дітьми, сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками.

Доцільно розкрити завдання, зміст і методику виховання дітей в сім’ї. Особливу увагу варто звернути на оптимальний вибір методів сімейного виховання.

Вивчення цієї теми варто здійснювати за таким планом.

1. Вплив родини на розвиток особистості дитини. Умови ефективного сімейного виховання.

2. Завдання, зміст і методика виховання дітей в родині.

3. Методи сімейного виховання.

Вплив родини на розвиток особистості дитини Умови ефективного сімейного виховання

Сім’я є незамінним, глибоко специфічним соціальним інститутом розвитку особистості. Протягом усього життя родина є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи її життєвий шлях у майбутньому. Саме в родині закладаються основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, фор­мується її характер. Вплив сім’ї на розвиток особистості залежить від її складу, морально-психологічного клімату, соціальної орієнтації, загальної та педагогічної культури батьків, часу і характеру спілку­вання кожного з них з дитиною, єдності чи суперечливості вимог до неї, кола сімейних інтересів тощо. Особливе значення для розвитку особистості дитини мають такі умови.

Батьківське тепло, взаємна повага в сім ’ї, довіра до дитини. Моральний розвиток дитини можливий лише в сімейній атмосфері взаємної поваги і довіри. Діти, які емоційно залежать від батьків і відчувають до них велику прихильність, виростають більш совісними порівняно з тими, хто не знав таких відносин. Довірливі, щиросердечні стосунки сприяють тому, що діти поважають батьків, захоплюються ними і прагнуть бути схожими на них, що в кінцевому рахунку формує в них позитивні моральні якості. Діти, які відчувають турботу, любов і довіру батьків, вчаться так само ставитися до інших. Підлітки, які живуть в атмосфері ворожості і нерозуміння, хоча й бояться своїх батьків, але переймають їхні негативні риси.

Частота й інтенсивність спілкування батьків з дітьми. Те, в якій мірі дитина ідентифікує себе з одним із батьків, залежить від частоти, інтенсивності і близькості їхнього спілкування. Для сина, який проводить більше часу з батьком, вплив останнього буде вирі­шальним. Аналогічно, дівчинка, якій ближче товариство матері, ско­ріше ідентифікує себе саме з нею. Завдяки частому й інтенсивному спілкуванню з батьками (особливо якщо воно демократичне) дитина переймає і засвоює батьківські цінності та норми. Однобічний авто­ритарний вплив батьків призводить до слабких емоційних зв’язків з дітьми і знижує ефективність виховання.

Сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками. Сімейна дисципліна впливає на моральний розвиток дітей, коли проводиться в життя не хаотично, а послідовно; коли підтри­мується за допомогою довірливого спілкування і переконування, а не зовнішнього контролю; коли між дітьми і батьками складаються демократичні стосунки, а не процвітає вседозволеність чи деспотизм. Одним з найважливіших аспектів дисципліни є послідовність дій батьків та їхня взаємна узгодженість. Непослідовність вимог створює в сім’ї нестабільну, нервову обстановку, що, природно, не сприяє моральному розвитку дітей, а іноді призводить до їх ворожості і навіть протиправних вчинків.

Батьки, які надають перевагу методу переконування і порадам, справляють більш позитивний вплив, ніж ті, хто суворо контролює дітей. Використовуючи методи, спрямовані на розуміння і внутрішнє прийняття певних цінностей, батьки домагаються їх засвоєння дітьми. Пояснення і заохочення з метою направити чи виправити поведінку дитини сприяють моральному розвитку, у той час як фізичні покарання і постійні дорікання призводять нерідко до антисоціальної поведінки і правопорушень.

Батьки, що покладаються на “каральні” методи, не досягають справжньої мети: формування у дітей совісності, уміння плідно спіл­куватися і взаємодіяти з оточуючими. Жорстокі покарання, особливо на тлі негативних у цілому відносин, призводять до того, що дитина виростає черствою, байдужою, недисциплінованою. Замість того, щоб виховати чуйність, такі методи послаблюють чутливість, діти звикають боятися і ненавидіти, вони не хочуть піклуватися про інших, не прагнуть заслужити схвалення. Підлітка можна змусити підкоритися, але як тільки загроза покарання ззовні зникає, його поведінка стає потенційно антисоціальною.

Зайва поблажливість з боку батьків також веде до відставання в соціалізації і моральному розвитку дитини, оскільки дітям не допомагають учитися контролювати себе. За відсутності зовнішнього регулювання дитина залишається мов би поза мораллю. Дітям необ­хідне батьківське керівництво. Без нього вони можуть вирости „зіпсо­ваними” і швидше за все будуть зазнавати репресій з боку ровесників за відсутність поваги до інших людей, самоконтролю, витримки, внутрішнього стрижня.

Приклад батьків. Важливо, щоб батьки самі були моральними людьми, якщо вони прагнуть прищепити своїм дітям моральні норми і цінності. Багаторічні дослідження дорослих, які у підлітковому віці були засуджені за антигромадську поведінку, свідчать, що в період становлення на них найсильніше вплинула антисоціальна поведінка батьків.

На жаль, є родини, де складаються несприятливі умови для виховання дитини. До них належать сім’ї, уражені алкоголізмом, з аморальною поведінкою батьків, низьким культурним та освітнім рівнем, поганими житловими умовами та недостатнім матеріальним забезпеченням, конфліктністю у взаєминах між членами родини. До неблагополучних зараховують і зовні благополучні родини, у яких систематично припускаються серйозних помилок в сімейному вихо­ванні внаслідок несприятливих взаємин між членами родини, педаго­гічної неосвіченості, низького рівня педагогічної культури. Діти з таких сімей, незважаючи на матеріальний достаток, виростають озлобленими, замкненими, з порушеною вольовою активністю.

У деяких сім’ях батьки цікавляться лише успішністю дітей у школі. Питання морального виховання, поведінки дітей, взаємин з товаришами, статусу їхньої дитини в класному колективі таких батьків не хвилюють. Ні про які контакти у стосунках батьків і дітей не може бути і мови у сім’ях, де переважає надмірна суворість у ставленні до дитини, застосовуються антипедагогічні засоби впливу. Деякі батьки не враховують вікових та індивідуальних особливостей дітей, їхніх інтересів, здібностей. Особливо гостро це відчувається, коли діти досягають підліткового віку. У таких родинах дитина почуває себе чужою, страждає від браку взаєморозуміння з батьками.

Найбільш поширеними помилками сімейного виховання є невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї, а також впливу сім’ї і школи, вчителя. Ці помилки часто не усвідом­люються батьками, і тому виправлення їх вимагає від класного керівника високої професійної майстерності, такту і терпіння.