ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ. 1. Сутність, зміст, мета і функції соціальної політики.

1. Сутність, зміст, мета і функції соціальної політики.

2. Об’єкт і предмет соціальної політики.

3. Соціально-трудова сфера – основа соціального розвитку і соціальної політики.

4. Моделі соціальної політики.

5. Взаємозв’язок соціальної політики і економіки.

6. Соціальна структура суспільства. Типи соціальних угруповань.

7. Держава як суб’єкт соціальної політики.

8. Недержавні суб’єкти-інститути соціальної політики.

9. Трансформація соціуму і суспільна безпека.

10. Ринок праці і його функції.

11. Соціальна політика як системна технологія вирішення соціальних проблем.

12. Сутність, причини і наслідки демографічної кризи в Україні.

13. Основні типи демографічного відтворення населення.

14. Демографічна криза як відображення кризи процесу суспільного відтворення в Україні.

15. Демографічна політика в Україні.

16. Державна політика України у сфері трудових відносин і зайнятості населення.

17. Проблема реформування оплати праці в Україні.

18. Безробіття в Україні: причини, наслідки, шляхи скорочення.

19. Криза трудових відносин як відображення кризи процесу суспільного відтворення в Україні.

20. Бідність населення – ключова соціальна проблема в сучасній Україні.

21. Відчуження людини від влади, власності та засобів існування – основа бідності в Україні.

22. Державна політика у сфері подолання бідності в Україні.

23. Соціальний захист населення – важливий напрям соціальної політики в Україні.

24. Право на житло і житлова проблема в Україні.

25. Житлова проблема як відображення кризи процесу суспільного відтворення в Україні

26. Криза житлово-комунального господарства України та шляхи її подолання.

27. Житлова політика в Україні: специфіка, напрямки і перспективи.

28. Соціальні стандарти рівня життя в Європі та Україні.

29. Вплив суспільної модернізації на рівень життя громадян України.

30. Соціалізація людини – необхідна умова підвищення рівня життя в Україні.

31. Молодіжна політика в Україні.

32. Міжнародний досвід організації пенсійного забезпечення.

33. Пенсійне законодавство і проблеми пенсійного забезпечення громадян України.

34. Реформування пенсійної системи – важливий напрям соціальної політики.

35. Історичний та міжнародний досвід організації соціального страхування.

36. Система соціального страхування в Україні.

37. Шляхи реформування соціального страхування в Україні.

38. Освіта як необхідний соціальний інститут збереження і розвитку суспільства.

39. Освіта в Україні: стан, проблеми, перспективи розвитку.

40. Проблема забезпечення правового статусу освітян.

41. Охорона здоров’я як напрям соціальної політики.

42. Стан системи охорона здоров’я в сучасній Україні.

43. Проблеми реформування охорони здоров’я в сучасній Україні.

44. Роль науки в соціальному розвитку країн сучасного світу.

45. Стан науки в сучасній Україні та її вплив на розвиток суспільства.

46. Роль культури в соціальному житті сучасних країн.

47. Стан культури в сучасній Україні.

48. Теоретичні уявлення про громадянське суспільство.

49. Вплив громадянського суспільства на соціальну політику в Україні.

50. Соціальні конфлікти та шляхи їх вирішення.

51. Основні суперечності суспільного розвитку сучасної України.

52. Соціальне партнерство як основний напрямок узгодження інтересів його суб’єктів та упередження соціальних конфліктів.

53. Методика розробки і реалізації соціальних проектів.

54. Соціальна політика в країнах Євросоюзу.

55. Проблеми соціальної політики в США.

56. Соціальна політика Росії: від радянської до пострадянської епохи.

57. Досягнення й проблеми соціальної політики в Японії.

 

ТАБЛИЦІ ТА СХЕМИ

Схема 1. Шляхи розвитку суспільства

Модель шляхів розвитку суспільства розроблена в книзі українського економіста М.А. Павловського [ Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). – К.: Техніка, 2001. – С 18-22 ]. В ній визначальними чинниками є форми власності, державне регулювання та ринкове саморегулювання, економічні реформи та стійкість економічної системи. Виходячи з того, що протягом перших 10 років ринкових реформ Україна із першої десятки найрозвинутіших країн світу була відкинута далеко за 100 місце, науковець досліджує актуальну проблему стратегічних шляхів розвитку суспільства і механізмів, які надійно забезпечують його прогресивний розвиток. Вибір цих шляхів показаний у системі координат «Ступінь втручання держави в економіку» (СВДЕ), що відображена в цій схемі.

Ступінь втручання держави в економіку визначається формами власності і перебуває в межах від 0 до 100 відсотків. Втручання держави в економіку на рівні нульового відсотка відповідає моделі вільного ринку, або класичного капіталізму, а повне (близько 100 відсотків) – моделі державного соціалізму. Ця система координат унаочнює межі (крайнощі) розвитку суспільства. З одного боку, це класичний (дикий) капіталізм, а з іншого – державний соціалізм. Між ними – простір змішаної економіки – модель розвинутих країн. Залежно від того, до якої межі ближче модель тієї чи іншої країни, її можна назвати або капіталізованим соціалізмом (соціальні принципи переважають) або, якщо вона ближче до верхньої межі, – державним соціалізмом. Соціалізованим капіталізмом (переважають принципи свободи особистості) можна назвати модель, яка наближається до нижньої межі – класичного (дикого) капіталізму.

Така крайність, як класичний капіталізм, формувалась у ХІХ ст. на основі ідеї вільного підприємництва і доктрини невтручання держави в економіку. Дж. Сорос назвав цю крайність «ринковий фундаменталізм» – однофакторна модель максималізації прибутку, модель, що не має ні моралі, ні совісті. Крайності розвитку суспільства (державний соціалізм і класичний капіталізм) за своєю ідеологією хоча принципово й відрізняються і протилежні (з одного боку – рівність, з іншого – повна свобода особистості, централізована планова економіка – і ринкова система, державне регулювання – і ринкове саморегулювання, закритість – і відкритість суспільства, жорсткий протекціонізм – і радикальна лібералізація), але вони мають і багато спільного – створюють сприятливі умови для авторитарних і навіть тоталітарних режимів, несприятливі до національної ідеї і національного інтересу, в кінцевому підсумку не сприяють прогресивному розвитку, а призводять до деградації суспільства.

Першим вичерпав себе класичний капіталізм (вільний ринок) під час кризи 1932-1933 років, коли ринкова система США була врятована за допомогою нового курсу Ф.Рузвельта або економічної революції Кейнса. Суть її полягала в нарощуванні системного цілеспрямованого втручання держави в економіку з метою приборкання ринкового хаосу, створення робочих місць, розв’язання соціальних проблем. Ці заходи стали початком і основою для утвердження змішаної економіки в розвинутих країнах. Наприкінці ХХ ст. вичерпав себе і державний соціалізм, що спричинило швидкий розпад соціалістичної системи.

Спираючись на наведений аналіз, М.А. Павловський обґрунтовує три стратегічні шляхи розвитку суспільства. Два інволюційні – повернення до державного соціалізму початку ХХ ст. та повернення у ХVІІІ-ХІХ ст. до моделі вільного ринку, вільного підприємництва (за Дж. Саксом, до ринкового фундаменталізму). Еволюційний – третій шлях – це рух у коло розвинутих держав за моделлю змішаної економіки.

 

 

Схема 2. Зміна соціальної структури населення України