Історія української літератури ХІХ ст. / За ред. М. Яценка. – Кн. 3. – К., 1997. – С. 243 – 244, 246 – 247.

Рік 1881—літературний дебют Б, Грінченка: у львів­ському журналі «Світ» І. Франко друкує перші вірші моло­дого поета. Серед них — пізніше хрестоматійний заклик «До праці»— кредо поета й громадянина:

Праця єдина з неволі нас вярвеї Нумо до праці, братві Годі лякатись. За діло святеє Сміливо будем ітиі

Результатом більш як десятирічного досвіду освітньої діяльності (1881—1893), глибокого вивчення історії педаго­гіки стали дослідження Б. Грінченка «Яка тепер народні школа на Вкраїні» (1896), «На беспросветном пути. Об ук-раинской школе» (1905), «Народні вчителі і українська школа» (1906) та ін. Б. Грінченко — автор «Української граматики до науки читання й писання» (1907) зі статтею для вчителів і прописами, «Рідного слова» — першої книж­ки для читання в школі українською мовою, яку він напи­сав разом із дружиною М. М. Грінченко (Марією Загір­ною). Ці підручники неодноразово перевидавалися й до сьогодні не втратили своєї цінності, як і взагалі педагогічні погляди Грінченка — палкого прихильника освіти, зв'язку навчання з життям, поборника викладання рідною мовою.

Роки вчителювання стали роками зростання Б. Грін­ченка як письменника, публіциста, критика. Він публікуа поетичні збірки — «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Пиг сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Ваоиля Чай­ченка» (1887), «Підхмарним небом» (1893), пише десятка оповідань — «Екзамен», «Без хліба» (1884), «Сама, зовсім сама», «Сестриця Галя», «Дядько Тимоха», «Ксеня» (1885), «Хата», «Непокірний» (1886), «Нелюб» (1887), «Зустріч», «Каторжна» (1888), «Серед чужих людей* (1889), «Байда» (1890), дві повісті «Сонячний промінь» (1890) і «На розпутті» (1891), розпочинає роботу над дра­мами. У творах художньо осмислювалися життєві вражен­ня письменника в їх тісному зв'язку з народницькими.по­глядами: сподівання завдяки широкій освітній роботі під­нести культуру народу, збудити його громадянську актив­ність, прагнення більш цивілізованих форм життя, основою яких стала о висока освіченість, національна самосвідо­мість 1 здорове зерно моральності народу. І

Багато а цих переконань Грінченко^гевретично обгрун­тував і виклав у публіцистично-критичних статтях. Актуаль­ність, животрепетність порушених питань («Галицькі вір­ші», 1891 р., «Листи з України Наддніпрянської», 1892— 1893 рр.) спричинялися до широких дискусій. Так, відповід­дю на «Листи...» Б. Грінченка був цикл «Листів на Над-

яніпоянську Україну» М. Драгоманова, у яких автор, по-ї"мізуючи з Грінченком, водночас багато в чому.солідари-й^єтьса й підтримує пафос пошуків оптимальних шляхів утвердження та самозбереження української літератури натури української нації в цілому. В ході полеміки й Гасники найчастіше доходили згоди у спірних питаннях, ^;] ак Грінченко пристає до думки Драгоманова про те, що наріжним каменем вибудови української літератури є не чше національне самоспізнання. Не менш важливою е бо­ротьба проти «клерикально-консервативного РУтенства, б^сацько'семінарської мертвоти»¹. З іншого боку, Драго-^анов полишає обстоювану ним на початку дискусІГ Ідею чотирьох літератур, концепцію поступовості, роджуючися з Гтзінченком що «історія не знає ніяких «шдлітератур», ніяких літератур.«для домашнего рбихода», ніяких літера-";_Р спеціально для пана або мужика»*. Розду_ми Гршчен-к^:-І й Драгоманова, що випливали зі спільності їх уболівай, нч за долю української літератури, -прагнення пщнвсзд її до рівніг найбільш розвинених європейських літератур, ма­ли позитивний вплив на історико-літературний процес. - Всебічна подвижницька діяльність Б. Гршченка дала поставу І Франку в статті «Нарис літературного життя в 1892 році» вітати Грінченка, який «засипає мало не всі на-ІІ-і видання своїми, не раз многоцінними писаннями: повіс­тями віршами, статтями критичними й популярно-наукови­ми працює без «віддиху», а також відзначити, що Грінчен­ко у своїх писаннях «проявляє, побіч знання мови укра,ш-ської, також гарячу любов до України, щирий Демокра-тизм^бистре око на хиби української суспільності» І^У, 14]. У 1893 р. Б. Грінченко переїздить до Чернігова й, пра­цюючи тут на різних посадах у земстві, віддається куль­турно освітній діяльності. Разом із Марією Загірною він успішно реалізує свою педагогічну програму — видає влас­ним коштом в умовах найжорстокішої цензури книжки для народу (45 назв). У видавництві Грінченка (засноване 1894 р'у Чернігові, відновлене в 900-х роках у Києві) поба­чили світ тиражем близько 200 тисяч примірників понад 50 книжок для народного читання.! І. Франко підкреслював, що такі популярні видання неслтГнародові не лише знання, а й «те розуміння, що українською мовою можна писати про всякі справи, що вона здатна й до книжки, й до нау--

