Розподіл і спеціалізація інженерних військ за бойовим призначенням та організаційною належністю.

Інженерні війська - це війська переднього краю. Вони йдуть у бій одночасно з вояками механізованих підрозділів і танкістами, а часто й раніше за них. Не випадково в Табелі про ранги, яка діяла за часів Петра 1, офіцери інженерних військ стояли на один чин вище офіцерів піхоти і кавалерії.

Саме інженерні війська першими засвоювали новітні засоби ведення війни, упроваджували їх в арсенал армії. З інженерних військ виділилися в самостійні роди військ залізничні війська, війська зв'язку, автомобільні війська. І взагалі зовсім фантастикою покажеться твердження про те, що й авіація народилась в надрах інженерних військ. І тим часом це так. Завдання створення і бойового застосування спочатку повітроплавальних, а потім і аеропланних загонів була покладена саме на інженерні війська. Аж до кінця Першої Світової війни авіаційні частини залишалися у веденні Головного Інженерного управління.

Утім, справедливості заради, слід зазначити, що саме інженерні війська народилися, виходячи з потреб артилерії, у надрах артилерії. Тому вони аж до початку 19 століття були її складовою частиною.

Інженерні війська єдиний рід військ, для якого війна не кінчається ніколи.

Під час підготовки та вході бойових дій підрозділи й частини інженерних військ виконують найбільш складні завдання інженерного забезпечення, що потребують спеціальної підготовки особового складу, застосування інженерної техніки і спеціальних інженерних боєприпасів. Крім того, вони завдають ураження техніці й особовому складу противника мінно-вибуховими засобами.

Інженерна розвідка місцевості проводиться різними способами і методами (вивчення місцевості по карті, аерофотознимкам, військово-географічним описам; спостереженням, діями інженерно-розвідувальних дозорів і т.п.).

Результатом інженерної розвідки місцевості є відповідь на питання про прохідність місцевості для особового складу і техніки, про можливість маскування особового складу і техніки (як своїх, так і чужих). Для цього треба одержати відомості про рельєф місцевості (наприклад, крутість пагорбів); наявність і пропускну здатність доріг; про можливість руху поза доріг (чи не заболочена місцевість, чи глибокий сніг, є чи яри); про наявність водних перешкод (річки, струмки, озера, зони затоплення); про густоту лісів та їхню пожежну небезпеку.

Загалом, місцевість, на якій мають вестися бойові дії, варто ретельно вивчити і з’ясувати - як вона може вплинути на вирішення бойових завдань.

Способи ведення інженерної розвідки залежать від того виду бою або маневру, що має бути проведений (наступ, оборона, відхід, марш). Для ведення інженерної розвідки в частинах і підрозділах можуть організовуватися інженерні спостережливі пости (ІСП), інженерні розвідувальні дозори (ІРД), пости фотографування (ІПФ), інженерні розвідувальні групи (ІРГ), групи глибинної розвідки (ГГР), вертолітні дозори (ВД).

Звичайно ці пости і групи створюють інженерні підрозділи механізованого (танкового) з’єднання (об’єднання). У механізованих (танкових) частинах (підрозділах) виконання завдань інженерної розвідки звичайно покладається на звичайні розвідувальні пости і групи. Для цього до складу постів і груп залучаються солдати й сержанти інженерно-саперної роти частини.

Фортифікаційне устаткування є одним з найважливіших елементів інженерного забезпечення бою. До нього входять риття окопів для стрільців, бойової техніки, устаткування укриттів для техніки, сховищ для особового складу, ходів сполучення (траншей), устаткування спостережних і командно-спостережних пунктів.

Значну частину робіт щодо фортифікаційного обладнання виконує особовий склад механізованих (танкових) підрозділів, підрозділів інших родів військ. Роль навіть найпростіших фортифікаційних споруджень у досягненні перемоги в бою дуже велика. Досить сказати, що втрати від вогню противника укритої піхоти в порівнянні з невкритою в 4-6 разів нижче, а від ядерної зброї зменшується в 10-15 разів.

