Творче завдання. Опишіть, виходячи із власного досвіду, як відбувався на різних рівнях

Опишіть, виходячи із власного досвіду, як відбувався на різних рівнях

процес вашої адаптації до навчання у вузі?

 

 

 

Розділ 14

Психофізіологічне

забезпечення діяльності

 

 Поняття психофізіологічного забезпечення діяльності.

 Психофізіологічний відбір.

 Принципи та зміст алгоритму психофізіологічного забезпе&;

чення діяльності.

 Дослідницькі методи психофізіологічного забезпечення діяль&;

ності.

 Оптимізаційні методи психофізіологічного забезпечення

діяльності.

 

14.1. Поняття психофізіологічного

забезпечення діяльності

Забезпечення діяльності вважається одним із найважли(

віших завдань прикладних наук, зокрема прикладної психо(

фізіології.

Психофізіологічне забезпечення діяльності у найбільш за(

гальному змісті можна розуміти як систему психофізіологічних

заходів, спрямованих на підвищення ефективності та надійності

діяльності людини за умови збереження її психічного і фізич(

ного здоров’я.

Основними заходами психофізіологічного забезпечення

діяльності вважаються: психофізіологічний відбір та профоріє(

нтація, психофізіологічна підготовка і діагностика, вдосконален(

ня робочого місця та способів виконання діяльності, регуляція

(корекція) психофізіологічного стану людини, підвищення її

працездатності, запобігання дії несприятливих факторів, що

пов’язані з особливостями діяльності.

 

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

14.2. Психофізіологічний відбір

Початковим етапом психофізіологічного забезпечення діяль(

ності є психофізіологічний відбір. Цей етап не завжди є обов’яз(

ковим, хоча й бажаним. У переважній більшості видів діяльності

з різних причин він не здійснюється, і психофізіологу при за(

безпеченні діяльності доводиться працювати чи з невідібраним

контингентом, чи з людьми, яки пройшли так званий "природ(

ний відбір". Але є види діяльності, де етап психофізіологічного

відбору є обов’язковим. Вони пов’язані із:

 екстремальними умовами та складністю діяльності;

 високими психофізіологічними вимогами до людини;

 високою соціальною, економічною та біологічною значу(

щістю помилки;

 великою вартістю навчання.

Психофізіологічний відбір – це складова професійного відбо(

ру, метою якого є виявлення психофізіологічних здібностей і

якостей, які відповідають вимогам певних професій, зокрема та(

ких, що супроводжуються значним нервово(психічним напру(

женням, гіподинамією, порушенням природного режиму сну –

неспання, підвищеними вимогами до аналізаторних систем,

можливістю виникнення стресових ситуацій та ін. [3].

З практичного боку проблема психофізіологічного відбору

зводиться до двох основних аспектів: визначення вимог, які

висуваються діяльністю, та оцінювання рівня розвитку здібно(

стей, що її лімітують.

Основу психофізіологічного відбору становлять такі уявлен(

ня: про зв’язок сили нервової системи з порогами відчуття,

концентрації уваги із здатністю долати труднощі; про за(

лежність швидкості переключення з однієї діяльності на іншу,

від рухомості нервових процесів у мікроінтервалах часу; про

вплив врівноваженості нервових процесів на здатність оброб(

ки інформації з одночасним реагуванням на передбачені сти(

мули; про відношення сили нервових процесів до збудження

та ін. Без включення оцінки цих властивостей до методів психо(

фізіологічного відбору неможливо пояснити і передбачити по(

 

Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

ведінку людини в різноманітних ситуаціях, бо в кожній з них

до організму висуваються специфічні вимоги [3].

До методик, які використовуються для психофізіологічного

відбору, належать такі, що визначають основні і часткові (пар(

ціальні) властивості нервової системи й особливості вегетатив(

ної регуляції (вимірювання параметрів серцевої діяльності, ди(

хання, шкірно(гальванічних реакцій, латентних періодів

простих і складних сенсомоторних реакцій тощо).

