Предмет і об'єкти соціально-економічного дослідження

Кожна наука має свій предмет дослідження, який вона вивчає з відповідною метою властивими для неї методами. Визначення предмета має принципове значення для обґрунтування самостійності і відособленості тієї або іншої галузі знань.

Кожна з галузей знаходить у предметі дослідження специфічні сторони або відношення.

Предметом тієї або іншої науки прийнято вважати те специфічне, що дозволяє відрізнити її серед множини інших наук. Наприклад, у медицині об'єктом вивчення є людина. Предметом дослідження окремих медичних наук є її органи. Те ж саме спостерігається і в економіці.

Господарська діяльність є об'єктом дослідження багатьох наук. Так, економіка вивчає вплив загальних, приватних і специфічних законів на розвиток економічних процесів у конкретних умовах галузі або окремого підприємства, статистика досліджує кількісні сторони масових економічних явищ і процесів. Предметом бухгалтерського обліку є кругообіг капіталу в процесі господарської діяльності. Що ж є предметом соціально-економічного дослідження?

Результати соціально-економічних процесів плануються і прогнозуються на майбутнє у відповідних показниках, враховуються в міру фактичного формування, а потім аналізуються. Але результати як наслідок процесів є об’єктами, а не предметом дослідження.

Пізнання причинно-наслідкових зв'язків у соціальній і господарській діяльності підприємств дозволяє розкрити сутність соціально-економічних явищ і на цій основі дати правильну оцінку досягнутих результатів, виявити резерви підвищення ефективності виробництва, обґрунтувати плани й управлінські рішення щодо поліпшення рівня життя працівників.

Класифікація, систематизація, моделювання, вимір причинно-наслідкових зв'язків є головним методологічним питанням в соціально-економічному дослідженні.

Вимірювання в системному дослідженні не можна зводити тільки до матеріальних або енергетичних властивостей. Тут суттєвою є сама процедура виміру. Тобто ми від вимірників переходимо до процедур, а від них до конкретних значень, які кількісно відбивають прояв системи взаємних переходів на поверхні подій, що вивчаються. Тобто, через формалізацію економічних відносин, які виконують функцію регуляторів виробництва (наприклад, планові завдання розробляються у вигляді системи відповідних планових показників) такий перехід стає переходом у реальному економічному процесі від абстрактного уявлення системи до конкретного.

Варіанти розвитку господарювання, вибір того чи іншого методу розподілу відповідно витраченій праці, система стимулювання і т.п. безпосередньо залежать від використання системи показників. Саме під таким ракурсом слід розглядати показники як наукові поняття, що виконують пізнавальну, керуючу, стимулюючу та ін. функції, які дозволяють відтворити реальні зміни соціально-економічних взаємозв’язків у системі господарювання та розвитку інфраструктури організації.

У загальній теорії вимірювань розглядаються характеристики двох типів:1) латентні (скриті, приховані) перемінні, тобто ті, котрі намагаються виміряти; 2) індикатори, які безпосередньо вимірюємо (в економічній термінології – це відповідно оцінки і показники). Індикатори дозволяють опосередковано будувати судження про латентні перемінні.

Для подання латентних перемінних у соціально-економічних вимірюваннях традиційно використовують статистичні і експертні методи.

Загальною характеристикою є те, що латентні перемінні і індикатори знаходяться в різних „площинах” апарату аналізу, що використовується дослідником, - у понятійній та емпіричній. Тому побудова вимірювачів є дуже складною задачею і до того ж з методичними та методологічними хибами. Виходячи з цього, процедури вимірювань, які використовуються в практиці господарювання, необхідно піддавати ретельному аналізу з методологічної, методичної та практичної позицій. Найбільш ретельно треба ставитися до вибору принципу конструювання вимірювачів, оскільки незначна помилка може сприяти ланцюговій реакції помилок на наступних етапах і привести наш вимірювач до неадекватності цілям вимірювання.

Одним із можливих шляхів раціоналізації вимірювань є розгляд їх в якості об’єкта математичного моделювання.

Основні етапи побудови вимірників:

1. Визначити об’єкт кількісного визначення.

2. Сформулювати мету (призначення) вимірювання.

3. Виявити вимірювані якості об'єкта.

4. Розробити процедуру виміру.

5. Провести емпіричну верифікацію сконструйованого вимірника (апробація та реалізація).

Множина способів кількісної оцінки одного і того ж емпіричного параметру є одним з посилань дискусійності багатьох проблем теорії та практики. Прикладом може бути багаторічна дискусія з проблеми соціально-економічної ефективності суспільного виробництва. Так, предметом однієї з розбіжностей – питання кількості вимірників ефективності виробництва (п'ять, десять чи ціла система?).

