Специфіка угорської моделі державно-конфесійних взаємин

В Угорщині, як і в інших країнах Центрально-Східної Європи, наприкінці 40-х рр. ХХ ст. запанував державний устрій тоталітарного типу, влаштований на радянський копил. Цей устрій одразу ж був приречений на перманентні соціально-політичні кризи.

Захопивши за допомогою радянських спецслужб владу в березні 1948 р., угорські комуністи під проводом "вождя" М. Ракоші не гаючи часу скасували демократичні інституції – права людини і верховенство закону. В Угорщині все більш суворе обмеження релігійної активності в 1945-1948 рр. змінилося на жорстокий терор проти католицької церкви. У 1948 р. заарештували й засудили за звинуваченням у "антидержавній діяльності" главу церкви кардинала Йожефа Міндсенті. Проводили масові арешти, придушували найменші прояви інакодумства. "Ворогів" шукали і "знаходили" навіть серед комуністичної верхівки. У країні запанувала атмосфера страху та пригніченості. За прикладом "старшого брата" місцева номенклатура значно обмежила діяльність церков та прерогативи духовенства. Відповідно до нових вимог для призначення єпископів католицької, євангелістської та реформатської церков необхідна була попередня згода Президії Угорської Народної Республіки. Для призначення на інші церковні посади вимагалася попередня згода Державного управління у справах релігії – контрольованого спецслужбами бюрократичного органу.

23 жовтня 1956 р. в Угорщині розпочалася народна революція, яка відразу ж охопила всю країну і протягом кількох днів змела сталіністський режим. Угорщина була готова вийти з комуністичного блоку і приєднатися до європейської сім'ї вільних демократичних держав, однак радянське керівництво не могло цього допустити і зважилося на збройну інтервенцію. Частини радянської армії вторглися до Угорщини, везучи з собою новий, сформований на радянській території "угорський робітничо-селянський уряд". Революцію було жорстоко придушено. Сотні її учасників, серед них і колишній прем'єр-міністр І. Надь, були страчені, тисячі інших засуджені до тривалого тюремного ув'язнення.

Під час революційних подій ієрарх католицької церкви кардинал
Й. Міндсенті активно виступав на боці опозиційних сил, які зробили спробу повалити політичний режим. Після поразки повстання кардинал змушений був шукати політичного притулку в американському посольстві в Угорщині, де він провів 15 років, а в 1971 р. виїхав у Рим.

Політичний терор, на щастя, не був тривалим. Лідер реорганізованої Угорської соціалістичної робітничої партії (УСРП) і прем'єр-міністр Я. Кадар виявився діячем із широким світоглядом і нестандартним способом мислення. Не порушуючи принципу "відданості" Радянському Союзові, він разом з тим проводив помірковано-ліберальний курс, суттєво відмінний від консервативної політики, що панувала в решті країн Східного блоку. Помітно зросло споживання калорій на душу населення. В Угорщині в 60-80-і рр. ХХ ст. практично не було проявів політичної опозиції і, відповідно, якихось переслідувань інакодумців з боку влади. Угорці мали змогу безперешкодно відвідувати країни вільного світу. Загалом цей період в історії країни напівжартома називали "гуляшним соціалізмом", маючи на увазі спроби угорської партійної еліти побудувати індустріальне й водночас споживацьке комуністичне суспільство, де б кожному гарантувався гуляш – улюблена угорська страва. Після промови Я. Кадара перед новообраним угорським парламентом восени 1962 р. і конкордату Угорської Народної Республіки з Ватиканом від 15 вересня 1964 р. стало можливим говорити і про відносну нормалізацію державно-церковних відносин у "найвеселішому бараку" комуністичного табору. Формування відносно ліберального ставлення влади до релігійних інституцій затяглося в цій країні на десятиліття.

Крах комунізму наприкінці 1980-х рр. породив нову свободу і нові проблеми. Знайти своє нове місце в суспільстві римо-католицькій, греко-католицькій, реформатській та іншим церквам було складно, оскільки десятиліття комуністичного правління спричинили значну і насильницьку секуляризацію угорського суспільства.

