Творче завдання. Опишіть психофізіологічне забезпечення на прикладі якого(небудь (на

Опишіть психофізіологічне забезпечення на прикладі якого(небудь (на

вибір) виду діяльності?

 

 

 

Глосарій

 

Адаптаційні можливості людини – стійкі резистентні характе(

ристики індивідуально(типологічного та особистісного

рівня людської індивідуальності, які забезпечують спро(

можність успішно адаптуватись до різноманітних вимог

життєдіяльності і виявляються як у фізіологічному плані

(від біохімічного рівня до рівня безумовно(та умовно(реф(

лекторної регуляції діяльності), так і (найголовніше) у пси(

хологічному плані, спрямовуючи поведінку особистості.

Адаптація людини – процес пристосування людини до зміни

умов життєдіяльності.

Адаптація сенсорної системи – зміна чутливості сенсорної си(

стеми під впливом подразника.

Адаптивність – природжена та набута здатність до адаптації,

пристосування до всієї багатоманітності життя при будь(

яких умовах.

Аналізатор – функціональна одиниця, відповідальна за прийом

і аналіз сенсорної інформації якої(небудь однієї модальності.

В аналізаторі виділяють три відділи: 1) сприймаючий орган

(рецептор), призначений для перетворення енергії подраз(

нення в процес нервового збудження; 2) провідник, що

складається з аферентних нервів і провідних шляхів, по

якому імпульси передаються до відділів центральної нерво(

вої системи, які ієрархічно вищі; 3) центральний відділ, що

складається з релейних підкіркових ядер і проекційних

відділів кори великих півкуль.

Артеріальний тиск – тиск, що справляє кров на стінки артерій,

по яких вона рухається.

Безумовний рефлекс – відносно постійна, видоспецифічна,

стереотипна, генетично закріплена реакція організму на

внутрішні чи зовнішні подразнення, здійснювана за допо(

могою центральної нервової системи.

 

 

 

Глосарій

Біологічний зворотний зв’язок – процедури, що дозволяють з

мінімальною часовою затримкою інформувати людину про

стан її тілесних функцій, за рахунок чого виникає мож(

ливість їхньої свідомої регуляції.

Біологічно активні точки – невеличкі ділянки шкіри і

підшкірної основи, в яких наявний комплекс взаємозалеж(

них мікроструктур (судини, нерви, клітини сполучної тка(

нини), завдяки якому створюється біологічно активна зона,

що справляє вплив на нервові термінали і зв’язок між ділян(

кою шкіри і внутрішнім органом.

Викликані потенціали – зміни в сумарній біоелектричній ак(

тивності мозку (біоелектричні коливання), що виникають

у відповідь на різні види зовнішнього подразнення (сен(

сорні стимули).

Відчуття – побудова образів окремих властивостей предметів

навколишнього світу в процесі безпосередньої взаємодії з

ними.

Вікова психофізіологія – розділ психофізіології, що вивчає

онтогенетичні зміни фізіологічних основ психічної діяль(

ності людини.

Внутрішнє (умовне) гальмування – гальмування умовно(реф(

лекторної діяльності, що розвивається поступово в резуль(

таті не підкріплення умовного сигналу безумовним рефлек(

сом медіальних лемнісків.

Внутрішня мова – прихована вербалізація, що супроводжує

процес мислення.

Гіпнабельність – піддатливість до занурення в гіпнотичний

транс.

Гіпноз – стан зміненої свідомості, чи трансу, у який людина

вводиться іншою людиною (гіпнотизером) за допомогою

навіювання.

Гомеостаз – процес, за рахунок якого досягається відносна

сталість внутрішнього середовища організму (температури

тіла, кров’яного тиску, концентрації цукру в крові).

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Дезадаптація – порушення адаптаційних процесів.

Декодування – перетворення вхідної кодової комбінації актив(

ності нервових елементів сенсорних систем у реакцію ви(

конавчих апаратів.

Детектор – нейрон, що вибірково настроєний на певний па(

раметр сигналу за рахунок фіксованої системи зв’язків з

його рецепторами чи іншими нейронами нижчого рівня.

