Що таке криза? Як криза впливає на стан і розвиток сім'ї?

 

Криза - термін Гіпократа, який цілком можна замінити метафорами "розлад", "хвороба", "страждання". 3 іншої точки зору, криза - закономірний етап розвитку, в основі якого лежить зустріч-конфлікт старого і нового. Китайська піктограма слова "криза" повно і точно відображає ідею духовної кризи. Вона складається з двох основних знаків або радикалів: один відображає небезпеку, інший - можливість (розвитку, зміни власного стилю життя тощо). Подібний підхід та оцінка зустрічаються у творчості датського мислителя С. Кіркегора. Головним симптомом цієї хвороби Кіркегор називає страждання, найвищим проявом якого є відчай.

У соціальній роботі виділяють поняття "життєва криза", що стосується не тільки особистості, але і сім'ї. Життєву кризу розглядають [2] як перехідний період життя, коли відбувається ламання і активна зміна життєвих ролей особистості, якісний перехід із одного стану в інший. Він, як і будь-яка зміна, має два види детермінації: внутрішню (обумовлену поступовими внутрішніми змінами, що приводять до якісного стрибка) і зовнішню (обумовлену обставинами життя, труднощами міжособистісних стосунків, якимись значущими життєвими подіями тощо).

Характерна для багатьох особистісних криз прагнення "втекти від се­бе" - це не що інше, як прагнення людини позбутися тієї ролі, що чомусь стала причиною її дисгармонійного стану. В основі будь-якої кризи лежать втрата і страждання. Як людина переживає кризу? Лише через сприйняття кризи як свого страждання, особистісної втрати, можливе розв'язання критичної ситуації. Страждання або "больові точки" (втрати) людського життя при цьому виступають точками росту життєвого досвіду и невпинно вимагають від людини аналізувати та оцінювати свою діяльність.

За запропонованою Робом Паже (Нідерланди) логічною матрицею кризи, вона має наступні етапи: перший — шок — тяжке порушення життєдіяльності людини внаслідок гострого розладу її психічного стану, який характеризується емоційним та руховим виснаженням, тимчасовою втратою орієнтації у часі, просторі тощо.

Шок - це одна з найнебезпечніших загальних неспецифічних реакцій організму на дію певних чинників, насамперед травматич­ного походження. Хоча ця реакція була відома ще лікарям античного світу, зокрема Гіппократу, сучасною назвою вона завдячує французькому лікарю Ле Драну (Н.F. Le Dran), який у 1737 р. видав книгу, "Тгаit on refiectiontirses de la pratique sur les pleyes d’rames a feп" в якій назвав цю реакцію терміном "се-кус", що означав поштовх, удар, і описав її клініку. Невдовзі книгу було перекладено англійською мовою і термін "секус" було замінено відповідним англійським словом шок (shock.). Хоча потім для цієї реакції було запропоновано й інші назви, проте англійський термін "шок" залишився.

За шоком відразу починається другий етап - відмова повірити - тобто неможливість усвідомлення певної втрати. Третій етап - це - переговори - що характеризується ілюзорною можливістю "все виправити". 3 цим етапом також часто пов'язане відчуття провини. Четвертий етап - прояви злості усвідомлення того, що втрата дійсно сталась і повернута все назад неможливо. На цьому етапі існує два напрями розвитку кризи: зорієнтованість злості на себе або злість на інших. Злість на себе може привести людину до глибокого стану депресії. Злість на інших може проявлятися у асоціальних діях. Подолання емоційних наслідків втрати починається на етапі розуміння і прийняття, що супроводжується сильним стражданням. Коли людина досягає етапу розуміння своєї втрати, вона вже може виразити, залежно від віку та здатностей, свої почуття, розповісти про них. Цей етап, на якому з'являється відчуття надії на майбутнє, є сходинкою для наступного етапу - здатністю справитися з втратою.

3 точки зору змісту і характеру психологічних проблем чи життєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей, що виникають, розвиваються і зникають, виділяють певні типи життєвих криз. Так, наведена, нижче класифікація за П. П. Горностай [2], яку не слід розглядати як якусь універсальну типологію.

1. Кризи становления особистості. Найхарактернішими кризами становлення є вікові кризи, що вважаються нормативними, тобто необхідними для нормального процесу становления особистості. Кризи становлення особистості характерні не лише для дитинства, підлітковості та юності.

Гейл Шиіхі розглядає такі кризи дорослішання: 16 років - "виривання коренів"; 23 роки - "план на все життя"; 30 років - "корекція"; 37 років - "усвідомлення середини життя" (Sheehy G., 1976; Максимов М., 1986, 1987). Неважко помітити, що ці кризи пов'язані зі змінами життєвих ролей людини.

Кризи становления у дорослому віці можуть супроводжуватися важкими життєвими подіями (втрати): зміною фаху, місця роботи, втечею з сім'ї, переїздом в інше місто, втратою роботи тощо. Але всі обов'язково передбачають зміну важливих соціальних ролей людини: професійних, сімейних, міжособистісних та інших.