Відомо, що множина способів кількісної оцінки економічних параметрів у своїй основі має критерії не тільки об'єктивного, а й суб'єктивного порядку. І найбільш надійним критерієм є практика. Однак, це не самий „дешевий” критерій: реалізація у практику господарювання вимірника, адекватність якого не отримала ніякої апріорної оцінки, – це безвідповідальний захід.

В економічній літературі констатується, що розраховувати на ґрунтовність планово-економічних рішень не можна, бо одні види ресурсів оцінюються за поточними затратами, другі – за витратами виробництва, треті – з урахуванням ефективного їх використання в інших сферах, четверті – умовно вважаються безкоштовними. Специфічною ознакою баз порівняння, що використовуються в економіці, є їх двоїстий характер. Класичним прикладом цього є гроші (це і міра вартості, і в той же час масштаб цін). Елемент двоїстості притаманний і іншим еталоном. Наприклад, планове завдання є природною одиницею в оцінці досягнутих певним колективом результатів. З іншого боку, його ж можна вважати зразковим результатом.

Економічні (вартісні) оцінки, які широко застосовуються як інструментарій регулювання, не зовсім адекватно відбивають результати виробництва. Для оцінки результатів господарювання більш коректним було б виваження загального ефекту у співвимірювані з трудовими затратами. Тобто, додатково до вартісної оцінки результатів діяльності системи господарювання до аналізу доцільно ввести організаційно-економічну оцінку – результативність.

На базі теорії систем господарювання можна сформулювати такі положення:

1. Результативність (ефективність функціонування) – це вимірна системна характеристика суспільного господарювання.

2. Мірило результативності визначається ступенем зближення структури інформаційного потоку системи господарювання і структури потоку суспільних потреб в одному й тому ж просторі можливостей системи.

3. Підвищення рівня результативності кожної ланки ланцюга господарювання підвищує рівень результативності господарства в цілому і адекватне соціально-економічному критерію його розвитку.

Вимірювачі соціально-економічної ефективності мають такі важливі особливості:

· базуються на певному наборі показників, які відбивають різні напрями господарювання, розвитку соціальної інфраструктури;

· допускають можливість використання будь-якої кількості показників;

Предметом соціально-економічного дослідження є причинно-наслідкові зв’язки соціально-економічних явищ і процесів

· не обмежені за структурою, тобто дозволяють суміщати натуральні та вартісні показники;

· не завжди вимагають знань абсолютних значень показників (достатньо темпових характеристик).

Ці особливості підтверджують, що активна господарська діяльність, як правило, базується на множині показників різнорідної структури.

Макрорегулювання системи господарювання в Україні спрямовано на забезпечення планомірності; тобто на досягнення збалансованості і пропорціональності розвитку.

Тільки встановивши причинно-наслідкові зв'язки різноманітних сторін діяльності, можна швидко прорахувати, як зміняться основні результати соціальної і господарської діяльності за рахунок того чи іншого чинника, зробити обґрунтування будь-якого управлінського рішення, передбачити, як зміниться сума прибутку, беззбитковий обсяг продажів, запас фінансової стійкості, собівартість одиниці продукції при зміні будь-якої виробничої ситуації, рівень морально-психологічного клімату в колективі.

Об’єктами соціально-економічного дослідження є економічні і соціальні результати діяльності організації

На промисловому підприємстві об'єктами економічного дослідження є показники виробництва і реалізації продукції, її собівартість, використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, фінансові результати виробництва, фінансовий стан підприємства тощо. У сільському господарстві, крім цих, об'єктами аналізу є також ступінь використання земельних ресурсів підприємства (вихід продукції на 100 га сільгоспугідь, врожайність культур, якість ґрунту, склад посівних площ тощо.).

Отже, ми розглянули предмет і об'єкти соціально-економічного дослідження. Основна відмінність предмета від об'єкта полягає в тому, що предмет містить лише головні, найбільш істотні з погляду даної науки властивості й ознаки. На наш погляд, такою істотною ознакою соціально-економічного дослідження є вивчення взаємодії явищ, причинно-наслідкових зв'язків у системі господарювання та особистісно-індивідуальних стосунків у виробничому процесі та життєдіяльності.

Основні функції дослідження системи соціально-економічної діяльності та їхній зміст подані схемою 2.4.

Соціально-економічне дослідження – це наукова система спеціальних знань, пов’язаних з дослідженням тенденцій розвитку системи господарювання, науковим обґрунтуванням техніко-економічних і соціальних показників, управлінських рішень, контролем за їх виконанням, оцінкою досягнень, пошуком, вимірюванням та обґрунтуванням величини резервів підвищення ефективності виробництва, виконання робіт (послуг), покращання морального, психологічного і культурного рівнів в організації.

 

 

 

5. Оцінка результатів діяльності підприємства, організації виконання планових показників, досягнутого рівня економіки, використання реальних можливостей

 

 

Об’єктивна оцінка діяльності організації, фірми сприяє збільшенню обсягів виробництва (робіт, послуг), підвищує рівень соціально-економічного становища колективу