Ці методики мають відповідати таким вимогам:

 наукова обґрунтованість;

 об’єктивність і стандартизованість;

 диференційованість (унікальність) методики з позицій її

специфічної спрямованості на оцінку однієї (чи групи)

психофізіологічної властивості, що має значення для

професійної успішності;

 результати психофізіологічного обстеження повинні бути

в мінімальному ступені зумовлені надбаними знаннями;

 психофізіологічна методика повинна бути нормалізована

на досить представницькій вибірці;

 методики повинні бути оптимізовані за складністю з ура(

хуванням обстежуваних контингентів і розв’язуваних

завдань прогнозування професійної придатності;

 методика повинна бути однорідною за змістом та мати

внутрішню узгодженість;

 необхідність наявності валідних зовнішніх критеріїв ме(

тодики;

 методики психофізіологічного обстеження повинні бути

практично прийнятними, оскільки найцінніші прогнос(

тично, але трудомісткі, складні й такі, що потребують знач(

них часових та грошових витрат, методики можуть не

знайти широкого практичного застосування [3].

Визначивши наявні чи відсутні необхідні якості, можна до(

помогти людині не тільки знайти шляхи і засоби їх компенсації,

а й зорієнтуватися професійно. Так, для одних професій на(

явність сильної нервової системи є обов’язковою умовою проф(

придатності. Для інших більш придатними будуть особи із слаб(

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

кою нервовою системою, тому що вони можуть працювати у цій

професії ефективніше і якісніше. Переважна більшість професій

враховує природні особливості. Вони служать для відбору і по(

шуку найбільш придатної роботи або вироблення оптимального

індивідуального стилю діяльності, який допоможе максимально

використати природні дані і компенсувати недоліки. З цією ме(

тою крім психофізіологічного відбору здійснюють професійну

психофізіологічну консультацію та орієнтацію. Остання включає

підбір професій, які становлять певний інтерес для індивіда і

відповідають рекомендаціям консультантів.

Залежно від того, на яку діяльність орієнтований претендент,

професійний відбір може об’єднувати кілька видів. Наприклад,

разом з психофізіологічним може здійснюватися медичний,

соціально(психологічний, освітній, фізичний відбір.

Виділяють такі принципи психофізіологічного відбору:

 динамічності – передбачає раціональну послідовність і

повторність обстежень кандидата, що забезпечує додатко(

ву інформацію про набуття людиною нових властивостей

і якостей, здібностей і можливостей; періодичність обсте(

жень визначається тривалістю навчання, специфічністю

професії та іншими факторами;

 комплексності – означає всебічне вивчення й оцінюван(

ня властивостей і можливостей кожного кандидата;

 активності відбору – відображає його місце в системі за(

ходів для забезпечення якісної діяльності спеціаліста на

сучасному виробництві;

 практичності – визначає обґрунтування, розробку та про(

ведення таких заходів прогнозування професійної при(

датності, які б виправдовували матеріальні і фінансові

витрати для їх здійснення;

 групування – полягає у розробці комплексів методик

психофізіологічного обстеження не тільки для кожної

спеціальності окремо, а й для певних їх груп;

 надійності отриманих результатів відбору – щоб оцінити

надійність результатів, виконують кілька обстежень однієї

групи за однією психофізіологічною методикою через

 

Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

оптимальні інтервали часу з подальшим розрахунком ко(

ефіцієнтів кореляції отриманих результатів;

 валідності – забезпечує вибір таких методів психофізіо(

логічного обстеження, які відповідають професійним ви(

могам (це визначається за коефіцієнтом кореляції резуль(

татів обстеження з оцінками успішності навчання або

трудової діяльності).

Вивчення умов і характеру діяльності спеціаліста здійснюєть(

ся шляхом складання професіограми діяльності. Така професіог(

рама передбачає збирання інформації для оцінювання значущості

різноманітних фізіологічних, гігієнічних, ергономічних, соціаль(

но(психологічних, психофізіологічних та інших аспектів діяль(

ності. Також вивчають документацію, спостерігають за трудовим

процесом, проводять бесіди зі спеціалістами, здійснюють анке(

тування [3].

