Соціальна робота у центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюється за такими напрямами.

1. Профілактика соціального сирітства:

- соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей;

- запобігання відмовам від новонароджених дітей;

- реінтеграція дітей із будинків дитини в сімейне оточення;

- соціальна підтримка дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків­ського піклування, вихованців інтернатних закладів у ході їх підготовки до самостійного життя.

2. Профілактика бездоглядності та безпритульності, правопору­шень і злочинності:

- соціальний супровід сімей, які опинилися у складних життє­вих обставинах;

- соціальна підтримка неповнолітніх, які перебувають у місцях позбавлення волі або умовно засуджені;

- соціальний патронаж неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі;

- здійснення профілактично-просвітницької роботи серед дітей, молоді та різних категорій сімей;

- комплексна допомога дітям, молоді та різним категоріям сімей при виході з кризової ситуації;

- соціальна робота щодо запобігання насильству в сім'ї та жор­стокому поводженню з дітьми.

3. Соціальна підтримка людей, які живуть із ВІЛ, та молоді, що вживає наркотики:

- соціальна підтримка сімей та дітей, які живуть із ВІЛ;

- впровадження стратегії «зменшення шкоди» серед молоді, яка вживає наркотики ін'єкційним шляхом;

- розширення мережі послуг, дружніх до молоді.

4. Соціальна реабілітація дітей та молоді з функціональними об­меженнями:

- соціально-психологічна, фізична реабілітація дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

5. Соціальна освіта та виховання: розвиток волонтерського руху; розбудова студентських соціальних служб; виробництво та поширення соціальної реклами; розробка методичних матеріалів.

До основних нормативно-правових актів, що регулюють діяль­ність Державної соціальної служби та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, належать:

- Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»;

- Закон України «Про сприяння соціальному становленню та
розвитку молоді в Україні»;

- Закон України «Про соціальні послуги»;

- Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;

- Закон України «Про попереднє ув'язнення»;

- Закон України «Про охорону дитинства»;

- Закон України «Про попередження насильства в сім'ї»;

- Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі на певний строк»;

- Указ Президента України від 23.06.01 № 467 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, мо­лоддю та сім'ями»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2004 №1125 «Про утворення Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2004 №1126 «Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім'я­ми, дітьми та молоддю».

Соціальні послуги в системі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді надаються також через мережу спеціалізованих фор­мувань, які мають визначену цільову соціальну групу, розроблені технології та методики соціальної роботи. Наразі в системі центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді функціонують такі спеціалізовані формування:

- служба соціальної підтримки сімей;

- служба по роботі з ін'єкційними споживачами наркотиків;

- мобільний консультаційний пункт соціальної роботи в сільсь­кій та гірській місцевостях, віддалених районах міст;

- школа волонтерів центру соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді;

- студентська соціальна служба;

- служба «Телефон довіри»;

- інформаційно-ресурсний центр центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;

- консультаційний пункт центру соціальних служб для молоді у пологових стаціонарах, будинках дитини.

Окрім цього, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюють організаційно-методичне забезпечення діяльності зак­ладів соціального спрямування, які створюються місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування у разі їх необхідності для територіальної громади. До таких закладів соціаль­ного спрямування належать: центр соціально-психологічної допомоги; соціальний гуртожиток; соціальний центр матері та дитини; центр соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями; центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді.

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді є активним суб'єктом соціальної політики, діяльність яких спрямована на забез­печення соціального захисту різних цільових груп у складних ситу­аціях їх життя, створення умов для формування безпечного соціаль­ного середовища особистості.

ІІ. Категорії дітей, які потребують соціальної підтримки і реабілітації (групи ризику):

Перша категорія – це діти, котрі мають фізіологічні, психічні недоліки (порушення слуху, мови, зору, опорно-рухової системи, складні фізичні недоліки, затримка фізичного розвитку, розумова відсталість та ін.).