Роботи з фортифікаційного обладнання розпочинаються одразу після заняття підрозділом даного району й організації системи вогню. Вони продовжуються увесь час, поки підрозділ займає цей район. Ці роботи є дуже трудомісткими і займають багато часу. Досить сказати, що для риття окопу для танка потрібно перемістити до 28 м³ землі. Якщо врахувати, що танковий екіпаж складається з трьох чоловік, то кожний з танкістів повинний перемістити 9 м³ ґрунту. Одна людина за годину, працюючи в середньому ґрунті, може перемістити до 1 кубометра. Виходить, на риття окопу для танка вручну буде потрібно від 10 до 30 годин. Але це того коштує. Танк в окопі успішно розправляється з трьома - чотирма наступаючими танками супротивника.

У ряді випадків (поспішне заняття оборони, близькість противника і т.п.) часу для цього не вистачатиме. Для скорочення часу фортифікаційного обладнання позицій залучаються інженерні війська. Так, інженерно-саперна рота танкового полку для цих цілей має можливість використовувати бульдозерне устаткування, що навішується на танк, машини ПЗМ-2 (полкова землерийна машина). Така машина відриває траншею зі швидкістю до 300 метрів за годину, при ритті котлованів її продуктивність 150 м³. за годину (для порівняння - екскаватор тільки 40).

Інженерні війська для забезпечення можливості швидкого влаштування сховищ для особового складу забезпечені не тільки землерийною технікою, але і готовими наборами елементів бліндажів і сховищ, а також лісопильними і лісообробними інструментами для роботи на передньому краї або поблизу нього. Також вони мають у розпорядженні засоби і можливості для улаштування цих укриттів і окопів безпосередньо під вогнем противника. Наприклад, окопний заряд (ОЗ-1) дозволяє за допомогою спрямованого вибуху за 2-3 хвилини відрити вибуховим способом окоп для стрільця для стрільби стоячи (глибиною 1 м 10 см).

Крім окопів і укриттів у районі оборони споруджується велика кількість інших споруджень. Це, насамперед спостережні і командно-спостережні пункти, що відрізняються від укриттів і окопів незначно (так укритий спостережний пункт являє собою бліндаж із встановленим усередині перископом; відкритий КСП командира полку - це ділянка траншеї з осередками для офіцерів штабу, декількома укриттями для радіостанцій, одним притулком).

Влаштування й утримування інженерних загороджень, створення руйнувань.

Влаштування й утримування інженерних загороджень є одним з основних завдань підрозділів інженерних військ. Насамперед, це установка мінних полів. Мінні поля відіграють дуже істотну роль у прикритті позицій військ від атак противника. Багаторічний досвід ведення воєн показує, що мінна небезпека може дуже значно впливати на дії противника. Міни не настільки багато наносять реальної шкоди противнику, скільки впливають на психіку особового складу. Досвід показує, що досить підриву на мінах двох-трьох танків, щоби цілком зірвати атаку танкової роти. Досвід війни в Афганістану свідчить про те, що було достатньо підриву на міні однієї машини на дорозі для того, щоб швидкість руху колони наших військ знизилася до 1-2 кілометрів на годину. Тоді швидкість руху визначалася здатністю саперів перевіряти дорогу на наявність мін.

Зараз мінна небезпека підсилюється тим, що розвиток техніки й електроніки дозволяє створювати так звані “інтелектуальні міни”. Це реальність, що міна не реагує на солдата своєї армії, мирного жителя, але моментально спрацьовує при наближенні противника і вибухає в самий вигідний момент. Крім того, на сьогоднішній день немає жодного досить надійного способу виявлення мін, і навіть при виявленні міни немає способів їхнього надійного знешкодження. Мини можуть мати датчики що розпізнають - ціль це чи мінний трал, можуть розпізнавати значимість цілі, можуть мати прилад кратності (пропустити визначену кількість цілей і під наступною вибухнути). Мини можуть по радіосигналу переводитися в бойовий або безпечний стан, чи самоліквідуватися. Для установки мінних полів чи окремих мін зовсім не обов'язкова присутність сапера на місці установки. Мини можна встановлювати дистанційно (закидати навіть на територію противника за допомогою артилерії чи авіації). Мінами можна в дуже короткий термін прикрити дуже великі ділянки фронту. Якщо на початку шістдесятих років саперна рота за ніч могла установити один кілометр мінного поля, то зараз - за годину до 10-15 кілометрів. Зараз це можливо виконати за рахунок застосування систем дистанційного мінування. Однак ці системи встановлюють міни на ґрунт, що дозволяє противнику часто виявляти і знищувати міни.

