Загальна психологічна характеристика одинокої особистості юнацького віку.

Однією з важливих проблем людства є проблема одинокості, коли стосунки чомусь не складаються, не породжують ні дружби, ні любові, ні ворожнечі, залишаючи людей байдужими по відношенню один до одного.

Людина стає одинокою тоді, коли усвідомлює крайню неповноцінність своїх відносин з людьми, які є особистісно значущими для неї, коли вона відчуває гострий дефіцит в задоволенні потреби в спілкуванні.

Одинокість - важкий психологічний стан, що звичайно супроводжується поганим настроєм і обтяжливими емоційними переживаннями. Поняття одинокості пов'язане з переживанням ситуацій, які суб'єктивно сприймаються як небажані, особистісно неприйнятні для людини, дефіцит спілкування і позитивних інтимних відносин з оточуючими людьми. Одинокість не завжди супроводжує соціальна ізольованість індивіда. Можна постійно знаходитися серед людей, контактувати з ними і разом з тим відчувати свою психологічну ізольованість від них, тобто одинокість наприклад, це коли людину оточують неприємні або чужі для неї люди.

Справжні суб'єктивні переживання стану одинокості, зазвичай, супроводжуються симптомами психічних розладів, які мають форму афектів з певно негативним емоційним забарвленням. У людей афективні реакції залежать від акценту їх характеру. Деякі одинокі люди скаржаться, наприклад, на відчуття смутку і пригніченості, інші вказують на те, що переживають страх і тривожність, треті повідомляють про емоційну гіркоту і сильний гнів [10, с. 73-74].

На переживання стану одинокості впливають не стільки реальні відносини, скільки ідеалізоване уявлення про те, якими вони повинні бути. Це прояв максималізму у юнацькому віці. Людина, яка має сильну потребу в спілкуванні, відчуватиме себе одинокою і в тому випадку, якщо її контакти обмежені однією-двома людьми, а вона прагнула б спілкуватися з багатьма людьми [с. 23-24].

Одинокість супроводжується деякими типовими симптомами. Звичайно, одинокі люди відчувають себе психологічно ізольованими від решти людей, нездібними до нормального міжособистісного спілкування, до встановлення з оточуючими інтимних міжособистісних відносин типу дружби або любові. Одинока особистість - це особа в депресивному стані з тривалим, або пригніченим настроєм, що відчуває, окрім, дефіциту умінь і навичок спілкування, ще й душевну порожнечу і смуток.

До переліку типових емоційних станів, які час від часу охоплюють хронічно одиноку людину, відносимо: відчай, тугу, нетерпіння, відчуття власної непривабливості, безпорадність, панічний страх, пригніченість, внутрішню спустошеність, нудьгу, бажання зміни місць, відчуття власної особистісної недорозвиненості, втрата надій, ізоляція, жалість себе, скутість, дратівливість, незахищеність, меланхолія, відчуженість [20, с. 14-15].

Встановлено, що одинокість дещо залежить від того, як людина до себе ставиться, тобто, від рівня її самооцінки. У багатьох людей відчуття одинокості пов'язане з дуже заниженою самооцінкою. Породжуване нею відчуття одинокості нерідко призводить до появи у людини відчуття непристосованості та нікчемності [13, с. 187].

Іноді, люди бачать причину своєї одинокості у власній особистості, приписуючи її недолікам власного характеру, відсутності необхідних здібностей, особистісної непривабливості більшою мірою, ніж чинникам, підвладним свідомому вольовому контролю: недолік власних зусиль, прикладених для налагодження контактів, неефективність власних стратегій поведінки. Спосіб, якому віддає перевагу людина в реагуванні на одинокість - депресія або агресія, це залежить від того, як саме людина пояснює причини своєї власної одинокості. При внутрішньому локусу-контролю частіше виникає депресія, а при зовнішньому - агресія [22, с. 96].

Зв'язок, існуючий між низькою самооцінкою і одинокістю, пояснюється двома шляхами. По-перше, посиланнями на те, що низька самооцінка породжує внутрішнє самовідчуження людини; по-друге, виходячи з припущення, що низька самооцінка супроводжується системою таких установок і поведінкових реакцій, які самі по собі істотно затрудняють міжособистісне спілкування.

Інші гіпотези, що пояснюють явище одинокості посилаються на міжособистісні чинники. Одна з них - невідповідність між трьома «Я» індивіда: тим, яким він бачить себе в теперішній час (актуальне «Я»); тим, яким він хотів би стати (ідеальне «Я»), і тим, яким його сприймають інші (відображене «Я»).

Вчені розрізняють три типи відносин одинокості: хронічна, ситуативна і тимчасова. Хронічна одинокість відчувається тоді, коли індивід протягом тривалого періоду життя не може встановити задовільні, як на його думку взаємостосунки із значущими для нього людьми. Довготривала одинокість характеризується почуттям невизначеності рівня надійності своїх соціальних контактів на протязі тривалого часу. Ситуативна одинокість зазвичай з'являється як результат яких-небудь стресових подій в житті людини, таких, наприклад, як смерть близької людини, розлучення батьків або розрив інтимних відносин, наприклад, з близьким другом. Після стресу одинока особа розуміє свою втрату і частково або повністю долає відчуття одинокості, яке виникло. Тимчасова одинокість виявляється в короткочасних наступах відчуття одинокості, які згодом, повністю проходять, не залишаючи після себе ніяких наслідків [5 с. 60-63].

У свою чергу, переживання одинокості поділяються на: усвідомлене і цілеспрямоване прагнення людини до одинокості; тенденція до одинокості, обумовлена наявністю певних особливостей характеру, які унеможливлюють комунікацію і підтримку близьких відносин з людьми.

Почуття одинокості може бути підсилено не правильним сприйняттям того, що відбувається. Юнаки часто сприймають одинокість так: «Одинокість – це ознака слабкості та незрілості», «Зі мною щось не так, якщо я почуваюсь одиноко», «Це ж повинні бути найкращі роки мого життя», «Я, напевно, такий один хто відчуває одинокість».

Досліди психологів показують, що юнаки, які думають про одинокість, як про слабкість, часто зіштовхуються з такими проблемами: великі труднощі, у взятті на себе відповідальності, в самоствердженні, в представленні себе в компаніях, розмовах по телефону та на вечірках; труднощі в саморозкритті, та в спілкуванню з іншими людьми; тенденція очікування того, що його відхилять [8, с. 96].

Одинокі юнаки стверджують, що через одинокість вони відчувають депресію, злість та те, що їх ніхто не розуміє. Вони можуть стати дуже критичними по відношенню до себе, чутливими до навколишніх обставин, почати жаліти себе або починають винити інших у своїх проблемах. Коли це починає відбуватися, юнаки тільки укорінюють свою одинокість. Вони стають дуже збентеженими, втрачають мотивацію для спілкування та ізолюють себе від людей.

Отже, до психологічної характеристики одинокої особистості юнацького віку відноситься важкий психологічний стан, що звичайно супроводжується поганим настроєм і обтяжливими емоційними переживаннями. На переживання стану одинокості впливають не стільки реальні відносини, скільки ідеалізоване уявлення про те, якими вони повинні бути. Одинока особистість - це особа в депресивному стані з тривалим, або пригніченим настроєм, що відчуває, окрім, дефіциту умінь і навичок спілкування, ще й душевну порожнечу і смуток.