 

14.3. Принципи та зміст алгоритму

психофізіологічного забезпечення діяльності

 

При здійсненні психофізіологічного забезпечення діяль(

ності по можливості мають бути враховані всі основні психо(

фізіологічні аспекти, які можуть впливати на результат діяль(

ності. І воно, що дуже важливо, має бути органічно поєднане з

процесом діяльності. Тому доцільним є застосування загально(

го алгоритму психофізіологічного забезпечення діяльності, по(

слідовне виконання етапів якого надає можливість досягнути

максимально можливого ефекту і який порівняно легко може

бути адаптованим до застосування в різних видах діяльності.

Цей алгоритм є одним з найбільш ефективних підходів до за(

безпечення діяльності і у загальному вигляді буде викладений

нижче у цьому підрозділі.

Сутність алгоритму полягає у послідовній оптимізації адап(

таційних можливостей людини через вплив на адаптаційно

вагомі фактори. Тобто, визначаються адаптаційно вагомі фак(

тори і далі адаптаційні можливості оптимізуються через вплив

на ці фактори.

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Основні принципи алгоритму:

 Перший – вибір як об’єкта спрямування заходів психо(

фізіологічного забезпечення діяльності адаптаційних можливо(

стей людини.

 Другий – вибір оптимізації як концептуального різнови(

ду впливу на адаптаційні можливості при вирішенні завдань

забезпечення діяльності. Оптимізацію адаптаційних можливо&;

стей можна розуміти як індивідуальне узгодження адаптацій(

них можливостей людини з різноманітними вимогами, які ви(

суває до цих можливостей її життєдіяльність. Вона може бути

досягнута кількома шляхами та їх поєднанням залежно від кон(

кретних умов діяльності й індивідуальних особливостей люди(

ни. Перший – це зменшення сили впливу чи повне усунення

виявлених дезадаптаційних факторів. Другий – підвищення

стійкості людини різними засобами до впливу таких факторів.

І третім шляхом оптимізації є підсилення адаптаційно сприят(

ливих факторів з метою компенсації дезадаптаційних.

 Третій – необхідність урахування різних рівнів системної

організації людської індивідуальності (фізіологічного, біоенер(

гетичного, психічного, поведінкового, особистісного, соціально(

психологічного) у взаємозв’язку із значущими аспектами діяль(

ності та соціальної взаємодії людини.

 Четвертий принцип полягає в тому, що дослідницькі й

оптимізаційні методи, які застосовуються при вирішенні завдань

психофізіологічного забезпечення діяльності, повинні відповіда(

ти таким вимогам, як відносна простота, інформативність, ефек(

тивність, зручність та дешевизна в застосуванні. Тільки при дот(

риманні зазначених умов можна реально розв’язувати проблему

психофізіологічного забезпечення різних видів діяльності в мас(

штабах країни. Це пов’язано з недостатнім матеріально(техніч(

ним забезпеченням багатьох суспільно важливих видів діяль(

ності та відсутністю необхідної кількості висококваліфікованих

спеціалістів – психологів і психофізіологів.

Алгоритм психофізіологічного забезпечення діяльності є таким:

І етап передбачає оптимізацію адаптаційних можливостей

певного контингенту осіб на основі визначення загальних

 

Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

найбільш адаптаційно значущих для даного виду діяльності

факторів та впливу на них.

На підготовчій частині етапу здійснюється аналіз відповід(

ної літератури з метою визначення специфіки певного виду

діяльності, основних вимог, які вона ставить до людини

(освітніх, психологічних, психофізіологічних, статевовікових

тощо), критеріїв ефективності діяльності; на цій основі прово(

диться попереднє визначення дезадаптаційних та адаптаційно

сприятливих для даного виду діяльності факторів.