Мінні поля необхідно не тільки встановлювати, але й утримувати. Утримування мінного поля містить контроль за його станом, установку нових мін замість тих, що вибухнули, захист поля від його розмінування противником, огородження поля знаками для того, щоб на мінах не підірвалися свої машини чи особовий склад, своєчасне зняття цих знаків, переведення мінного поля в бойовий або безпечний стан (якщо таке мінне поле встановлене як кероване), відкриття і закриття проходів у мінному полі, пропуск своїх військ через проходи.

Однак встановленням мін не обмежується бойове застосування інженерних військ. Інженерні війська споруджують і невибухові загородження (колючий дріт, протитанкові рови, ескарпи і контрескарпи, барикади, завали на дорогах, райони заболочування і затоплення), створюють різноманітні руйнування для ускладнення просування противника (руйнування доріг, мостів, завали на дорогах); руйнують інфраструктуру (знищення будинків, залізничних і автодорожніх споруджень, систем водопостачання, газопостачання, електропостачання, ємностей з пальним, нафтопромислів). Для виконання цих завдань інженерні війська забезпечені різними вибуховими речовинами, спеціальними інженерними боєприпасами (заряди різної потужності і способів приведення в дію).

Завдання щодо створення руйнувань і мінування інженерні війська вирішують не тільки на своїй території, під час підготовки місцевості до оборони, але і на території противника з метою ускладнити противнику ведення бойових дій, нанести йому втрат, чи зробити неможливим його маневр (відхід, перекидання частин на загрозливі ділянки, підвезення боєприпасів, підхід резервів).

Основним завданням інженерних військ є пророблення проходів у мінних полях і загородженнях противника, розчищення завалів і руйнувань для забезпечення руху своїх військ, розмінування місцевості, будинків, доріг, аеродромів, залізничних станцій, вулиць і т.п.

У бойових умовах атаку починають саме інженерні війська. Вони проробляють проходи в загородженнях противника перед його переднім краєм і в глибині оборони, забезпечують мотострільцям і танкістам просування вперед. В роки Великої Вітчизняної війни, мабуть, єдиним способом пророблення проходів у мінних полях було ручне зняття мін саперами в ніч перед атакою. Саме полон німецького сапера в ніч на 5 липня 1943 року дозволило маршалу Г.К. Жукову визначити точно час початку наступу гітлерівців на Курській дузі.

Зараз існує ряд способів пророблення проходів у мінних полях противника. Так для пророблення проходів інженерно-саперна рота частини має трали КМТ-7 (котково-ножові) і КМТ-6 (ножові). Ці трали навішуються на танки, що можуть долати мінні поля, а по їхніх слідах це здатні робити і інші танки.

Крім того, інженерна частина з’єднання має установки розмінування УР-67, УР-77. Вони являють собою легко броньовані машини, що несуть на собі ракети з прикріпленими до них шлангами, які заповнені вибухівкою. Перед початком атаки ці машини запускають ракети, що доставляють на мінні поля шланги з пластичною вибухівкою. Під час вибуху цих шлангів міни детонують і створюються проходи шириною до 6 метрів. Далі установки розмінування просуваються в бойових порядках танків і при виявленні мінних полів у глибині оборони противника влаштовують проходи в них.

Для долання військами протитанкових ровів, водних перешкод шириною до 20 метрів інженерні війська мають у своєму розпорядженні танкові мостоукладач типу МТ-55А. Це машина на базі танка, що має зверху замість танкової башти металевий міст довжиною 20 м. За 3-5 хвилини екіпаж машини встановлює міст, не виходячи з машини.

