Сутність соціального супроводження прийомних сімей і

дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ)

В основі соціального супроводження лежить оцінка та планування послуг. Елементом цього процесу є індивідуальна оцінка потреб прийом­ної дитини/дитини-вихованця та прийомної сім'ї/ДБСТ для визначен­ня потрібного типу та рівня соціальної допомоги.

Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюють со­ціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу від моменту їх утворення, така діяльність передбачає надання прийомним батькам/батькам-вихователям та прийомним дітям психо­логічних, соціально-педагогічних та інших послуг, здійснення заходів щодо соціальної реабілітації та інтеграції дітей. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем сімей, які виховують дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Соціальне супроводження прийомної сім'ї, дитячого будинку сі­мейного типу здійснюється постійно, поки на вихованні перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування. Підставою припинення соціального супроводження є припинення існування при­йомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу з підстав, що визна­чено у нормативних документах (Положення про прийомну сім'ю, за­твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 565 та Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердже­ного постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002р. № 564).

Технологія здійснення соціального супроводження регламентується Порядком здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, затвердженого наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 31.10.2006р.. Документ визначає нормативну базу, принципи, етичні норми, зміст, завдання, процедури здійснення соціального супрово­дження від початку до завершення надання соціальної допомоги при­йомній сім'ї чи дитячому будинку сімейного типу.

Здійснення соціального супроводження передбачає міжгалузеве співробітництво щодо сприяння розвитку дитини, що відповідає теоре­тичним принципам "ведення випадку".

Згідно до Порядку соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (додаток 1) соціальне супрово­дження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного ти­пу – це робота, що передбачає надання фахівцем (або групою фахів­ців) центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі – ДСССДМ) у співпраці з фахівцями інших підприємств, установ, орга­нізацій комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, інформаційних послуг, спрямованих на забезпе­чення належних умов функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

Соціальне супроводження є формою державної підтримки сім’ї в інтересах дитини. Його здійснює ЦСССДМ за місцем проживання/знаходження прийомної сім’ї/дитячого будинку сімейного типу, а у разі його відсутності – міський або обласний ЦСССДМ.

Безпосередньо соціальне супроводження здійснює штатний праців­ник ЦСССДМ, який згідно посадової інструкції відповідає за здійснен­ня соціальної роботи з прийомними сім'ями та дитячими будинками сімейного типу та пройшов відповідну підготовку. Соціальний праців­ник закріплюється за прийомною сім'єю або дитячим будинком сімей­ного типу наказом директора відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на підставі рішення про створення прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу.

Один соціальний працівник може здійснювати одночасно соціальне супроводження не більше 7 прийомних сімей/дитячих будинків сімей­ного типу, у яких загальна кількість прийомних дітей та дітей-вихованців не перевищує 35 осіб. Навантаження на одного соціального пра­цівника щодо соціального супроводження залежить від ряду факторів: новостворені прийомна сім'я чи дитячий будинок сімейного типу, чи з досвідом функціонування, кількість дітей в них, їх вік, стан здоров'я; ступінь складності соціально-психологічних проблем, які підлягають розв'язанню; місце проживання.

Спеціалісти, які здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, мають пройти курс спеціа­льної підготовки за програмою, затвердженою наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту від 03.01.2006р. № 2670, і мати відпо­відний сертифікат.

Навчальна програма передбачає оволодіння теоретичними знаннями щодо причин та наслідків поширення в Україні соціального сирітства; форм сімейного влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; етапів роботи з прийомними сім'ями; технології соціального супроводжен­ня сімей, які виховують дитину-сироту; принципів та механізмів оціню­вання ефективності функціонування; функціональних обов'язків та квалі­фікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють соціальне супроводжен­ня прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Спеціалісти опановують вміннями реалізації державної програми розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання; налагодження співпраці спеціалістів, які здійснюють захист прав дітей; здійснення рекрутування та попередньої роботи з кандидатами на створення прийомної сім'ї/ДБСТ; юридичного оформлення та соціально­го супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Якщо спеціалісти здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей, в яких виховуються діти, уражені ВІЛ-інфекцією, то вони мають пройти додатково курс спеціальної підготовки за програмою, затвер­дженою спільним наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спор­ту та Міністерства охорони здоров'я. Окрім основних положень щодо роботи з прийомною сім'єю, курс підготовки вміщує інформацію про специфіку ВІЛ-інфекції, соціально-медичні аспекти роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми, специфічні вимоги та потреби сімей, які приймають на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією.

