Парадигма еволюційної зміни

Серед процесів зміни найбільш важливим для еволюційної перспективи є процес посилення адаптивних можливостей, що відбувається або завдяки виникненню усередині суспільства нового типу структури, або через культурну взаємодію і вов-лечение інших чинників у поєднанні з новим типом структури, воз-никшей усередині інших суспільств і, можливо, в більше ранні епохи. Деякі суспільства виявилися зародком тенденцій розвитку, при-обретших істотне значення через лише багато років після того, як самі ці суспільства припинили своє існування. Древній Из-раиль і класична Греція недовго існували як самостоятель-ные, політично незалежні суспільства, проте вони внесли суще-ственный вклад у формування сучасних громадських систем.

Проте і розвиток з якогось зародка, і випадки непо-средственного посилення адаптивних здібностей (наприклад, появ-ление великомасштабних бюрократичних організацій в деяких імперіях) можуть, видно, аналізуватися в термінах об-щей парадигми, яку у рамках цієї роботи я тільки намічу.

Передусім повинно йтися про процес диференціації. Елемент, підсистема або набір елементів і підсистем, маючи своє відносно чітко певним місцем в суспільстві, з часом ділиться на декілька елементів або систем (зазвичай дві), що розрізняються одночасно і по структурі, і по функциональ-ной ролі у рамках нової, ширшої системи. Узяти хоч би добре відомий, вже згадуваний приклад домогосподарства в переважно селянських суспільствах. Воно являється одновре-менно і місцем проживання, і первинним елементом сельскохо-зяйственного виробництва. Проте в інших суспільствах основна частина виробничої діяльності здійснюється в специали-зированных місцях, таких, як майстерні, фабрики або офіси, а люди, зайняті в них, одночасно з цим є членами се-мейного домашнього господарства. Іншими словами, два набори ролей і колективів диференціювалися, а їх функції розділилися. При цьому повинна також відбуватися і якась диференціація на рівні норм, і деяка специфікація загальних ціннісних образ-цов стосовно різних ситуацій.

Щоб диференціація сприяла виникненню збалансованішої і розвиненішої системи, кожна підсистема (у наведеному вище прикладі - производ-ственная організація), що знову отде-лившаяся, має бути більше пристосованою для здійснення своєї первинної функції в порівнянні з выпол-нением тієї ж функції в попередній, більше дифузній структурі. Так, наприклад, економічна діяльність, як прави-ло, ефективніша на фабриках, чим в домашньому господарстві. Ми можемо назвати цей процес адаптивним совершенствовани-ем, і він є одним з аспектів циклу еволюційних измене-ний. Цей процес проявляється як на рівні ролей, так і на уров-не діяльності колективних організацій: колективи в цілому, так само як і окремі їх члени, повинні в новій ситуації повы-сить свою продуктивність з точки зору стосунків типу "затраты-выпуск". Ці зміни не припускають, що елемент, що став "застарілим", повинен "втратити функцію" в усіх кон-текстах своєї діяльності. Домашнє господарство більше не являет-ся важливим економічним виробником, але воно може выпол-нять інші свої функції кращі, ніж у своїх колишніх формах.

Процеси диференціації породжують також нові проблеми, пов'язані з інтеграцією системи, оскільки виникає необходи-мость координації дій двох (чи більше) наборів структурних елементів там, де до цього існував лише один набір. Так, в системі, де є найм і професійна спеціалізація, глава будинку вже не може контролювати виробництво у своїй ролі, опре-деляемой спорідненістю. Організація, що здійснює виробництво, повинна тому розробити систему влади, яка не вкорінена в системі спорідненості, а виробничі і домашні колективи долж-ны координуватися у рамках ширшої системи - наприклад, за допомогою змін в структурі місцевого співтовариства.

Адаптивне вдосконалення, таким чином, вимагає, щоб спеціалізовані функціональні здібності не использова-лись для виконання функцій, наказаних їм у рамках більше за диф-фузных структури. При цьому реалізується більше узагальнений погляд на усі готівкові ресурси, незалежний від їх безпосередніх источ-ников. З цієї причини процеси диференціації і адаптивного зростання можуть вимагати включення в загальну систему співтовариства із ста-тусом повного членства раніше виключених груп, які вырабо-тали здатність "вносити вклад" у функциони-рование системы13, що легітимує. Можливо, найбільш поширений випадок торкається систем, які були розділені на вищі і нижчі класи і в яких вищий клас монополізував статус "реального" членства, обходячись з нижчим класом, як з громадянами другого сор-та. Процес диференціації і адаптивного вдосконалення де-лает усе більш важким підтримка таких простих дихотомій. Диференціація, зокрема, призводить до ситуацій, коли необхо-димость інтеграції підсистем, що знову відокремилися, наполегливо тре-бует включення колись виключених елементів.