Угорські вчені констатують, що на відміну від католицької Польщі церква в Угорщині займає слабкі позиції, а конфесійна картина в цій країні є складною і заплутаною. Долучившись до демократичних цінностей, посткомуністичні країни Європи проголосили свободу совісті та релігії основною засадою регулювання державно-конфесійних відносин. На початку 90-х рр. ХХ ст. Угорщина підписала низку міжнародних угод, пов'язаних із релігійною свободою. Зокрема, було підписано і ратифіковано Міжнародну конвенцію про громадянські і політичні права, Європейську конвенцію про захист прав людини і фундаментальних свобод з її додатковими протоколами, а також інші документи.

Відповідно до Конституції церква в Угорській республіці відокремлена від держави. Держава не може створювати органи для перевірки діяльності церкви та її організацій. Згідно з § 60 Конституції Угорщини, право свободи совісті і свободи віросповідання поєднує в собі вільний вибір віросповідання та вільне наслідування інших релігійних переконань. Кожна людина має право практикувати свої релігійні переконання одноособово чи з групою людей, публічно чи на самоті (вдома, у колі своїх близьких). Конституційна норма передбачає, що громадянин Угорщини має право не тільки практикувати, а й пропагувати свої релігійні переконання.

Релігійні свободи громадян захищені і Кримінальним кодексом Угорської Республіки. Згідно з положенням про "порушення свободи віросповідання та релігії" будь-яка особа, яка, застосовуючи насильство і погрози, чинить перешкоди іншій особі вільно сповідувати свою релігію, здійснює злочин, котрий карається тюремним ув'язненням на строк до 3 років. Приниження і образа будь-кого через його належність до національної, етнічної або релігійної групи карається тюремним ув'язненням терміном до 5 років.

У відповідності до основного принципу державно-церковних відносин в Угорщині – світоглядного нейтралітету держави – всі зареєстровані церкви мають рівні права і обов'язки. Водночас у своєму законодавстві Угорщина не ігнорує особливостей релігії та церкви. Соціальна роль церков, що склалася історично, дає достатні підстави для особливого підходу до традиційних релігійних інституцій. Як зазначив Конституційний Суд Угорщини, диференціація допустима, якщо вона заснована на фактичних відмінностях, а рівний підхід до церков не виключає врахування реальної соціальної ролі деяких із них. Держава визнає свою відповідальність перед церквами, історична доля яких пов'язана з Угорщиною.

9 лютого 1990 р. – через кілька днів після прийняття парламентом нового Закону про свободу релігії, але до його введення в дію – Святий Престол та Угорщина відновили дипломатичні стосунки на найвищому рівні. Угода, підписана в Будапешті, проголошує, що церковні питання мають регулюватися новим Кодексом канонічного права і новим Законом про релігійну свободу. Це означає, по-перше, що угорське право ґрунтується передусім не на угодах, а на законі, і по-друге, що право визнається католицькою церквою.

Вартим уваги є досвід духовної опіки, яку, згідно із Законом "Про свободу совісті і свободу віросповідання, а також про церкви", прийнятим у 1990 р., здійснюють в угорській армії священики основних конфесій. Капелани призначаються відповідною церквою, і їм присвоюються військові звання офіцерів. Вони повинні виконувати військові накази, однак їхня релігійна діяльність не підкоряється військовій ієрархії. Інститут капеланів фінансується державою. Намагаючись забезпечити політичну лояльність духовенства, уряд Угорщини ввів обов'язкову присягу капеланів на вірність державі.

Влітку 2000 р. угорці урочисто святкували 1000-річчя державності. Символом особливої ролі Угорщини в цивілізаційному діалозі між Заходом і Сходом стало визнання короля Іштвана (Стефана), який є католицьким святим, також православним святим.

Угорський дослідник Балаж Шанда висловлює думку, згідно з якою порівняно з іншими європейськими країнами угорська модель державно-церковних відносин є найбільш наближеною до італійсько-іспанського зразка. Інституційне відокремлення церкви від держави має тут більш виразні обриси, ніж германські "моделі співпраці", однак Угорська Республіка забезпечує сприятливі умови для діяльності церкви значно більшою мірою порівняно зі "світською" Французькою державою. Угорську модель, яка сформувалася в 1990-х рр., є підстави класифікувати як ліберальне відокремлення, що поважає релігійну свободу і свободу церков.