Схема 2.2. Методи економічного дослідження

 

 

Наприклад, під час накопичення даних аналітик розробляє таблиці та інструкції щодо їхнього заповнення відповідними службами підприємства. В нашому випадку таблиці з техніко-економічними показниками – це інструмент, а інструкція розрахунків показників – це методика.

 

 

Тобто це інтегроване поняття, яке стосується системи прийомів збору і обробки техніко-економічної інформації.

Наприклад, аналіз формування господарського механізму підприємства і розробка ефективної системи управління витратами структурних підрозділів складається приблизно із 60 процедур. Кожна з них – це ніби закінчене мініатюрне емпіричне дослідження, але яке органічно складає загальну теоретико-методологічну програму. Так, одна із процедур присвячена опису підсистеми „виробництво”. Використаємо для цього мінімальний набір параметрів: ПП – продуктивність праці і ЧР – чисельність працівників. Тоді випуск продукції ВП, очевидно, визначиться залежністю:

ВП = ПП Х ЧР.

У цьому контексті визначаємо два основних фактора – людський і технологічний (складовими останнього є інтенсивний і екстенсивний елементи)людський фактор у свою чергу є складним поняттям. Він впливає на кінцевий результат (ВП) рівнем диференціації в оплаті праці, силою матеріальних стимулів (тобто „цінністю грошей”), а також змінами середнього рівня оплати праці при відповідних змінах продуктивності праці. Аналіз вищепереліченого – це і будуть процедури. Частина їх використовує один і той же метод збору даних (кількісний аналіз), але різну техніку (по підприємству, по цеху, по ділянці, бригаді і конкретних робітниках), інша частина може вирізнятися особливістю метода або технічних прийомів, які не використовуються в інших процедурах.

Метод (від грецького methodos - шлях до чого-небудь) - в найбільш загальному випадку означає засіб досягнен­ня мети, спосіб дослідження явища, який визначає плано­мірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини.

Методика дослідження - це система правил викорис­тання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.

Свідоме застосування науково обґрунтованих методів слід розглядати як найсуттєвішу умову отримання нових знань. Дослідник, який добре знає мето­ди дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за прин­ципом «спроб і помилок». Методи не можуть, наприклад, замінити творчу думку дослідника, його здібність аналі­зувати, робити висновки і передбачення. Але застосуван­ня правильних методів спрямовує хід думок дослідника, відкриває перед ним найкоротший шлях для досягнення мети і забезпечує таким чином можливість раціонально витрачати енергію і час науковця. Кожний метод науко­вого пізнання слід розглядати як систему регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності людини.

Фундаментальним, узагальненим методом пізнання дійсності є діалектичний метод, який дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою. Діалектика виступає як знаряддя пізнання в усіх галузях науки і на всіх етапах наукового дослідження.

Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретично­му (на якому здійснюється узагальнення знань), відповід­но до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

- методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

- методи теоретичного дослідження (ідеалізація, фор­малізація, логічні й історичні методи);

- методи, що можуть бути застосовані на емпірич­ному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і син­тез, індукція й дедукція, моделювання).

Розглянемо названі групи методів детальніше.

Методи емпіричного дослідження

Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емп­іричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою по­передньої систематизації об'єктів реальності, роблячи їх ви­хідними об'єктами наукового дослідження.

Спостереження мусить відповідати таким вимогам:

- передбачуваності заздалегідь (спостереження прово­диться для певного, чітко поставленого завдання);

- планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

- цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сто­рони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

- вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси, явища);

- системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

 

Метод порівняння буде плідним, якщо при його засто­суванні виконуються такі вимоги:

- порівнюватись можуть тільки такі явища, між яки­ми може існувати певна об'єктивна спільність;

- порівняння повинно здійснюватись за найважливі­шими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Порівняння завжди є важливою передумовою узагаль­нення.

 

Най­простіші узагальнення полягають в об'єднанні, групуванні об'єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об'єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група об'єктів з різними основами об'єднуються в єдине ціле.

Найпоширенішим і найважливішим способом такої об­робки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У пер­шому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі по­рівняння називають вимірюванням.

Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними вели­чинами, тому що вони встановлюються на основі суб'єктив­них відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей об'єктів є одиниця фізичної величини - фізич­на величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення - роз­мірності. Цей метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).

Найважливішою складовою наукових досліджень є:

 

Сам термін «експеримент» (від латинського experimentum - спроба, дослід) означає науко­во поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов.

 

В методо­логічному відношенні експеримент передбачає перехід дос­лідника від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати в об'єкта раніше невідомі властивості;

- при перевірці правильності теоретичних викладок;

- при демонстрації явища.

Переваги експериментального вивчення об'єкта по­рівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту є можливість вивчати явище «у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які прихо­вують основний процес;

- в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

- існує можливість повторюваності експерименту, тоб­то проведення випробування стільки разів, скільки в цьо­му є необхідність.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв'ювання, тесту­вання), експертних оцінок, а також лабораторні експе­рименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу отримати як фактичну інфор­мацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали по­ставленій меті.

Різновидом вибіркового опитування є тестування. Тести складають так, щоб однознач­но виявити ті чи інші властивості опитуваних.

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опи­тування спеціальною групою; експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання.

Кореляційний аналіз - це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт коре­ляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті ко­реляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак - факторів. У результаті послідовної процедури от­римують фактори другого, третього та інших рівнів. Фак­торний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

До методів, що застосовують на емпіричному й теоре­тичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, мо­делювання та ін.

Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) - це уявне відвернення від неістот­них, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відно­шень між ними та виділення декількох сторін, які цікав­лять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від по­чуттєвого сприймання до уявного образу.

Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чис­тому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» вза­галі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний гли­боко зрозуміти будь-яке конкретне явище.

Процес абстрагування проходить два етапи.

Перший етап: виділення важливого в явищах і вста­новлення незалежності або дещо слабкої залежності досл­іджуваних явищ від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволіктися від останнього як несуттєвого).

Другий етап: він полягає у тому, що один об'єкт замінюєть­ся іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.

Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язані з іншими методами дослідження і пере­дусім з аналізом і синтезом.

Аналіз - це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення.

Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використо­вуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші ви­мірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні.

Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових суд­женнях встановлюються зв'язки між предметами чи яви­щами або між їхніми певними ознаками. Шлях до суджен­ня проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв'язків.

Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому.

Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Дедуктивним у широкому розумінні вва­жається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведен­ня твердження (наслідку) з одного або кількох інших твер­джень (посилань) на основі законів логіки, що мають дос­товірний характер.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкрет­них явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв'язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Моделювання - непрямий, опосередкований метод на­укового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вив­чення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження.

Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним.

Під мо­деллю розуміють уявну або матеріально реалізовану систе­му, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт досліджен­ня, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання.

Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджувано­му явищу, процесу.

Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Переваги формалізації:

- вона забезпечує узагальненість підходу до вирішен­ня проблем;

- символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

- однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

- дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замі­нювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

Формалізація, як правило, пов'язана із застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об'єктів, властиво­стей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об'єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи досліджен­ня, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об'єкт у всій його об 'єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку.

За допомогою логічного методу дослідник на ос­нові опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення.

Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку.

Загальнонауковий статус мають математичні методи досліджень (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіо­матичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні тощо.

Аксіоматичний метод - це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі тверд­ження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.