Друга група – так звані «соціальні сироти». Це в основному діти, які залишилися без опіки батьків (діти, від яких відмовилися, батьки яких позбав­лені волі). До них можна віднести і підлітків, які проживають у сім'ї алко­голіків, без постійного місця проживання, психічно хворих тощо.

Третя група – це підлітки, які триваліший час перебували в «сенсорній депривації» (психологічно недостатнє середовище розвитку). Це може бути наслідком інвалідності чи постійного впливу негативного фактора розвитку.

Четверта група – це підлітки з відхиленнями у структурі ігрової і навчальної діяльності. Це призводить до відхилень в емоційних контактах, у самоствердженні, професійному самовизначенні.

Найбільш важливими є такі завдання реабілітаційної діяльності:

1. Відновлення чи компенсаторний розвиток способів задоволення потреб підлітків з фізичними і психічними відхиленнями у розвитку.
2. Правовий захист «соціальних сиріт» та підлітків, які залишилися без батьківської опіки.
3. Відновлення сенсорного досвіду у підлітків, котрі мають затримку у психічному розвитку за допомогою індивідуальних програм розвитку.
4. Відновлення структури ігрової та навчальної діяльності.
5. Відновлення соціального статусу в сім'ї, колективі ровесників, суспільстві, що залежить від найближчого мікросередовища, але у взаємодії самого підлітка і його оточення.
6. Відновлення навичок спілкування. Воно залежить від рівня психологічної культури дитини і будується на основі індивідуальної ре­абілітаційної програми та програм організації дозвіллєвої діяльності.
7. Відновлення необхідного рівня освіти, тобто оволодіння базовим компонентом змісту освіти.
8. Створення умов для професійного навчання підлітків з різним рівнем освіти. Виконання цього завдання забезпечується створенням цілісної інфраструктури реабілітаційного професійного прискореного навчання.
9. Створення умов для самореалізації у професійній діяльності. Це завдання вирішується за умови створення цільових місць для підлітків і створення умов для професійного зростання і самореалізації в ме­жах цієї професійної діяльності, що сьогодні вкрай складно.

Звичайно, всі розуміють, що затрачені сьогодні кошти на реабілітацію 15-17-річних не завжди дозволяють одержати позитивні результати, оскільки певні їх установки в цей період є уже досить усталеними. Це свідчить про те, що можливість рецидиву у цьому віці досить висока. Тому пріоритетними можна вважати сьогодні перші шість завдань.

В реабілітаційній соціально-педагогічній діяльності можна вичленити такі основні функції:

1. Діагностична, яка використовується у двох випадках:

- при потребі діагностування цілісної вікової групи з метою виявлення «групи ризику»;

- при потребі діагностування конкретних випадків особистісних труднощів з метою виявлення причин труднощів.

Результатом може бути визначення соціального діагнозу розвитку підлітка та конкретних завдань реабілітаційної діяльності.

2. Прогностична функція дозволяє на основі визначених завдань роз­робляти програму реабілітаційної діяльності і прогнозувати поетапні зміни у процесі соціального розвитку підлітка та кінцевий результат реабілітаційної діяльності.

3. Освітня функція змушує соціального педагога враховувати освітній рівень підлітка і працювати у тісному контакті з вчителями школи, ПТУ.

4. Охоронно-захисна функція спонукає соціального педагога враховува­ти, яким чином гарантуються права підлітка у реабілітаційному процесі, і згідно з цим працювати у контакті з різними соціальними інститутами та адміністративними органами.

5. Організаторська функція забезпечує реалізацію соціальним педагогом складеної ним разом з підлітком реабілітаційної програми.

6. Комунікативна функція сприяє налагодженню соціальним педагогом необхідних контактів всіх зацікавлених осіб, налагоджує обмін інформацією.

7. Управлінська функція допомагає соціальному педагогові здійснювати управлінську діяльність: проектує процес реабілітації, вносить зміни в нього, якщо це потрібно, готує відповідні управлінські рішення для адміністративних органів стосовно свого підопічного.