Для більш широких перешкод інженерні війська мають важкий механізований міст ТММ-3. Це 4 автомобілі КрАЗ-255 (КрАЗ-260), з розташованими на кожній з них 10,5 метрів моста з твердими опорами. За 50-60 хвилин з комплекту ТММ-3 можливо встановити міст довжиною 40 метрів. Для пророблення проходів у завалах інженерно-саперна рота частини має один могутній бульдозер БАТ-2. Він здатний прокладати колонний шлях зі швидкістю до 5 км/год.

Підготовка й утримування шляхів руху військ, підвозу й евакуації.

Існуюча на місцевості мережа доріг, побудованих у мирний час, як правило, не задовольняє потреби військ. По-перше, ця мережа відома противнику, а тому може знаходитись під постійним спостереженням, бути пристріляною, спорудження на ній зруйновані. По-друге, напрямки доріг часто не відповідають розташуванню військ та їхнім завданням. Наприклад, ділянка оборони полку за статутом має довжину по фронту 10-15 кілометрів. Для забезпечення підвозу продовольства, боєприпасів, евакуації поранених, маневру підрозділів полку потрібна одна рокада (дорога уздовж фронту) на відстані 4-6 кілометрів від переднього краю довжиною 15-18 км, і полкова фронтальна дорога (що прямує з тилу до переднього краю) довжиною 10-15 км. Крім того, необхідні дороги в райони оборони батальйонів, в опорні пункти рот. Готують і утримують ці шляхи інженерні війська. Зрозуміло, що це не ті дороги, до яких звикли люди в мирний час. Частіше, це просто позначені на місцевості напрямку руху з улаштованими переходами через важко прохідні місця (переходи через яри, струмки, згладжені круті підйоми і спуски, проходи в завалах). Особливе значення прокладка і зміст шляхів руху набуває в зимовий час. Також велику складність у вирішенні завдань утримування руху являє собою маскування цих шляхів. Розкриття противником мережі шляхів означає розкриття всієї системи оборони наших військ.

Для виконання таких завдань інженерно-саперна рота полку оснащена шляхопрокладачем БАТ-2, який спроможний розчищати шляху зі швидкістю 5-10 км/год., очищати дороги від снігу глибиною до 1 метра зі швидкістю до 15 км/год. Крім того, рота має у своєму розпорядженні мотопили й інший інструмент.

Варто мати на увазі, що ці роботи проводяться у зоні артилерійського, мінометного вогню, а часто і стрілецької зброї противника. У випадках активного впливу противника для вирішення цих завдань можуть залучатися інженерні машини ІМР-2 (інженерна машина розгородження). Базою цієї машини є танк, що має потужне бульдозерне устаткування і маніпулятор (механічну руку) вантажопідйомністю 2 тони.

Устаткування й утримування переправ при форсуванні водних перешкод.

Однією з найскладніших задач під час наступу військ є форсування (подолання) водних перешкод (рік, озер, водоймищ). Звичайно вони використовуються противником як основа оборонної лінії.

З появою на озброєнні загальновійськових підрозділів бронетранспортерів, що плавають, і бойових машин піхоти, завдання форсування водних перешкод, особливо широких не стало простіше. У військах дуже багато техніки, що не здатна плавати, але без який неможливо вести подальший наступ (танки, артилерійські гармати, автомобільний транспорт і т.п.). Та й берега рік далеко не завжди дозволяють машинам, що плавають, спуститися до води чи виїхати на беріг.

Для вирішення завдань устаткування і утримування переправ залучаються інженерні війська. З цією метою залучаються переправно-десантні батальйони, понтонно-мостові батальйони і полки, мостобудівні батальйони і полки.

У переправно-десантних батальйонах на озброєнні знаходяться гусеничні транспортери, що плавають ПТС-2. Ця машина в стані зі швидкістю 10 км/год. переправити через водну перешкоду будь-якої ширини 72 піхотинця, чи гармату калібром до 203 мм., чи автомобіль типу Урал-4320. Вантажопідйомність ПТС-2 на воді 10 тонн. Ця машина здатна плавати і по морю при хвилюванні до 4 балів.