Г. Шиіхі пов'язує спосіб переживания кризи людиною зі "сти­лем проживания життя", що становить своєрідні життєві ролі людини: "вічна дитина", "клозет", "транзит", "інтегратор", "квочка", "кар'єристка з відлагодженим сімейним життям" (Sheehy G., 1976; Максимов М., 1986, 1987).

2. Кризи здоров'я. Часто людина переживає серйозну кризу у зв'язку з втратою здоров'я, каліцтвом чи іншими серйозними проблемами, що докорінно змінюють життя. Найбільш фруструючимй кризовими чинниками є втрата у зв'язку зі зміною здоров'я якихось важливих життєвих і соціальних функцій (а отже, і важливих психологічних ролей), відмова від важ­ливих життєвих планів у зв'язку з неможливістю їх втілити (тобто відмова від майбутніх ролей).

Прикладом серйозної кризи здоров'я може слугувати історія життя письменника М. Островського, який ще молодим втратив зір і можливість ходити. Ця трагедія перекреслила всі життєві плани і ледве не стала причиною самогубства.

3. Термінальні кризи. Дуже серйозними є кризи, пов'язані з термінальними цінностями людини, зокрема з імовірним чи неминучим близьким кінцем її життя. Приклади: звістка про невиліковне захворювання; які-
небудь обставини, що загрожують життю і яких неможливо позбутися; смертний вирок суду; онкозахворювання; СНІД тощо.

4. Кризи значущих стпосунків. Надзвичайно важливою є сфера взаємовідносин людини з іншими, а отже, значні зміни в структурі цих взаємовідносин часто супроводжуються кризами і змінами міжособистісних ролей.
Найбільш значущими причинами подібних криз можуть виступати: смерть близької людини, вимушена розлука, зрада інших людей, розлучення (що пов'язане з втратою міжособистісних ролей). До кризових явищ може призводити і поява нових міжособистісних ролей. Так, народження дитини для сім'ї може стати причиною кризи. Як окрему категорію криз значущих стосунків можна розглядати кризи кохання (нерозділене кохання, втрата кохання, розчарування в коханні).

5. Кризи особистісної автономії. Причиною кризи можуть бути об­ставини, пов'язані з втратою чи обмеженням особистісної автономії чи свободи: попадания у фатальну залежність.від людей чи обставин, позбавленняволі. Якщо криза значущих стосунків полягає у втраті значущих міжособистісних ролей, то криза особистісної автономії (що становить різновид попередньої) пов'язана з попаданиям у нову небажану міжособистісну роль.

6. Кризи самореалізації. Життєва криза може настати внаслідок об­ставин, пов'язаних з неможливістю нормальної, звичної чи такої, що планується, самореалізації людини: втрата роботи, значущої соціальної ролі
(програш на виборах, втрата високого соціального статусу і т.п.), вихід на пенсію, банкрутство, крах життєвих планів, усвідомлення помилковості життєвого шляху, змушене вигнання (наприклад, внаслідок соціальних конфліктів).

7. Кризи життєвих помилок. Часто кризові явища розвиваються вна­слідок яких-небудь здійснених фатальних вчинків (криза, що переживається людиною внаслідок скоєної нею зради, злочину, навіть якщо це не пов'язане з відбуванням покарання), втрата коштовної речі (автомобіль, будинок, квартира; сюди можна віднести і злигодні внаслідок стихійного лиха), кризи гріха. Кризи життєвих помилок можуть бути наслідком і не-здійснених вчинків, якщо це мало фатальні наслідки.

Література:

1.Вебер М. Хозяйственная єтика мировых религий // Религиоведение Хрестоматия. - М., 2000. - С. 547-553

2. Горностай П. П. Розділи з книги: Психологія життєвої кризи / Відп. зед. Т. М. Титаренко. - К.: Агропромвидав України, 1998. - С. 69-96.

3. Гроф С., Гроф К. Духовньш кризис: понимание зволюционного кризи­са // Духовннй кризис. Статьи и исследования / Под ред. С. Графа. - М.,!995. - С. 13-40.

4. Кармин А. Основы культурологии: Мифология культуры. - СПб., 1997. - С. 284-286.

 

5. Кьеркегор С. Болезнь к смерти // Кьеркегор. С. Страх и трепет. - М., 1998. -С. 272.

6. Мифы народов мира. Знциклопедия: В 2-х т. - М., 1998. - Т. 1; Т. 2.

7. Шопенгаузр А. Свобода воли и нравственность. - М., 1992. - С. 203-208.

8. Щербатской Ф. Избранные труды по буддизму. - М., 1988. - С. 201-215.

9. Ярошенко Т. Проблема страждання в історико-культурній традиції. http:/./72.14.221.104/sеагch