Ситуативне завдання: створити модель соціологічного резюме.

73. Майбутнє жанрової палітри національної журналістики.

 

Загальновідомо, що в журналістиці йде постійне оновлення «жанрової палітри», причому найбільш активно воно відбувається в переломні моменти розвитку суспільства.

Змінюються характер, форма подання матеріалу, відбувається якась мутація звичних, усталених текстових форм. Безумовно, таке масштабне явище, як інтернет-журналістика, не може не трансформувати журналістику в цілому, вносячи нові художні прийоми уявлення масової інформації, а також видозміни методи роботи з масової інформацією.

У журналістиці нинішнього часу, коли в одиницю часу людина одержує величезну кількість різноманітної інформації, на перший план виходять оперативно-новинні жанри. Замітка є найпростішим жанром періодичній пресі. З неї починалася газета.

Однак поява в мережі матеріалів жанру СТАТТІ, особливо в початковий період розвитку мережевих ЗМІ, набуло характеру епідемії. Причина такої популярності в тому, що простому користувачеві важко орієнтуватися у великій кількості інформації, представленої в інтернеті. Йому набагато зручніше звернутися до тексту журналіста, який зібрав цю інформацію, проаналізував і структурував. Таким чином, при перенесенні з паперу на веб-сторінки деякі традиційні жанри журналістики зазнали ряд змін.

Так, всі вони змушені скоротитися в обсязі, оскільки масивні матеріали в інтернеті найчастіше не дочитувати до кінця. Найбільшу популярність в мережі придбала замітка, тому сучасному споживачеві необхідна інформація - лише найважливіше. До того ж лише в інтернеті новинні журналісти можуть повною мірою проявити свою оперативність.

 

74. Сповідь. Специфічні жанрові ознаки.

До сповіді як жанру журналістики належать публікації, предметом яких є внутрішній світ авторів цих публікацій. Основним методом, який застосовується при підготовці таких публікацій, є самоаналіз. Даний жанр журналістики має свої корені в літературі, релігії, філософії. Понад два століття тому великий французький філософ і письменник Жан-Жак Руссо почав свою чергову книгу словами: «Я прикладаю справу безприкладну і яке не знайде наслідувача. Я хочу показати своїм побратимам однієї людини у всій правді його природи - і цією людиною буду я». Книга його називалася коротко: «Сповідь».

Письменник заповідав опублікувати її не раніше 1800 - не хотів, щоб друзі і знайомі прочитали книгу за його життя. Бо досі сповідь свою осіб адресував одному тільки Богові. Книгу ж могли прочитати тисячі простих смертних. Чи не святотатство чи оголювати перед ними, а не перед Творцем суть свою? І хто ще, крім відомого у всьому світі «вільнодумця» Руссо, здатний зробити подібне? Але пройшло не дуже багато часу з тих пір, як філософ створив свою працю, і у нього знайшлися послідовники, які «сповідалися» не тільки в книгах, а й у звичайних газетах, вже ніяк не попереджаючи свого читача про те, що у них не знайдеться чергових «наслідувачів». Сповідь стала звичайним журналістським жанром.

Бажання «сповідатися» у пресі виникає у багатьох людей [10]. І у самих що ні на є «ординарних особистостей», і у людей незвичайних, а часом - і у великих. Зрозуміти це можна. Питання в даному випадку в іншому: чому свої одкровення наші сучасники все частіше воліють публікувати в пресі?

Одне з пояснень полягає в тому, що одкровення перед Богом приносить людині одні наслідки, а перед людьми - зовсім інші. Що може дати людині релігійна сповідь? Віруючі знають це добре. Релігійна сповідь завжди є покаяння, тобто добровільне визнання в скоєних непорядні вчинки, в помилках, в «гріхах», які полягають у забутті норм і приписів церковного віровчення. Людина, звіряти свої вчинки з божественними заповідями і заповітами, може відчувати болісні переживання, зняти які і повинна релігійна сповідь. Вчинили її часто отримують глибоке душевне заспокоєння. Для них важливо саме «відпущення гріхів», відчуття зійшла божественної благодаті, моральне очищення. Священик, який приймає сповідь, виступає при цьому лише як посередник між Богом і віруючим.

Мети звернення людини зі своїм одкровенням до широкого загалу (масової аудиторії) зовсім інші. І журналіст бере на себе роль посередника саме тому, що вони часто збігаються з цілями його діяльності. Це, власне кажучи, і породило так звану «сповідальну журналістику».

Що ж це за цілі? Ось деякі, найбільш часто представлені в пресі:

1. Пояснити незвичайний вчинок.

2. Показати приклад подолання біди.

3. Поділитися досвідом успішної кар'єри.

4. Зробити саморекламу.