Для переправи через водні перешкоди танків, самохідних гармат та іншої гусеничної техніки вагою до 50 тонн використовуються гусеничні самохідні машини ПММ-2. Ці машини на марші висуваються у танковій колоні і вирішують завдання переправи важкої техніки. Швидкість на плаву до 12 км/год.

Для переправи через водні перешкоди шириною до 227 метрів інженерні війська мають у своєму розпорядженні понтонний парк ПМП-М. З комплекту цього парку, що перевозиться на 32 автомобілях КрАЗ-255 за 15-30 хвилин збирається наплавний міст вантажопідйомністю 60 тон і довжиною 227 метрів або вантажопідйомністю 20 тон й довжиною 382 метра. Для переправи військ через більш широкі перешкоди з цих понтонів можна збирати пороми різної вантажопідйомності (від 10 до 170 тон). Для буксирування цих поромів понтонний батальйон має 12 катерів.

Для влаштування стаціонарних переправ, переправ через перешкоди, де є неможливим застосування техніки, що плаває, використовуються установки будування мостів УСМ, що дозволяють будувати дерев'яний 60-т. міст на пальових опорах зі швидкістю до 60 метрів за годину.

Інженерні заходи щодо маскування військ і об'єктів.

Маскуванням називається комплекс заходів, що призначені приховати від противника наявність і місця розташування наших військ, дії і наміри наших військ або ж ввести противника в оману відносно чисельності, дій, розташування, намірів наших військ. Метою маскувальних заходів є змусити противника розташувати свої війська самим невигідним для нього способом, у самих невигідних для нього місцях, змусити противника нанести удари по порожніх місцях, підставити противника під удари наших військ.

Виконання інженерних заходів з маскування може нерідко зіграти вирішальну роль у досягненні успіху в бою. Коли командування Червоної Армії в роки Великої Вітчизняної війни зуміло до кінця оцінити роль маскування і широко розгорнути маскувальні заходи при підготовці бойових дій, то зуміло домогтися вирішальних успіхів.

Так, проведеними заходами удалося приховати від німців будівництво по лівому березі Волги залізниці на Сталінград, що дозволило в короткий час перекинути і зосередити поблизу міста велику кількість військ. Доповіді своїх розвідників про зосередження радянських військ поблизу міста німецьке командування розцінювала як дезінформацію. Вони знали, що командуванню Червоної Армії не було чим перекинути туди багато військ, а нова залізниця, по якій йшло перекидання, була надійно прихована від німецької авіарозвідки.

Під час підготовки оборони на Курській дузі інженерні війська створили величезну кількість фальшивих об'єктів (ліній траншей, танкових окопів, аеродромів, доріг, місць зосереджень військ, танків, артилерії). Німецькі розвідники, авіарозвідка, виявляючи ці об'єкти поряд зі справжніми, доповідали своєму командуванню, і Верховне командування Вермахту вирішило, що Червона Армія, здогадуючись про намір німців завдати удару під Курськом намагається ввести їх в оману і створити враження наявності в своєму розпорядженні значної кількості військ під Курськом. Тим часом, дійсно Червона Армія створила там велике угруповання військ, але воно було сховане серед величезного числа хибних об'єктів.

Генерал Громов під час однієї з операцій проти душманів в Афганістану замаскував свій задум викидом хибного повітряного десанту. На парашутах спускалися не люди, а ляльки. Душмани перекинули свої сили в район висадження "десанту", інтенсивним вогнем по "парашутистах" дозволили виявити їхні вогневі точки. Таким чином, до початку реальної атаки сили противника були розташовані не кращим чином, частина боєкомплекту була витрачена, вогневі точки накриті вогнем радянської артилерії. Результат бою був визначений.

Інженерні війська виконують лише свою частину маскувальних заходів. Для цієї мети в РГК (резерві головного командування) є інженерні маскувальні батальйони.