Дослідницько(експериментальна частина першого етапу

передбачає підготовку та проведення досліджень з метою без(

посереднього визначення вже для конкретних контингенту та

умов виконання діяльності в певному закладі чи організації

загальних найбільш адаптаційно значущих факторів у широ(

кому розумінні: адміністративних, діяльнісних, соціально(пси(

хологічних, побутових, власне психологічних та психофізіоло(

гічних тощо. Визначення подібних факторів проводиться

шляхом визначення відповідності та спрямованості їх взаємоз(

в’язку з основними критеріями (критерієм) успішності дано(

го виду діяльності.

Оптимізаційна частина етапу передбачає оптимізацію адап(

таційних можливостей певного контингенту через зменшення

по можливості дії на нього загальних дезадаптаційних факторів

та підсилення адаптаційно сприятливих. Як правило, це пов’я(

зано з рівнем адміністративного чи суспільного керування і

може, наприклад, виявлятись у загальному коригуванні умов

діяльності, підвищенні матеріального і морального стимулюван(

ня, поліпшенні соціально(побутових умов, коригуванні стилю

управління, проведенні спеціальних оздоровчих заходів, трен(

інгових занять, спрямованих на розвиток певних якостей, та ін.

На ІІ етапі здійснюється вже індивідуальна оптимізація

адаптаційних можливостей тих осіб, що її потребують, на основі

визначення індивідуальних найбільш адаптаційно значущих

для цих осіб факторів та впливу на них.

Подібні фактори визначаються на основі аналізу індивіду(

альних результатів, отриманих за різними методиками в досл(

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

ідницько(експериментальній частині попереднього етапу, та у

разі потреби уточнюються в індивідуальних бесідах.

Індивідуальна оптимізація адаптаційних можливостей людини

може здійснюватись шляхом надання рекомендацій щодо оптимі(

зації діяльності, стосунків, зміцнення здоров’я, підвищення працез(

датності, мотивації тощо, а також шляхом застосування психорегу(

ляційних, фізіотерапевтичних засобів, тренінгами розвитку

адаптаційно актуальних для конкретної людини якостей і т. ін.

На ІІІ етапі оптимізація адаптаційних можливостей люди(

ни проводиться шляхом моніторингу її психофізіологічного

стану (ПФС) в процесі діяльності.

Моніторинг ПФС – це постійне, тривале відстеження динам(

іки ПФС для фіксації чи прогнозування моментів критичних

відхилень від його оптимальних характеристик з метою негай(

ного застосування коригувальних заходів. Оскільки в моніторин(

гу поєднуються два взаємопов’язаних процеси (діагностика та

корекція ПФС – вони повинні бути невiд’ємними один від од(

ного. Саме на основi дiагностичних результатiв приймається

рiшення про необхiднiсть корекцiї, визначається її вид та дозу(

вання. І саме за допомогою дiагностичних методiв можна суди(

ти про ефективнiсть застосування коригувальних заходiв.

На основі результатів моніторингу визначається індивідуаль(

ний адаптаційний тип людини та оптимізуються її адаптаційні

можливості шляхом індивідуалізації діяльності. Оптимізація адап(

таційних можливостей людини здійснюється також шляхом: 1)

планового застосування індивідуально підібраних методів підви(

щення адаптаційних можливостей; 2) оперативної корекції психо(

фізіологічного стану людини залежно від результатів моніторингу.

 

14.4. Дослідницькі методи психофізіологічного

забезпечення діяльності

Психофізіологічне забезпечення діяльності передбачає взає(

мопов’язане використання двох основних груп методів: 1) ме(

тодів отримання інформації та 2) методів впливу (оптимізації).

За допомогою першої групи методів (дослідницькі методи) от(

 

Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

римується необхідна для ефективного забезпечення діяльності

інформація (про особливості діяльності, наявні та потенційні

адаптаційні можливості, поточний ПФС людини, про наявність

і ступінь впливу на людину адаптаційно вагомих факторів і

т.ін.). Друга група методів використовується з метою оптимізації

адаптаційних можливостей людини в широкому розумінні

(включаючи оптимізацію діяльності, соціальних взаємодій, ста(

ну людини тощо).

