Схема 2.3. Елементи програми теоретико-прикладного дослідження

Програма та робочий план дослідження – це єдиний документ, який узгоджується із замовником і повинен бути ним схвалений.

Посилаючись на наукові праці В.О. Ядова, можна виділити такі основні елементи програми:

1. Чітке формування задач дослідження з обов’язковим передбаченням практичного результату. Обґрунтовується актуальність конкретних проблем, які перешкоджають нормальному функціонуванню та розвитку даного об’єкта.

Очікувані результати описують в термінології можливих управлінських рішень з визначенням їхньої спрямованості: для таких цілей, у вигляді таких-то документів і для певних органів управління.

2. Короткий зміст науково-практичного обґрунтування проблеми і можливих способів її розв’язання. У цьому розділі програми уточнюються основні поняття, перелік структурних підрозділів об’єкта дослідження, техніко-економічних процесів виробництва, а також причини, які негативно впливають на нормальне функціонування системи господарювання об’єкта.

3. У методичному розділі програми пропонуються обсяги, методи накопичення даних та способи їх обробки. Але головним завданням цього розділу є обґрунтування ресурсних витрат, необхідних і доцільних для проведення дослідження (економічного аналізу).

4. Робочий план дослідження – це складовий розділ програми. У ньому постійно визначаються терміни проведення роботи, фіксуться виконавці, подається кошторис витрат (збір, обробка даних, транспортні видатки, чисельність і заробітна плата науковців-аспірантів тощо).

На відміну від програми прикладного дослідження, котра може бути самостійною публікацією, програма економічного дослідження - це короткий робочий документ обсягом у декілька сторінок. Але вона може мати і більш об’ємні додатки стосовно основних розділів.

Організація конкретної аналітичної роботи (економічного аналізу) перш за все потребує відповідного і чіткого взаєморозуміння між „замовником” і „виконавцем”, тому що коли мета і задачі аналізу не погоджені належним чином, наслідки можуть бути небажаними – замовник може засумніватися у вірогідності і корисності кінцевих результатів дослідження. Ці сумніви можуть бути цілком обґрунтованими, але трапляються випадки, коли замовника неправильно інформують про певний рівень системи господарювання об’єкта, що досліджується.

Служби соціально-економічних досліджень підпорядковані безпосередньо управлінському органу (заступникам директора з економічних питань та соціального розвитку) і отримують від них чіткі завдання щодо проведення досліджень (або через начальника іншого функціонального відділу). Дослідник як експерт повинен критично ставитися до справи. Наприклад, керівництво підприємства, схвильовано соціальною напругою робітників з приводу низького рівня оплати праці, ставить перед економістами-аналітиками вимогу з’ясувати впливові причини і розробити заходи стосовно підвищення рівня оплати праці. Але в результаті аналізу може виявитися, що рівень заробітної плати на даному підприємстві якраз знаходиться в рамках середнього рівня зарплатні в галузі, регіону і не є гострою проблемою. Більш важливими проблемами можуть стати комунальні платежі, соціально-психологічний клімат тощо. Аналітик повинен постійно аналізувати техніко-економічний стан об’єкту, ранжирувати значущість проблем, що виникають, інформувати керівництво про перспективний досвід інших підприємств і тим самим сприяти оптимальному плануванню досліджень в соціально-економічній галузі.

Треба мати на увазі, що прикладні дослідження можуть проводитися на рік по 10-15 разів. Тоді немає потреби кожен раз розробляти програму за класичною схемою. Адже у структурних підрозділах підприємства є вагома соціальна інформація, бухгалтерська звітність, техніко-економічні дані тощо.

Таким чином, уточнивши завдання дослідження, треба задуматись, чи достатньо інформації? А якщо ні, то тоді якої не вистачає? Це суттєво скоротить терміни роботи, дозволить сконцентрувати зусилля на дослідженні проблем і розробці конкретних заходів.

Важливим організаційним питанням є гарантія зберегти довіру керівників підрозділів (від директора до майстра), до яких Ви звертаєтесь. Не доцільно нехтувати такими важливим каналом підтримки довіри до досліджень як багатотиражна газета, місцеве радіомовлення, виступи керівництва підприємства на загальних зборах, оперативках тощо.

Бувають випадки, коли дослідження закінчується не зовсім ефективно тому, що його автори допускають помилки в побудові і поданні звіту Замовнику. Типові помилки заключаються в тому, що домінуюча увага приділена техніці проведення дослідження.

Заключний звіт повинен бути максимально стислим, концентрувати увагу на висновках і рекомендаціях, котрі безпосередньо стосуються реалізації пропонованих заходів.

Доцільна така структура звіту:

1. Чітке формулювання задач дослідження з вказівкою його замовника.

2. Подати інформацію про терміни проведення дослідження, об’єкти і джерела інформації

3. Основні висновки, тобто пріоритетні результати, які вказують на місце проблем і фактори, що їх спонукають. Доцільно навести життєві статистичні дані, які не потребують особливих пояснень, а ілюструють найбільш суттєві положення. Не треба включати у звіт пояснення коефіцієнтів, кореляційних матриць, факторних статистик тощо. Як і в тексті програми, так і у звіті потрібно уникати спеціальної (іноземної) термінології, а використовувати загальнодоступну мову.

4. Які рішення пропонуються, який економічний (соціальний) ефект їхньої реалізації, способи контролю та відповідальні служби (особи) за їхнє втілення або зацікавлені в них.

5. До звіту додати анотацію з конкретними посиланнями на розділи, додатки основного тексту.