Умовою ефективної роботи соціальних працівників, що здійснюють соціальне супроводження, є вимога підвищення їхньої професійної кваліфікації, що здійснюється не рідше ніж один раз на п'ять років.

Організація підготовки спеціалістів, що здійснюють соціальне супроводження, та підвищення їхньої кваліфікації покладається на обла­сні центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

До здійснення соціального супроводження на різних етапах можуть залучатися спеціалісти з різних сфер діяльності, які є працівниками ЦСССДМ, служб у справах неповнолітніх або інших підприємств, установ, організацій (лікарі, юристи, психологи та ін.). Рішення про залучення фахівців приймається директором ЦСССДМ за поданням соціального працівника. У здійсненні соціального супроводження мо­жуть брати участь волонтери. Соціальні працівники можуть взаємодія­ти з об'єднаннями громадян, які мають досвід роботи у сфері захисту прав дитини відповідно до укладених з ними угод про співробітництво.

Метою соціального супроводження є захист та забезпечення до­тримання прав та інтересів дитини, оптимальних умов її життя та роз­витку з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини шляхом надання соціальних послуг прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейно­го типу.

Реалізація соціального супроводження спрямована на вирішення певних завдань залежно від терміну влаштування дитини у сім'ю та її основних потреб. Зокрема соціальне супроводження зорієнтоване на: адаптацію дитини в новій сім'ї; створення позитивного психологічного клімату у родині; забезпечення оптимальних умов життя; забезпечення захисту прав дитини; створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання комплексу якісних соціальних послуг.

Виходячи із забезпечення найкращих інтересів дитини, яка прихо­дить на виховання у сім'ю, до сфери соціального супроводження залу­чаються не лише прийомні діти, діти-вихованці, прийомні батьки та батьки-вихователі. Об'єктами соціальної роботи визначено і найближче оточення дитини та сім'ї, що забезпечує нормальні умови адаптації та розвитку вихованців. Соціальний працівник у процесі соціального су­проводження прийомної сім'ї/ДБСТ взаємодіє з рідними дітьми при­йомних батьків та батьків-вихователів; біологічними батьками дитини чи особами, які їх замінюють; рідними прийомних дітей, дітей-вихованців; найближчим оточенням прийомних батьків та батьків-вихователів; най­ближчим оточенням прийомних дітей та дітей-вихованців; членами гро­мад, до складу яких входить прийомна сім'я/дитячий будинок сімей­ного типу.

Тобто допомога надається не тільки дитині, не тільки прийомній сім'ї чи дитячому будинку сімейного типу, а усьому оточенню для того, щоб потім сім'я, оточення дитини, громада могли створювати умови для правильного розвитку дитини. Отже, допомога для самодопомоги – головний принцип соціального супроводження.

Реалізація соціального супроводження базується на дотриманні та­ких основних принципів:

- гарантований захист прав дитини, пріоритетність її інтересів, врахування її думки;

- реалізація першочергового права дитини на зростання та вихо­вання в сім'ї;

- цілісний підхід до виховання та догляду за дитиною, що перед­бачає підтримку її психофізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального та духовного розвитку;

- індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім'ї з ураху­ванням їх потреб та особливостей;

- забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм виховання;

- важливість відновлення та розвиток сімейних зв'язків, збере­ження етнічної, культурної спадщини дитини;

- пріоритетність повернення дитини до біологічної сім'ї, усинов­лення, встановлення опіки як форми виходу з прийомної сім'ї, дитячо­го будинку сімейного типу;

- врахування результатів наукових досліджень, досвіду та кращої світової практики;

- системність, комплексність, безоплатність, доступність соціаль­них послуг;

- взаємодія соціальних працівників з прийомними батьками, батьками-вихователями та постійне підвищення їх професійної компетентності;

Супроводжуючи прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, соціальний працівник керується положеннями Етичного кодексу спеці­алістів із соціальної роботи України.