Останній компонент процесу зміни зв'язує його з цен-ностной системою суспільства. Всяка ціннісна система характе-ризуется наявністю певного нормативного зразка, який, будучи институционализированным, обумовлює і предпочти-тельность якогось загального типу соціальної системи. Посред-ством того, що ми назвали специфікацією, така загальна оцінка переваги "формулюється" стосовно різних диференційованих підсистем і сегментованих елементів. Інакше кажучи, ціннісна орієнтація, властива певному колективу, ролі або комплексу норм, є не обоб-щенный нормативний зразок, а його пристосоване, специали-зированное "конкретне застосування".

Система або підсистема, що зазнає процес дифференци-ации, стикається, проте, з функціональною проблемою, яка за своєю суттю протилежна до специфікації,: встановлення такого варіанту ціннісного зразка, який підходив би для возникаю-щего нового типу системи. Оскільки цей тип, як правило, складніший, ніж передуючий, то його ціннісний зразок має бути сформульований на більш високому рівні спільності - для того, щоб легітимувати ширше різноманіття цілей і функцій елементів, що входять в нього. Процес підвищення міри спільності зразка проте часто зустрічає серйозне сопротив-ление, оскільки прихильність різних груп ціннісному зразку часто виступає у формі прихильності якомусь його кон-кретному змісту, відповідному передуванню, нижчому рівню спільності. Подібний опір може бути названий "фундаменталізмом". Для фундаменталіста вимога більшої спільності стандартів оцінки з'являється як вимога відмовитися від "справжніх" установок. Подібні проблеми часто багаті наслідками породженням дуже серйозних конфликтов14.

Стан будь-якого суспільства і, більше того, системи суспільств (таких, як міста-держави Середнього і Ближнього Сходу, що складали античне суспільство) є багатокомпонентним ре-зультирующей циклів прогресу, що включають ці (і інші) про-цессы зміни. Ця результуюча в контексті будь-якого загальнішого процесу продукуватиме віялоподібний спектр ти-пов, що варіюються відповідно до відмінностей конкретних си-туаций, станів, міри інтегрованості і функционально-го положення в ширшій системі.

У рамках певного класу суспільств, що мають широкий спектр схожих характеристик, деякі суспільства будуть отме-чены більшою схильністю до еволюційного розвитку. Інші можуть бути настільки блоковані внутрішніми конфліктами або іншими перешкодами, що насилу зможуть просто підтримувати своє існування або навіть руйнуватимуться. Проте серед них мо-гут виявитися, як ми вже відмічали, найбільш творчі об-щества в плані породження компонентів, що мають долговремен-ную значущість.

Коли десь серед усієї сукупності різних суспільств реа-лизуется еволюційний "прорив", то процес інновацій, що виникає услід за цим, як я вважаю, повинен обов'язково соответ-ствовать нашій парадигмі еволюційної зміни. Такий про-рыв забезпечує суспільству новий рівень адаптивних возмож-ностей в деяких життєво важливих стосунках, змінюючи тим самим його конкурентоспроможність в порівнянні з іншими обще-ствами в системі. Взагалі кажучи, подібна ситуація відкриває для суспільств, не залучених безпосередньо в процес інновації, чотири можливості. По-перше, інновація може бути просто раз-рушена сильнішими, хоча і менш розвиненішими суперниками. Од-нако якщо інновація відбувається в культурній системі, її важко зруйнувати повністю і вона може набути величезного значення навіть після того, як зруйновано суспільство, що її породило. Во-вто-рых, за допомогою використання інновацій можуть вирівнюватися умови конкуренції. Очевидним і важливим прикладом є нині рух країн, що розвиваються, по дорозі "модер-низации". Третім варіантом є знаходження ізольованої ніші, в якій суспільство може зберігати відносно незмінної свою стару структуру. Останньою можливістю є втрата социетальной ідентичності через дезинтеграцію або по-глощение інший, більшою социетальной системою. Описан-ные типові можливості можуть утворювати безліч слож-ных комбінацій і відтінків.