Диференційна психофізіологія – розділ психофізіології, що

вивчає залежність поведінкових і суб’єктивних особливос(

тей від індивідуальних відмінностей мозкової діяльності.

Дістрес – стрес, пов’язаний з вираженими негативними емоц(

іями, який справляє шкідливий вплив на здоров’я.

Діяльність – свідома активність, яка виявляється в системі дій,

спрямованих на досягнення поставленої мети.

Домінанта – тимчасово пануюча в нервовій системі група не(

рвових центрів, що визначає характер поточної відповідної

реакції організму на зовнішні та внутрішні подразнення і

цілеспрямованість його поведінки.

Друга сигнальна система – система орієнтування людини на

словесні сигнали, на основі яких можливе утворення тим(

часових нервових зв’язків.

Електрична активність шкіри (шкірногальванічна реакція) –

біоелектрична активність, яка зумовлена діяльністю пото(

вих залоз і фіксується на поверхні шкіри.

Електроенцефалографія – метод, який полягає в реєстрації й

аналізі сумарної біоелектричної активності головного моз(

ку – електроенцефалограми, яка може зніматися як зі скаль(

па, так і з глибоких структур мозку.

Електроміографія – метод, який полягає в реєстрації біоелект(

ричної активності м’язів для оцінки інтенсивності, локалі(

зації і часових параметрів руху м’яза.

Емоції – реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і

зовнішніх подразників, що пов’язані з задоволенням (по(

 

 

Глосарій

зитивні емоції) чи незадоволенням (негативні) різних по(

треб організму і мають яскраво виражене суб’єктивне за(

барвлення.

Енергопотенціал – величина здатності організму до дії.

Загальна психофізіологія – розділ психофізіології, що вивчає

фізіологічні основи пізнавальних процесів, емоційно(потре(

бової сфери і функціональних станів людини.

Збудження – динамічний фізіологічний процес, за допомогою

якого нервові, м’язові і залозисті живі клітини відповідають

на зовнішній вплив.

Зворотний зв’язок – отримання центральною нервовою си(

стемою інформації про результати виконання певної

діяльності.

Зір – здатність до перетворення в зорові відчуття енергії елек(

тромагнітного випромінювання світлового діапазону в ме(

жах від 300 до 1000 нанометрів.

Зовнішнє (безумовне) гальмування – термінове придушення

поточної умовно(рефлекторної діяльності дією сторонніх

подразників, що викликають орієнтовний, оборонний чи

інший безумовний рефлекс.

Керування позою – фіксація певних положень тіла і кінцівок

та орієнтація частин тіла щодо зовнішніх координат

(підтримка рівноваги).

Кодування – установлення відповідності між певними пара(

метрами сенсорного стимулу і характеристиками імпульс(

ної активності нейрона та/чи місцем його розташування.

Конвергенція – сходження безлічі аферентних імпульсів у єди(

ний анатомічно обмежений еферентний канал.

Латентний період – час між початком дії подразника і виник(

ненням відповідної реакції.

Ліворукість – уроджене чи вимушене використання лівої руки

в якості ведучої.

Локомоція – переміщення тіла в просторі.

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Людська індивідуальність – цілісна система, мета якої полягає

у збереженні цілісності й тотожності людини самій собі в

умовах безперервних внутрішніх (організмічних) і

зовнішніх (соціальних) змін.

Магнітоенцефалографія – метод, який полягає у реєстрації

параметрів магнітного поля, що виникає внаслідок сумар(

ної біоелектричної активності головного мозку.

Маніпуляторні рухи – маніпулювання зовнішніми об’єктами.

Метод Тарханова – спосіб дослідження електричної активності

шкіри, у якому зовнішнє джерело струму не застосовуєть(

ся – вимірюється різниця потенціалів між різними ділян(

ками шкіри (електричний потенціал шкіри).

Метод Фере – спосіб дослідження електричної активності

шкіри, у якому використовується зовнішнє джерело стру(

му – вимірюється електричний опір шкіри при пропущенні

через неї слабкого струму (провідність шкіри).