ІДрагомапов М. Лиси на Наддніпрянську Україну. К, 1917. С.74. » Грінченко Б, Листа в України Наддніпрянської, К., 1917, С, 93-94,

ною роботою. Пише дилогію «Серед темної ночі» (1900), «Під тихими вербами» (1901), оповідання «Покупка», «Па­лії», «Як я вмер», «Болотяна квітка», ряд поетичних творів. І Позицію Грінченка — письменника й громадянина — ба,-' гато в чому пояснює розуміння ним ролі особистості в істо­рії. У художніх творах, літературознавчих розвідках пись­менник підкреслював значущість і вагомість учинків кож­ного для загальної справи, самоусвідомлення особистості, важливість індивідуального в історичному контексті за­гального.' Віра в людину, духовні потенції індивіда — ха­рактерні риси світогляду Грінченка. Він обстоює суспільну значущість естетичного ідеалу; звідси прагнення всебічної розбудови образу позитивного героя (інтелігент-культур-ник), орієнтація на громадянську актуальність тематики й проблематики, підкреслення освітнього, виховного значе»-ня літератури.

Естетичний ідеал письменника формувався під впливом декількох факторів. Найперший — літературні вчителі — «великі серцем і розумом творці», які ввели його «в храм пишної краси». За словами Грінченка-поета, краса ця здатна піднести людський дух до «небесної утіхи» й надати людині, обтяженій земними клопотами, можливість «духом вільним до неба досягати» («Учителям»)^Не менш важли­вим було прагнення досконало знати життя.народу — його світогляд, історію, фольклор, мову. Письменник має перей-матис* народними інтересами*Обов'язковим для митця він (як і Шевченко) вважав любов до людини з позицій бра­терського співпереживання, а не месійної відстороненостг. За Грінченком, література, митець мають велике сус­пільне призначення. Література — «одбиток» життя¹,' дзер­кало реальної дійсності, а письменник — будитель духов-нрсті народу. Шляхом- впливу на найширші верстви україн­ське письменство має дбати про піднесення самосвідомості народу. Метою піднесення культурно-освітнього рівня є на­ціональне самоусвідомлення та соціально-економічне звіль­нення, що збереже український народ як націю. На практи­ці це, однак, приводило нерідко до підпорядкування худож­ньої ідеї суспільним завданням (цей висновок не слід без­застережно переносити на весь доробок письменника). Відо­мі й інші судження Грінченка, де ставилася вимога худож­ньої майстерності, оригінальної поетики, стильової непов­торності ³.

» Грінченко Б. Листи до І. Зозулі//Від. рук. ЦНБ ім. Вернадського НАН України. Ф. 3. Од. зб. 40848,

ГЛітературно-естетичні погляди Грїнченка змінювались у процесі його творчої діяльності. Так, у 900-х роках світо­глядна настанова на копітке культурництво поступається місцем ідеям радикальних революційних змін. Визвольна ідея стає домінуючою в мистецькій практиці -(найчіткіше це зафіксувала поезія — «Стяг», «Приходитврчіс», «Співце­ві»), Цим'письменник упритул наблизився до неонародни-ків, для яких історія письменства — це історія суспільних ідей (С. Єфремов). Внутрішнім сюжетом поетичних збірок відповідно до філософсько-естетичних цінностей доби стає також історія душі ліричного героя з усіма нюансами, напівтонами, переливами настрою, почувань особистості ру­бежу століть. Знімається властива першим збіркам лозун­гова прямолінійність поетичних висловлювань.

Естетика Грінченжа загалом формується в руслі просві­тительських ідей із фостерівським розумінням мистецтва як пропагандиста.передових ідей (хоча вона не позбавлена й поклоніння Красі, Любові у їх абсолютній сутності — «Моє кохання», «Христя», «Я ще живу?.. Чи се мій дух по­хмурий...»), прагненням створити високу національну куль­туру. В центр уваги ставиться піднесено-героїчне (найви­разніше це прозвучало в драматургії письменника— «Ясні зорі», «Серед бурі»). Наскрізною була оптимістична, жит-теетверджуюча спрямованість поглядів письменника. Ціка­вий у цьому плані, образ Сонця у творчості Грінченка — символу творчої енергії життя, любові до людини.

Письменник багато уваги приділяє морально-етичним стосункам, кантівському моральному імперативові, широко трактованим у його художній творчості. Однак прагнення до нормативності моральних уявлень героя, його ідейних настанов у ряді творів Грінченка приводить до дидактизму, спрощення проблеми (особливо в прозі, драматургії).

"• У 1902 р. Грінченко переїздить до Києва. Власне літера­турна праця письменника більш ніж на два роки перерива­ється напруженою роботою над словником української мо­ви.^ матеріалів, які були в розпорядженні журналу «Киев-скаїї старина», та зі своїх власних Грінченко уклав чотири-* томний «Словарь української мови», який, як і його мово­знавчі студії «Огляд української лексикографії», «Три пи­тання нашого правопису» та інші, не втратив своєї науко­вої цінності й йа сьогодні.

Широкою була популяризаторська, просвітницька діяль­ність письменника: десятки статей, брошур з історії літера­тури («Оповідання про Євгена Гребінку», «Оповідання про Івана Котляревського»), природничих наук («Про грім та блискавку», «Про пустині»), ряд історичних нарисів —