На озброєнні інженерних військ маються різні імітатори роботи радіозасобів, імітатори інфрачервоного випромінювання об'єктів, радіолокаційні відбивачі, легкозбірні комплекти фальшивих об'єктів (техніки, будинків, мостів). Наприклад, маскувальний аеродромний взвод своїми засобами на непідготовленій місцевості за 1-2 доби розгортає хибний військовий аеродром з імітацією базування на ньому винищувальної авіаційної дивізії. Причому імітуються не тільки наземні об'єкти і літаки на землі, але і польоти літаків поблизу аеродрому.

Добування і очищення води, устаткування пунктів водопостачання.

Узагалі це скоріше завдання тилових служб, але всі спроби передати їм вирішення цього завдання моментально приводили до зриву постачання військ водою. Так було в 1939 році в боях на річці Халхін-Гол, під час радянсько-фінської війни 1940 року, так відбулося й у 1945 році під час руху радянських військ через пустелю Гобі. Зрештою, було вирішено, що постачання військ питною водою є питанням не тилового, а бойового забезпечення, тому що відсутність води до кінця третьої доби приводило до великих втрат в особовому складі.

Не слід вважати, що питання добування й очищення води відіграє істотну роль тільки в умовах пустелі, в літню пору або в умовах Арктики узимку. Людям, що звикли до того, що в будь-який момент можна відкрити кран і потече чиста питна вода, чи на худий кінець узяти цебра й піти з ними до колодязя, важко собі уявити собі проблему питної води. Але уявіть собі село з одним колодязем, у яке увійшов полк. Одному солдату потрібно від 8 до 15 літрів питної води в добу. Полк споживає близько 8-10 тон чистої води на добу. Колодязь спорожніє вже у перші півгодини, а людям треба пити, їсти й вмиватися. Для цього потрібна не просто вода, а чиста питна вода.

Для вирішення цього завдання інженерні війська мають у своєму розпорядженні великий арсенал технічних засобів видобутку й очищення води. Для видобутку води з-під землі, для дрібних підрозділів використовуються бурові ручні пристрої (МТК-2) які дозволяють буравлення шпар глибиною до 7 метрів і відкачування з них води. Є механізовані пристрої для буравлення шпар глибиною до 200 м., різні засоби (насоси) для підйому води. Для очищення води застосовуються малорозмірні фільтри, що здатні забезпечити чистою водою дрібні підрозділи безпосередньо на позиціях.

Для забезпечення водою загальновійськової частини інженерно-технічна рота має у своєму складі відділення польового водопостачання, що має на своєму озброєнні машину ВФС-2,5. Машина ВФС-2,5 здатна за годину очистити до 2,5 тон води незалежно від її первісного забруднення (у тому числі очищає воду від радіоактивного забруднення).

Крім вирішення безпосередніх завдань інженерного забезпечення бою на інженерні війська покладене завдання забезпечення інших родів військ шанцевим інструментом, електротехнічними засобами (від ліхтариків і батарейок до пересувних електростанцій), забезпечення частин і підрозділів електроенергією. Для цього інженерні війська мають пересувні електростанції потужністю від 500 Вт до 5 МВт. Офіцери інженерних військ відповідають за навчання особового складу інших родів військ умінню вирішувати завдання інженерного забезпечення бою в межах їхніх можливостей.

Структура підрозділів інженерних військ

Організаційно-інженерні війська Збройних Сил України в даний час складаються з підрозділів і частин, що входять до складу механізованих (танкових) з'єднань; інженерних частин, що входять до складу армійських об'єднань, оперативних командувань, а також інженерних частин і з'єднань, що безпосередньо підпорядковуються Генеральному штабу.

У штаті механізованого (танкового) з'єднання є інженерно-саперні взводи механізованих (танкових) батальйонів і група інженерного забезпечення.

У штаті армійського корпуса є інженерний полк.