Мислення – найбільш узагальнена й опосередкована форма

психічного відображення, що встановлює зв’язки і відноси(

ни між об’єктами, які пізнаються, і дозволяє одержувати

знання про такі об’єкти, властивості і відносини реального

світу, що не можуть бути безпосередньо сприйняті на по(

чуттєвому ступені пізнання.

Мовлення – історично сформована в ході діяльності людей

форма спілкування, опосередкована мовою.

Модальність – якісна своєрідність сенсорного подразника.

Мозок – центральний відділ нервової системи хребетних тва(

рин і людини, утворений нервовими і гліальними клітина(

ми та їхніми відростками. У хребетних тварин і людини роз(

різняють головний мозок, який міситься у порожнині

черепа, і спинний, що знаходиться в хребетному каналі.

Моніторинг психофізіологічного стану – постійне, тривале

відстеження динаміки психофізіологічного стану для

фіксації чи прогнозування моментів критичних відхилень

 

 

Глосарій

від його оптимальних характеристик з метою негайного

застосування коригувальних заходів.

Мотив – спонукання до діяльності, пов’язане з задоволенням

потреб суб’єкта.

Мотивація – сукупність спонукальних факторів, що виклика(

ють активність особистості і зумовлюють спрямованість її

діяльності.

Навчання – процес, у результаті якого організм здобуває адап(

тивні зміни індивідуальної поведінки, розширення життє(

вого досвіду, засвоєння знань, умінь, навичок.

Нейродинамічні властивості людини – природні уроджені особ(

ливості нервової системи, що впливають на формування

індивідуальних особливостей поведінки і деяких індивіду(

альних відмінностей здібностей та характеру людини.

Нейрон – нервова клітина, що складається з: 1) тіла, що містить

ядро і біохімічний апарат синтезу ферментів та інших мо(

лекул, необхідних для життєдіяльності клітини; 2)

відростків, які відходять від тіла – відносно коротких денд(

ритів і довгого аксона.

Нейропсихологія – розділ фізіології, що вивчає механізми

діяльності нервової системи, включаючи роботу окремих

нейронів, нейронних популяцій і нервових центрів.

Нервовопсихічна напруга – загальна реакція організму при

зміні стереотипу діяльності, яка найбільш різко виявляєть(

ся при реальній або уявній загрозі життю або здоров’ю.

Нервова система – ієрархічна структура нервових утворень в

організмі людини і хребетних тварин, за рахунок роботи

якої забезпечуються: контакти з зовнішнім світом; реаліза(

ція цілей; координація роботи внутрішніх органів; цілісна

адаптація організму.

Несвідоме – уся сукупність змісту психічного життя, що не(

доступне безпосередньому усвідомленню.

Нюх – здатність відчувати і сприймати пахучі речовини як

запахи.

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Оптимізація адаптаційних можливостей – узгодження адап(

таційних можливостей людини з різноманітними вимога(

ми, які висуває до цих можливостей її життєдіяльність.

Орієнтаційні рухи – рухи, які пов’язані з орієнтацією тіла в

просторі (підтримка рівноваги й ін.) і розташуванням

органів почуттів, що забезпечує найкраще сприйняття

зовнішніх впливів (фіксація погляду, поворот голови у бік

джерела звуку, запаху й ін.).

Орієнтовний рефлекс – вид безумовного рефлексу, що викли(

кається будь(якою несподіваною зміною ситуації.

Пам’ять – психофізіологічна функція, що забезпечує закрі(

плення, збереження і наступне відтворення людиною її

досвіду.

Перевтома – стан організму на межі патології, який розвиваєть(

ся під впливом тривалої та невпинної роботи в стані вто(

ми або тоді, коли регламентований відпочинок між цикла(

ми роботи недостатній для відновлення.

Периферійна нервова система – частина нервової системи,

представлена нервами, що з’єднують центральну нервову

систему із сенсорними органами, рецепторами і ефектора(

ми (м’язами, залозами).

Підпорогове сприйняття – суб’єктивно не усвідомлювані про(

цеси, але такі, що впливають на поведінку людини, сприй(

няття емоційно чи мотиваційно значущих, але фізично

слабких сигналів.