8. Попереджувально-профілактична функція використовується соціальним педагогом, коли постає завдання закріпити позитивні результа­ти своєї діяльності і попередити можливі рецидиви.

Об'єктивним показником ефективності реабілітаційної діяльності є соціальні досягнення особистості.

До них можна віднести такі показники:

- вихованість особистості – це оволодіння соціально значущими спосо­бами задоволення потреб, формування почуття відповідальності за свої вчин­ки, здійснення морального вибору в суперечливих ситуаціях;

- освіченість особистості – оволодіння особистістю необхідною системою знань про суспільство, культуру, науку тощо;

- розвиток здібностей, які забезпечують особистості самоутвердження в суспільстві. Розвиток здібностей характери­зує індивідуальність, неповторність кожної людини;

- соціальна і професійна самореалізація особистості - визначення своєї ролі в суспільстві, мікроколективі, реалізація своїх потенційних можливостей у професійній діяльності;

- створення сім'ї — як усвідомлений крок сформованої особистості, яка бере на себе відповідальність за виховання майбутнього покоління.

Для реалізації поставлених завдань оптимальною умовою може бути створення структурної моделі служби соціальної реабілітації підлітків, яку ми розуміємо як сукупність реабілітаційних установ, які виконують спе­цифічні функції, перебувають у взаємозв'язку.

Практика засвідчує, що в межах міста може існувати кілька реабілітаційних моделей: централізована модель може створюватись в основному в невеликих пунктах, малих містах, районних центрах тощо. Характер­ною її особливістю є те, що ця структурна модель єдина і виконує багато функцій. А це змушує залучати до роботи спеціалістів різного профілю, що дозволяє укомплектувати реабілітаційний центр кадрами.

Позитивним у даному випадку є те, що клієнт може в одній установі вирішувати відразу кілька проблем. А спеціалісти можуть сукупно їх вирішувати на користь підлітка; профільна модель міської служби соціаль­ної реабілітації створюється у великих містах. її особливістю є розвиток різних реабілітаційних установ вузької профільної спрямованості, які вирішують окремі завдання. Це сприяє тому, що спеціалізовані установи працюють більш результативно.

Безумовно, що профільні установи без відповідної координації їхніх дій не можуть успішно вирішувати проблему в комплексі. Тому потрібна така модель, яка була б максимально наближена до мікросоціуму підлітка. Водночас це дозволяє уникати дублювання, охопити найбільш типові проблеми підліткового віку. Такою моделлю можуть бути, з одного боку, спеціалізовані реабілітаційні центри, з другого – централізований центр, який влагоджує взаємодію між ними.

Міська служба реабілітації підлітка повинна бути багаторівневою. На першому рівні забезпечується діагностика та надання первинної реабілітаційної допомоги. До спеціалістів цього рівня слід віднести соціальних педагогів клубів за місцем проживання, соціальних педагогів освітніх уста­нов, шкільних психологів, спеціалістів медико-педагогічних комісій.

Основними критеріями ефективності реабілітаційної діяльності на першому рівні можна вважати адаптацію підлітка і його збереження у природному середовищі розвитку, оскільки саме воно максимально забезпечить процес соціалізації особистості на основі соціальної взаємодії.

На другому рівні реабілітації підлітків необхідні установи вузької спеціалізації. Спеціалізація залежить від проблем, з якими стикається підліток. До установ вузької спеціалізації варто віднести освітні установи для дітей-інвалідів, Центри правового захисту дитинства, центри соціальної реабілітації, психолого-педагогічної допомоги, медичного напрямку, центри сім'ї і дітей, дозвіллєві центри, біржі праці, центри професійної підготовки, телефони довіри, притулки, дитячі будинки, притулки-розподільники, спеціальні школи та ПТУ, наркоцентри тощо.

В залежності від конкретної проблеми, соціальний педагог складає програму реабілітації клієнта.