Один із загальнонаукових принципів вимагає визначення стійкості, інваріантності в різноманітних господарських зв’язках, їх змінах та залежностях.

Як застосовується цей принцип на практиці? Наприклад, під час дослідження змін продуктивності праці необхідно визначити „ядро”, найвпливовіші фактори. Треба мати на увазі, що для кожної історичної епохи притаманне своє ядро факторів. За однією з класифікацій виділяємо найвпливовіші показники: технічного, технологічного, економічного, екологічного та соціального спрямування.

Загальне методологічне правило, про яке йде мова, спрямовує до порядку дій, за якого в аналізі повинні бути передбачені процедури, які сприяють розглядати загальну структуру чинників у різноманітності їх проявів.

Можна виділити три типи конкретних ситуацій.

Перша – проектуюча (уявлення ситуації). Її особливість в тім, що дослідник (аналітик) абстрагується від впливу конкретних зовнішніх і внутрішніх чинників.

Тоді передбачувана математична модель буде мати вигляд:

у = 0,02 + 0,2х₁ + 0,3х₂ + 0,15х₃ + 0,1х₄ + 0,1х₅ + 0,03х_6.

Другий тип ситуації – реальна урівноважена, в якій враховуються конкретні господарські процеси, операції (позитивні, негативні), тобто в реальному варіанті.

Тепер наша модель може мати такий вигляд:

у = 0,03 + 0,2х₁ + 0,19х₂ + 0,35х₃ + 0,18х₄ + 0,08х₅ + 0,05х_6.

Третій тип ситуації – кризовий стан, банкрутство, соціальний вибух тощо. В такій ситуації знаходиться система господарювання, яка не задовольняє ні суспільство, ні конкретних робітників. За таких умов необхідно визначити поріг, тобто кордон, за яким формуються такі відносини.

В такій ситуації наша математична модель може виглядати так:

у = 0,02 + 0,2х₁ + 0,07х₂ + 0,1х₃ + 0,21х₄ + 0,35х₅ + 0,16х_6.

Порівняння даних у трьох описаних ситуаціях підтверджує, що деякі сфери формування чинників притаманні всім трьом ситуаціям, 0,2 х₁ інші – специфічні тільки для однієї.

Для реалізації важливого методологічного принципу – процесуального підходу, доцільно показники розглядати в динаміці. Тому що в одному періоді (році, 3-5 роках) домінуючим впливом інтегральним показником був рівень технології, в іншому – стан основних виробничих фондів, і т.д.

Перш ніж приступити до реалізації наукового дослід­ження на будь-якому рівні, студенти та молоді вчені по­винні ознайомитися з методологією та методами наукової роботи. Тут важливе все: методика вибору проблеми та теми дослідження, збір та систематизація фактів, історія розвитку проблеми, в основі якої лежить задум (ідея) дос­лідника.

Методологія науки (rp.methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) - це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання.

Вона формує основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науці і які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і філологію.

У кожній галузі науки є, крім загаль­них, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її теоретичний фундамент.

Питання методології досить складне. Багато зарубіжних нау­кових шкіл не розмежовують методологію і методи дослі­дження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про систему наукових принципів, на основі яких базується досліджен­ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів.

Найчастіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці.

Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Методологія виконує такі функції:

- визначає способи здобуття наукових знань, які відоб­ражають динаміку процесів та явищ;

- передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;

- забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

- допомагає введенню нової інформації;

- забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

- створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок:

Ме­тодологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання мак­симально об'єктивної, точної, систематизованої інфор­мації про процеси та явища.

Розрізняють три види мето­дології:

1. Філософську або фундаментальну - систему діалек­тичних методів, які є наизагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання.

2. Загально-наукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделю­вання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках відда­ють перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослі­дженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів:

потреба—► суб'єкт—► об'єкт —► процеси—►умови—► результат.

Це забезпечує цілісність, комплексність, цілесп­рямованість, створює умо­ви комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.

3. Частково-наукову - сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дос­лідницької проблеми.

 

2.5. Евристичні методи, техніка,