Плетизмографія – метод, який полягає в реєстрації судинних

реакцій організму за допомогою спеціального приладу, що

має манометр і записуючий пристрій.

Поведінка – сукупність рухових актів організму, що виника(

ють у ході взаємодії з зовнішнім середовищем, спрямова(

них на задоволення домінуючих для організму потреб.

Поліграф ("детектор брехні") – прилад, що дозволяє одночас(

но реєструвати комплекс фізіологічних показників (ШГР,

ЕЕГ, ЧСС, АТ, плетізмограму й ін.). Переважно використо(

 

Глосарій

вується для перевірки вірогідності одержуваної від людини

(досліджуваного) інформації.

Почуття – емоційні переживання людини, у яких відбиваєть(

ся її стійке відношення до певних об’єктів чи процесів ото(

чуючого світу.

Працездатність – потенційна готовність і фактична можливість

людини виконувати певний вид діяльності на необхідному

рівні ефективності впродовж певного часу.

Професійна адаптація – єдність адаптації людини до фізичних

умов професійного середовища (психофізіологічний ас(

пект), адаптації до професійних завдань, операцій, що ви(

конуються, професійної інформації і т. ін. (професійний

аспект), і адаптації до соціальних компонентів професійно(

го середовища (соціально(психологічний аспект).

Психіка – властивість високорозвиненого мозку відтворювати

внутрішній образ дійсності, що сприймається як щось ок(

реме від суб’єкта.

Психічний стан – цілісна характеристика психічної діяльності

людини за певний період, що відображає складну структу(

ру взаємозв’язків з вище(і нижчерозташованими рівнями

системи психічної регуляції, утвореної процесами самоуп(

равління і саморегуляції.

Психічна адаптація – процес установлення оптимальної

відповідності особистості і навколишнього середовища в

ході здійснення діяльності, що властива людині, яка доз(

воляє індивіду задовольняти актуальні потреби і реалізо(

вувати пов’язані з ними значущі цілі (при збереженні

психічного й фізичного здоров’я), забезпечуючи в той же

час відповідність психічної діяльності людини вимогам

середовища.

Психорегуляція – цілеспрямована зміна психічного стану лю(

дини на основі використання різноманітних психорегуля(

ційних методів з метою найбільш оптимального викорис(

тання інтелектуальних та фізичних можливостей людини,

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

її знань, умінь, кваліфікації, досвіду чи оволодіння новими

знаннями та вміннями.

Психофiзiологiчна проблема – проблема характеру

спiввiдношення психiчної дiяльностi людини та дiяльностi

її головного мозку.

Психофізична проблема – проблема характеру спiввiдношення

психічних і фізичних явищ.

Психофізіологічне забезпечення діяльності – система психо(

фізіологічних заходів, спрямованих на підвищення ефек(

тивності та надійності діяльності людини за умови збере(

ження її психічного і фізичного здоров’я.

Психофізіологічний аналіз діяльності – вивчення структури і

фізіологічних складових діяльності та їхніх взаємин із пси(

хологічними складовими.

Психофізіологічний відбір – складова професійного відбору,

метою якої є виявлення психофізіологічних здібностей і

якостей, які відповідають вимогам певних професій.

Психофізіологічний стан – система психофізіологічних та псих(

ічних функцій, що визначають продуктивність професійної

діяльності і працездатність людини на даному відрізку часу.

Психофізіологічна адаптація – процес, який зумовлений

зміною в психофізіологічному стані людини під впливом

дезадаптаційних факторів, що потребує одночасної та узгод(

женої взаємоспівдії функціональних підсистем на всіх

рівнях цілісної системи психофізіологічний стан з метою

ефективного забезпечення діяльності в нових умовах.

Психофізіологія – галузь науки, яка вивчає закономірності

співвідношення психологічного і фізіологічного для вста(

новлення психофізіологічних механізмів життєдіяльності,

поведінки, розвитку, навчання та праці людини.