Емпіричні методи, які можуть використовуватись у діагнос(

тичних цілях при вирішенні завдань психофізіологічного забез(

печення діяльності, можна об’єднати у п’ять основних груп:

 обсерваційні (реєстрація зовнішніх проявів – особливос(

тей міміки і пантоміміки, мимовільної скутості м’язів, тре(

мору та ін.);

 фізіологічні (електроенцефалографія, електроміографія,

шкірно(гальванічна реакція, вимірювання частоти серце(

вих скорочень та дихання, вимірювання величини артер(

іального тиску, температури шкіри, показників сили, вит(

ривалості тощо);

 біохімічні (аналіз біохімічних зрушень на основі аналізу

крові, рН слини та ін.);

 психометричні (оцінка успішності виконання певного

виду діяльності на основі аналізу показників кількості,

якості і швидкості виконання завдань – методи оцінки

сприйняття, уваги, пам’яті, мислення та ін., безпосередня

оцінка продуктивності різних видів діяльності, визначен(

ня порогів чутливості, вимірювання динаміки рухової

активності (теппінг(тест), визначення часу реакції, дослі(

дження властивостей основних нервових процесів тощо);

 суб’єктивні (опитувальники, суб’єктивне шкалування ха(

рактеристик стану, мотивації до діяльності тощо).

Основними принципами вибору діагностичних методів мож(

на вважати такі:

 вибір ознак повинен бути цілеспрямованим, відбивати

реакцію найважливіших субсистем цілісної функціональ(

ної системи;

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

 не слід намагатися використовувати як можна більше

показників, буцімто тим самим забезпечуючи повноту

інформації; достатньо обійтись чотирма(п’ятьма показни(

ками за умови, що вони відбивають всі необхідні для да(

ного стану субсистеми цілісної функціональної системи;

 необхідно збирати анамнез про ставлення людини до

даної ситуації, до конкретної діяльності, про її цілі, про

способи реагування на ті чи інші обставини; це важливо

робити в зв’язку з тим, що відношення людини до діяль(

ності, прийоми саморегуляції, які вона може використа(

ти, значно змінюють очікувану в зв’язку з ситуацією кар(

тину психофізіологічних зрушень (Є.П. Ільїн).

 

14.5. Оптимізаційні методи психофізіологічного

забезпечення діяльності

При виборі методів психофізіологічного забезпечення діяль(

ності та їх дозування необхідно виходити із завдання, що ста(

виться перед забезпеченням діяльності, враховувати наявний

ПФС та індивідуальні особливості людини, особливості виду

діяльності, особливості соціального оточення, взаємодію різних

методів та інші фактори, що можуть вплинути на ефективність

застосовуваних заходів. Наприклад, у процесі моніторингу

ПФС різні заходи можуть застосовуватись як для негайної

оптимізації ПФС, за наявності критичного відхилення від його

оптимального значення, так і з метою профілактики подібних

відхилень; як для підтримки певного рівня ПФС упродовж

певного часу, так і тільки у разі потреби з метою його поліпшен(

ня. І в кожному випадку буде досягатись оптимізаційний ефект

на рівні адаптаційних можливостей людини.

Оптимізаційні методи, які можна використовувати у психо(

фізіологічному забезпеченні діяльності, складають декілька ос(

новних груп:

1. Індивідуальна регламентація (оптимізація) діяльності. Її

сутність насамперед полягає у здійсненні індивідуального

підходу до кожної особи з тим, щоб організувати її діяльність

 

Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

відповідно до її психофізіологічних особливостей. До заходів

індивідуальної регламентації діяльності відносять: планування

оптимального навантаження, оптимізацію режиму праці, відпо(

чинку, харчування.

Індивідуальний стиль діяльності являє собою спосіб діяль(

ності, що враховує індивідуальні якості (особливості) суб’єкта і

має такі відмітні ознаки, як стійкість, зумовленість певними

особистісними якостями, і є засобом ефективного пристосуван(

ня до об’єктивних вимог (Є.О. Климов). Основна функція інди(

відуального стилю діяльності полягає в оптимальному

пристосуванні людини до заданих умов і вимог діяльності з

метою досягнення належного результату.