Залежно від поглядів на організаційно-штатну структуру та їхнє застосування інженерні частини (підрозділи) можуть бути: понтонно-мостові полки (ПОМП), переправно-десантні батальйони (ДЕСПБ), інженерні батальйони загороджень (ІБЗ), інженерно-маскувальні батальйони (ІмаскБ), мостобудівні батальйони, інженерно-дорожні батальйони, інженерні батальйони обладнання пунктів управління (ІбоПУ), роти польового водопостачання; взводи, підрозділи і частини розмінування місцевості, підрозділи і частини спец.призначення.

У ряді випадків інженерні частини зводяться в інженерні бригади. Крупніше інженерних бригад формувань в інженерних військах у даний час немає, та й існування їх недоцільне.

З підрозділів (частин) інженерних військ можуть створюватись: група розгородження - тимчасове формування, яке призначене для пророблення проходів у загородженнях, руйнуваннях і завалах. Створюється з підрозділів інженерних військ. До її складу можуть залучатися підрозділи хімічної та радіаційної розвідки, а також механізовані й танкові підрозділи; група загороджень - підрозділ або тимчасове формування, яке призначене для влаштування загороджень, мінування і руйнування доріг, мостів й ін. Вона створюється з підрозділів інженерних військ при відході або веденні стримуючих дій. Група загороджень залучається до складу передового загону або ар’єргарду. Загін забезпечення руху (ЗЗР) - тимчасове формування, що складається частіше за все з інженерно-дорожніх підрозділів, які підсилені інженерно-саперними, механізованими (танковими) підрозділами, підрозділами РХБ захисту й іншими формуваннями. У випадку призначення для підготовки таі утримування маршруту в придатному для пересування військ стані, ЗЗР веде розвідку маршруту, влаштовує проходи у загородженнях і руйнуваннях, відновлює пошкоджені ділянки доріг, влаштовує переходи через природні перешкоди (вузькі річки, канави, яри та ін.), прокладає колонні шляхи поза доріг, а також в обхід загороджень, руйнувань, завалів, районів пожеж.

Інженерний резерв призначений для виконання завдань інженерного забезпечення, що виникають раптово і для нарощування зусиль інженерних військ в ході бою на найважливіших напрямках; загін розгородження (розмінування) - тимчасове військове формування, яке створюється для пророблення проходів в загородженнях і руйнуваннях, очищення місцевості від мін, снарядів, що не вибухнули, авіабомб, фугасів та інших вибухонебезпечних предметів. Основу загону розгороджень зазвичай складають підрозділи інженерних військ із засобами розвідки загороджень і розгородження (розмінування). До його складу можуть залучатись підрозділи хімічної й радіаційної розвідки, механізовані й танкові підрозділи. Рухомий загін загороджень (РЗЗ) - тимчасове військове формування, яке створюється в частинах (з’єднаннях) Сухопутних військ для влаштування мінно-вибухових загороджень і створення руйнувань в ході бою. РЗЗ є елементом бойового порядку військ.

Основу РЗЗ складають підрозділи (частини) інженерних військ. Свої завдання РЗЗ виконує у взаємодії з військами 1-го й 2-го ешелону, загальновійськовим і протитанковим резервами, інколи – самостійно. Інженерна розвідувальна група (ІРГ) - орган інженерної розвідки, що призначається для добування відомостей про ступень інженерного забезпечення позицій та районів, які займає противник, систему його інженерних загороджень, стану доріг і мостів, різних перешкод, а також щодо запасів місцевих матеріалів, які можуть бути використані з метою інженерного забезпечення бойових дій. ІРГ у складі до взводу висилається від частин і підрозділів інженерних військ; інженерний розвідувальний дозор (ІРД), висилається для добування інженерно-розвідувальних відомостей про противника і місцевість в районі бойових дій. Склад ІРД – від відділення до взводу інженерних військ. Під час ведення розвідки в розташуванні противника ІРД діє сумісно з органом розвідки загальновійськового з’єднання (частини). Інженерний пост спостереження (ІСП) - орган інженерної розвідки, який складається з 2-3 спостерігачів і призначений для ведення інженерної розвідки шляхом спостереження.