Психофізіологія професійної діяльності – напрям психофізіо(

логії, який вивчає динаміку психічних пізнавальних про(

цесів, станів, утворень, якостей та функцій, їх вплив на пра(

 

 

 

Глосарій

цездатність людини під час взаємодії умов та факторів в

системі "техніка–людина–середовище" й визначає шляхи та

засоби підтримки, збереження, відновлення ефективної та

безпечної професійної діяльності.

Пупілометрія – метод, який полягає у вивчення реакцій зіниць.

Реактивність – властивість організму відповідати змінами

життєдіяльності на впливи зовнішнього середовища.

Резистентність – здатність організму чинити опір подразненню.

Рефлекс – відповідна реакція живого організму, зумовлена

впливом якого(небудь певного фактора зовнішнього чи

внутрішнього середовища на аналізатор, яка виявляється в

скороченні м’язів, виділенні секреції. Виділяються умовні і

безумовні рефлекси.

Рецептор – спеціалізована клітина, що здатна сприйняти в

зовнішньому чи внутрішньому середовищі певний подраз(

ник і перетворити його енергію з фізичної чи хімічної фор(

ми на форму нервового збудження.

Рухова діяльність – специфічний вид діяльності, який полягає

у системі рухових дій, що забезпечують взаємодію суб’єкта

з навколишнім середовищем.

Рухова навичка – сформована в навчанні здатність до

здійснення того чи іншого руху без свідомого контролю за

ним.

Рухове уміння – здатність виконувати яку(небудь дію за пев(

ними правилами (дія ще не досягла автоматизму).

Рухова одиниця – група м’язових волокон і мотонейрон, що їх

іннервує.

Свідомість – психофізіологічний механізм контролю і довіль(

ної регуляції поведінки і діяльності, основна функція якого

полягає в адекватному відображенні змін зовнішнього і

внутрішнього середовища та забезпеченні адаптації органі(

зму до них.

 

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Сенсомоторика – взаємокоординація сенсорних і моторних

компонентів діяльності: одержання сенсорної інформації

призводить до запуску тих чи інших рухів, а ті, у свою чер(

гу, служать для регуляції, контролю чи корекції сенсорної

інформації.

Сенсомоторна реакція – рухова реакція у відповідь на дію сен(

сорного подразника.

Сенсорні сигнали – сигнали від органів чуття.

Сенсорні системи – анатомічно організована у структурах моз(

ку система ядерних утворень і зв’язків, що слугує для

віднайдення і кодування інформації певної модальності.

Синапси – спеціалізована зона контакту між нейронами

(міжнейронний синапс) чи між нейронами й іншими збуд(

ливими утвореннями (органний синапс), що забезпечує пе(

редачу збудження зі збереженням, зміною чи зникненням

її інформаційного значення.

Система – організована множина елементів (довільної при(

роди), що має відносну цілісність і поліфункціо(

нальність, ієрархічну морфологію, яка включає в себе

склади й структури (логічні, просторово(часові, стохас(

тичні та ін.); динаміку, яка охоплює функціонування і

розвиток (історію); особливості та умови існування се(

ред інших систем.

Системний підхід у психології – спосіб теоретичного та прак(

тичного дослідження, який передбачає, що кожний психіч(

ний процес, явище чи стан людини (предмет дослідження)

розглядається як система.

Системна психофізіологія – розділ психофізіології, який вив(

чає системи і міжсистемні відносини, що складають і забез(

печують психіку та поведінку людини.

Системоутворювальний фактор – корисний пристосувальний

ефект у співвідношенні організму і середовища, що дося(

гається при реалізації системи.

 

 

 

Глосарій

Слух – здатність сприймати звуки й орієнтуватися за ними у

навколишньому середовищі за допомогою слухового анал(

ізатора.

Смак – один з видів хеморецепції, що являє собою чутливість

рецепторів порожнини рота стосовно хімічних подразників.

Сновидіння –суб’єктивно пережиті уявлення, що регуляр(

но виникають під час сну, і супроводжуються зоровими

образами.

Сомнамбулізм (лунатизм) – форма складної поведінки, що

здійснюється уві сні, зовні виглядає цілеспрямованою, але

людиною не усвідомлюється.