Заходи щодо індивідуальної оптимізації діяльності можуть,

наприклад, полягати в індивідуалізації величини і тривалості

навантаження та його оперативній зміні залежно від наявного

ПФС людини; раціональному чергуванні різноманітних видів

навантаження та інтервалів відпочинку; створенні умов для

повноцінного відпочинку та відновлення.

2. Фізіолого&гігієнічні та фізіотерапевтичні методи.

Ця група методів об’єднує засоби фізіотерапії та фізичної

культури і вважається дійовим засобом профілактики перевто(

ми, астенізації організму, невротичних розладів, інших функц(

іональних порушень та відновлення нормального ПФС.

Добре відомі та широко використовуються такі фізіотерапев(

тичні засоби, як масаж, самомасаж, сауна, російська лазня, за(

гартування, повітряні, сонячні, водні (контрастний душ, сауна),

фізіотерапевтичні процедури та ін.

Численними дослідженнями було встановлено, що регу(

лярні різноманітні фізичні навантаження, в яких можуть вико(

ристовуватись різні комплекси гімнастичних вправ та безпосе(

редні заняття різними видами спорту, сприяють поліпшенню

працездатності, збереженню здоров’я. Застосування фізичних

вправ з метою підвищення адаптаційних можливостей люди(

ни має численні напрямки: це і фізичні вправи впродовж ро(

бочого чи навчального дня – активний відпочинок (так звані

фізкультпаузи, фізкультхвилинки), і спеціально підібрані ком(

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

плекси фізичних вправ для тренування психофізіологічних

функцій, необхідних для успішного виконання певних видів

діяльності чи для відновлення оптимального ПФС у випадку

його погіршення тощо.

3. Психорегуляційні методи.

Основною метою психорегуляції вважається формування

такого ПФС, що зумовлює найбільш оптимальне вико(

ристання інтелектуальних та фізичних можливостей людини,

її знань, умінь, кваліфікації, досвіду чи оволодіння новими

знаннями та вміннями. Психорегуляція має багатоцільовий

спектр використання: зняття нервового напруження й стре(

су, контроль за тривожністю, відновлення сил і поліпшення

працездатності, підвищення ефективності виконання вироб(

ничої та навчальної діяльності, збереження здоров’я й лікуван(

ня різноманітних захворювань, керування мотивацією, мобіл(

ізація та настроювання на певну діяльність. Але практичне

використання психорегуляційних методів значно випереджає

їх концептуальне обгрунтування. Ефективність деяких із них

не є сталою й іноді непрогнозована.

Методи психорегуляції діляться на дві великі групи –

гетерорегуляційні та методи саморегуляції. Перші, у свою чер(

гу, поділяються на гіпносугестивні та методи навіювання в

стані бадьорості. Гіпносугестивні методи можуть бути засто(

совані тільки в окремих випадках і тільки висококваліфікова(

ним спеціалістом. До методів навіювання в стані бадьорості

належать: раціональна психорегуляція, навіювання та переко(

нання, бесіди і лекції. Методи саморегуляції можна також под(

ілити на дві великі групи: 1) переважно невербальні – ди(

хальні, релаксаційні, медитативні; 2) вербальні – це

різноманітні модифікації аутогенного тренування, а також са(

монавіювання, самонакази, самопереконання, самозбадьорен(

ня тощо. Такий поділ є досить умовним, бо дуже часто засто(

совується комбінація різноманітних методів саморегуляції.

Наприклад, поєднання самонавіювання на фоні релаксації та

медитативного стану, що в спрощеному вигляді є характерним

для аутогенного тренування.

 

Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

4. Фармакологічні та фітотерапевтичні методи.

Існує багато фармакологічних препаратів, що прямо чи

опосередковано впливають на працездатність та стан людини:

психостимулятори, антидепресанти, транквілізатори, ноотропи.