Сон – особливий періодично виникаючий функціональний

стан із специфічними поведінковими проявами у вегета(

тивній і моторній сфері, який характеризується зниженням

активності нервової системи, відключенням від сенсорних

впливів зовнішнього світу і практично повною відсутністю

рухової активності.

Стан людини – цілісна системна реакція (на рівні організму і

часто – особистості) на зовнішні і внутрішні впливи, спря(

мована на збереження цілісності організму і забезпечення

його життєдіяльності в конкретних умовах існування.

Стомлення – тимчасове зниження працездатності під впливом

тривалого чи інтенсивного навантаження.

Стрес – стан, що виникає в результаті невідповідності

"внутрішніх" можливостей людини вимогам, які ставлять до

неї наявні умови її життєдіяльності, і який може призвести

до зниження ефективності діяльності людини та негатив(

них наслідків для її психічного і фізичного здоров’я.

Сугестивність – підвищена піддатливість стосовно спонукань,

що спровоковані іншими людьми.

Тимчасовий зв’язок – механізм, що забезпечує функціональ(

ний зв’язок між окремими структурами нервової системи

при впливі двох чи більше подій актуального зовнішнього

 

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

середовища і існуючий якийсь час. Одним з варіантів про(

яву тимчасового зв’язку є умовні рефлекси.

Увага – спрямованість і зосередженість свідомості людини на

якому(небудь реальному чи ідеальному об’єкті (предметі,

події, образі, міркуванні тощо), пов’язані з підвищенням

рівня її сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності.

Умовні рефлекси – індивідуально набуті системні пристосу(

вальні реакції тварин і людини, що виникають на основі ут(

ворення в центральній нервовій системі тимчасового зв’яз(

ку між умовним і безумовно(рефлекторними актами.

Установка – готовність, схильність суб’єкта до сприйняття

майбутніх подій і дій у певному напрямку.

Фізіологічна адаптація – стійкий рівень активності і взаємоз(

в’язку функціональних систем, органів і тканин, а також

механізмів управління, що забезпечує нормальну життєді(

яльність організму й трудову активність людини в різних

(у тому числі соціальних) умовах існування, здатність до

відтворення здорового потомства.

Фізіологічна психологія – галузь науки, яка вивчає фізіологічні

механізми психічної діяльності на всіх рівнях її організації.

Фізіологія вищої нервової діяльності – розділ фізіології, що

досліджує нейрофізіологічні механізми поведінки і психіки,

доступні досягнутому рівню знань і експериментальної тех(

ніки.

Функціональний стан – 1) фізіологічний стан організму і його

систем; 2) фонова активність центральної нервової систе(

ми, що супроводжує ту чи іншу діяльність.

Функціональні системи – динамічні організації, що саморегу(

люються, діяльність усіх складових компонентів яких

сприяє отриманню життєво важливих для організму при(

стосувальних результатів.

Центральна нервова система – частина нервової системи хре(

бетних, представлена скупченням нервових клітин, що ут(

ворюють головний і спинний мозок.

 

Глосарій

Центральне гальмування – гальмування, що виникає в цент(

ральній нервовій системі, завдяки наявності в ній спеціал(

ізованих гальмових нейронів і є одним з основних чин(

ників координації діяльності центральної нервової системи.

"Ціна" адаптації – психофізіологічні витрати внутрішніх

ресурсів, за рахунок яких відбувається процес присто(

сування.

 

 

 

Список використаної та

рекомендованої літератури

 

1. Абабков В.А., Перре М. Адаптация к стрессу: Основы теории, диагнос(

тики, терапии. – СПб.: Речь, 2004. – 165 с.

2. Агаджанян Н.А. Адаптация и резервы организма. – М.: ФиС, 1982. – 176 с.

3. Александровский Ю.А. Состояния психической дезадаптации и их ком(

пенсация. – М.: Наука, 1976. – 272 с.

4. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональных систем. – М.:

Наука,1980. – 197 с.

5. Баевский Р.М. Прогнозирование состояний на грани нормы и патоло(

гии. – М.: Медицина, 1979. – 298 с.

6. Батуев А.С. Физиология высшей нервной деятельности и сенсорных

систем: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2005. – 317 с.

7. Березин Ф.Б. Психическая и психофизиологическая адаптация челове(

ка. – Л.: Наука, 1988. – 270 с.

8. Бернштейн Н.А. Биомеханика и физиология движений: Избранные пси(

хологические труды. – М.: Изд(во "Институт практической психоло(

гии", Воронеж: НПО "МОДЭК", 1997. – 608 с

9. Бехтерев В.М. Гипноз. – Донецк: Сталкер, 1999. – 382 с.

10. Блум Ф., Лейзерсон А., Хофстедтер Л. Мозг, разум и поведение: Пер.

с англ. – М.: Мир, 1988. – 246 с.

11. Вейн А.М. Бодрствование и сон. – М.: Наука, 1970. – 128 с.

12. Генкин А.А., Медведев В.И. Прогнозирование психофизиологических сос(

тояний. Вопросы методологии и алгоритмизации. – Л.: Наука, 1973. – 144с.

13. Данилова Н.Н. Психофизиология: Учебник для вузов. – М.: Аспект

Пресс, 2000. – 373 с.

14. Дичев Т.Г., Тарасов К.Е. Проблемы адаптации и здоровье человека (методо(

логические и социальные аспекты). – М.: Медицина, 1976. – 184 с.

15. Дубровский Д.И. Психические явления и мозг. – М.: Наука, 1971. – 386 с.

16. Дубровский Д.И. Информация, сознание, мозг. М.: Высшая школа, 1980. –

286 с.

17. Изард К. Психология эмоций. – СПб.: Питер, 2002. – 460 с.

18. Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. – СПб.: Питер, 2005. –

412 с.

19. Kазначеев В.П. Современные аспекты адаптации. – Новосибирск:

Наука, 1980. – 192 с.

20. Карпухина А.М. Психологические и психофизиологические пути повы(

шения эффективности деятельности. – К: Знание, 1990. – 19 с.

21. Китаев&Смык Л.А. Психология стресса. – М.: Наука,1983. – 368 с.

22. Клименко В.В. Механізми психомоторики людини. – К., 1997. – 192 с.

 

 

 

Список використаної та рекомендованої літератури

23. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психо(

фізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. – К.: Міле(

ніум, 2004. – 265 с.

24. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів

вищих навчальних закладів. – К.: Ельга, Ніка(Центр, 2003. – 400 с.

25. Костандов Э.А. Психофизиология сознания и бессознательного. –

СПб.: Питер, 2004. – 167 с.

26. Кочубей Б.И. Некоторые тенденции современной психофизиологии //

Вопр. психол. – 1986. – № 5. – С.31 – 37.

27. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці. – К.: КНЕУ, 2002. –

182 с.

28. Лебедев А.Н., Забродин Ю.М. Психофизиология и психофизика. – М.:

Наука, 1977. – 288 с.

29. Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний челове(

ка. – М.: Изд(во Моск. ун(та, 1984. – 200 с.

30. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Смысл, Изд.

Центр "Академия", 2004. – 352 с.

31. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. –

М.: Наука, 1984. – 446 с.

32. Ломов Б. Системность в психологии: Избр. психол. тр. / Под ред

В.А. Барабанщикова.(М.: Институт практ. психологии, 1996.(384 с.

33. Макаренко Н.В. Теоретические основы и методики профессионального

психофизиологического отбора военных специалистов / НИИ проблем

военной медицины Украинской военно(медицинской академии. – К.,

1996. – 336 с.

34. Макаренко М.В., Лизогуб В.С. Комп’ютерна система "Діагност(1" для виз(

начення нейродинамічних властивостей вищої нервової діяльності //

Особливості формування та становлення психофізіологічних функцій

в онтогенезі: Матер. Всеукр. наук. симпозіуму / За ред. М.В. Макарен(

ка. – Черкаси: ЧДУ, 2003. – С. 60.

35. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Рефл(бук, 2004. – 523 с.