Їх застосовують для усунення несприятливих станів (тривоги,

страху, депресії, втоми тощо) чи підтримки високого рівня пра(

цездатності. Застосування фармакологічних методів доцільне

тільки як тимчасовий засіб збереження високої працездатності

в особливих умовах діяльності, чи як засіб "швидкої допомо(

ги" для попередження розвитку патологічного стану. Більшість

фармакологічних препаратів змінює природний перебіг про(

цесів у організмі. Вони нерідко спричиняють непередбачену

побічну та навіть токсичну дію. До фармакологічних засобів

відносять також вітаміни і коферменти, антиоксиданти, медіа(

тори центральної нервової системи тощо.

Використання адаптогенів (женьшень, китайський лимон(

ник, елеутерокок та ін.), імуностимуляторів, фітопрепаратів,

гомеопатичних препаратів порівняно з більшістю наведених

фармакологічних засобів, як правило, має більш загальну, неспе(

цифічну та адаптаційно сприятливу дію, не потребує суттєвих

спеціальних знань для їх вибору і застосування.

5. Апаратурні методи.

Ця група методів включає різноманітні апаратурні засоби,

які, у свою чергу, можна поділити на контактні та безконтактні.

До безконтактних належать усі методи, в основі яких лежить

використання технічних пристроїв без безпосереднього контакту з

тілом людини: ультрафіолетове опромінювання, аеронізація повітря(

ного середовища, аудіовізуальні ефекти (створення спеціальних зву(

кових ефектів – шум морського прибою, гірського джерела та ін.),

спеціально підібрана функціональна музика, відеопрограми тощо.

В основі більшості контактних апаратурних методів лежить

використання електричного струму (електростимуляція нерво(

во(м’язового апарату, центральна електроаналгезія, електросон,

електропунктура, біоактиваційна терапія) чи випромінювання

"м"якого" лазеру (лазеропунктура, опромінювання крові лазе(

ром, "лазерний душ" та ін.).

 

О.М. Кокун «Психофізіологія»

Існують також інші заходи, що не увійшли до наведеної

класифікації, але можуть справляти оптимізаційний ефект на

різні рівні адаптаційних можливостей людини. Насамперед до

них можна віднести заходи адміністративно(управлінської

спрямованості. Значний ефект, наприклад, може мати правиль(

но організоване матеріальне і моральне стимулювання. Корис(

ними також можна вважати різні види тренінгів, зокрема мо(

тиваційних, соціально(психологічних.

 

Питання для самоконтролю

1. Що являє собою психофізіологічне забезпечення діяльності?

2. У чому полягає сутність психофізіологічного відбору і які його основні

принципи?

3. На яких принципах засновується алгоритм психофізіологічного забез(

печення діяльності?

4. Яким є зміст алгоритму психофізіологічного забезпечення діяльності?

5. Які основні принципи вибору та застосування дослідницьких методів

психофізіологічного забезпечення діяльності?

6. Яка є їх класифікація?

7. Які основні групи оптимізаційних методів використовуються у психо(

фізіологічному забезпеченні діяльності?

 

Література

1. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психо(

фізіологічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. – К.: Міле(

ніум, 2004. – 265 с.

2. Корольчук М.С. Психофізіологія діяльності: Підручник для студентів

вищих навчальних закладів. – К.: Ельга, Ніка(Центр, 2003. – 400 с.

3. Макаренко Н.В. Теоретические основы и методики профессионального

психофизиологического отбора военных специалистов / НИИ проблем

военной медицины Украинской военно(медицинской академии. – К.,

1996. – 336 с.

4. Психологическое обеспечение профессиональной деятельности /

Г.С. Никифоров, М.А. Дмитриева, Л.Н. Корнеева и др. / Под ред.

Г.С. Никифорова. – СПб.: Изд(во С.(Петербург. ун(та, 1991. – 152 с.

 

 

 

Розділ 14. Психофізіологічне забезпечення діяльності

Теми рефератів

1. Сучасні методи психофізіологічного відбору.

2. Діагностика стану при здійсненні психофізіологічного забезпечення

діяльності.

3. Моніторинг психофізіологічного стану.