36. Малхазов О.Р. Психологія та психофізіологія управління руховою діяль(

ністю. – К.: Євролінія, 2002. – 320 с.

37. Марютина Т.М., Ермолаев О.Ю. Введение в психофизиологию. – 4(е

изд. – М.: Флинта, 2004. – 400 с.

38. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности / Г.С.

Никифоров, М.А. Дмитриева, Л.Н. Корнеева и др. / Под ред. Г.С. Ни(

кифорова. – СПб.: Изд(во С.(Петербург. ун(та, 1991. – 152 с.

39. Психофізіологічне забезпечення бойових підрозділів в екстремальних умо(

вах: Метод. посіб. / Під ред. М.С. Корольчука. – К.: МОУ, 2001. – 175 с.

40. Психофизиология: Учебник для вузов / Под. ред. Ю.И. Александрова. –

3(е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 464 с.

 

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

41. Семиченко В.А. Психические состояния: Модульный курс для препода(

вателей и студентов. – К.: Магістр(S, 1998. – 207 с.

42. Симонов П.В. Избранные труды: Т. 1. Мозг: эмоции, потребности, по(

ведение. – М.: Наука, 2004. – 437 c.

43. Суходольский Г.В. Основы психологической теории деятельности. – Л.:

Изд(во Ленингр. ун(та, 1988. – 168 с.

44. Теория функциональных систем в физиологии и психологии. – М.:

Наука, 1978. – 384 с.

45. Ткачук В.Г., Хапко В.Е. Психофизиология труда: Конспект лекций. –

К.: МАУП, 1999. – 88 с.

46. Філіппов М.М. Психофізіологія людини: Навч посіб. – К.: МАУП, 2003. –

136 с.

47. Хессет Дж. Введение в психофизиологию. – М.: Мир. – 1981. – 248 с.

48. Чайченко Г.М., Цибенко В.О., Сокур В.Д. Фізіологія людини і тварини:

Підручник для студ. біол. спец. вищ. навч. закл. – К.: Вища школа,

2003. – 464 с.

 

 

 

Зміст

 

ВСТУП....................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ НА СУЧАСНОМУ

ЕТАПІ РОЗВИТКУ................................................... 4

1.1. Предмет та завдання психофізіології.................................................. 4

1.2. Психофізіологічна проблема................................................................... 5

1.3. Сучасні проблеми психофізіології........................................................ 7

 

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ............... 11

2.1. Електроенцефалографія............................................................................12

2.2. Метод викликаних потенціалів............................................................ 13

2.3. Реєстрація електричної активності шкіри.......................................14

2.4. Реєстрація показників серцево(судинної системи....................... 15

2.5. Реєстрація реакції очей............................................................................15

2.6. Поліграфні дослідження........................................................................... 16

2.7. Дослідження нейродинамічних властивостей людини..............17

2.8. Самооцінка параметрів психофізіологічного стану..................... 19

 

РОЗДІЛ 3. ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ СЕНСОРНИХ ПРОЦЕСІВ...... 24

3.1. Загальні властивості сенсорних процесів......................................... 24

3.2. Нейрофізіологічні механізми сенсорних систем.......................... 27

3.3. Сенсорна система зору.............................................................................30

3.4. Сенсорна система слуху........................................................................... 34

3.5. Вестибулярна система.............................................................................. 36

3.6. Сенсорна система шкіри..........................................................................38

3.7. Сенсорна система кістково(м’язового апарату............................... 41

3.8. Сенсорна система смаку.......................................................................... 42

3.9. Сенсорна система нюху............................................................................ 43

 

РОЗДІЛ 4. ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ

ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ.................................. 46

4.1. Психофізіологія уваги.............................................................................. 46

4.2. Психофізіологія пам’яті........................................................................... 50

4.3. Психофізіологія мовлення...................................................................... 54

4.4. Психофізіологія мислення...................................................................... 57

 

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

РОЗДІЛ 5. ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ ЕМОЦІЙ............................... 60

5.1. Поняття, класифікація і функції емоцій.......................................... 60

5.2. Теорії емоцій................................................................................................62

5.3. Індикатори емоцій