Інженерні війська, стислі відомості з історії їхнього розвитку.

Інженерні війська - спеціальні війська. що призначені для інженерного забезпечення бойових дій. Зараз, підрозділи й частини інженерних військ є в арміях більшості країн світу. Вперше вони були створені у Франції в 17 ст., в Росії – з початку 18 століття.

Першим письмовим документом, у якому достатньо докладно і директивно описані не тільки інженерні заходи забезпечення бою, але й організація, завдання та обов'язки нженерних підрозділів Росії був «Статут ратних, гарматних та інших справ, що відносяться зо військової науки». Автором статуту був воєвода боярин Онисим Михайлов. Виданий на початку XVII століття цей документ був основним, і скоріше єдиним документом, що регламентував бойову діяльність і організацію російського війська аж до видання військового статуту Петра І. У Статуті Михайлова були визначені три типи інженерних підрозділів: шанцекопи (сапери), горокопи (мінери) і понтонери. їх місце в організаційній структурі армії - у складі артилерії, чисельність — на облогову армію чисельністю 60-80 тис. чоловік мати чотири прапори шанцекопів (чотири загони саперів), прапор горокопів, прапор понтонерів. Усього чисельність інженерних підрозділів визначалася у 1800 осіб (3% загальної чисельності армії). Письмових документів, із яких було б видно діяльність нженерних військ у російському війську до часів Петра І практично не збереглося, але що вони існували і широко застосовувалися, можна не сумніватися. Адже ще при штурмі міста Казань у 1552 році російські мінери, проробивши чотири підкопи, підірвали в декількох місцях стіни казанського Кремля, що обумовило успіх штурму.

В часи створення російської Армії Петром І, вже під час ри першої облоги Нарви в 1700 році, згадується про використання мінерів. Ряд істориків указує на існування мінерної роти в 1702 році. Цікаво, що раніше перших згадок про самі інженерні підрозділи, з'являється -нагадування про створення навчального закладу для підготовки військових інженерів. У 1701 році 21 (10) січня Петро I видає Указ про створення в Москві "Школи пушкарською наказу", у якій готували офіцерів артилерії і військових інженерів. В цей день у Російській Федерації та Республіці Білорусь святкується День інженерних військ, який встановлено Указами Президентів Російської Федерації та Республіки Білорусь.

Слід зазначити, що в ті часи (як і раніше) інженерна справа вважалася частиною артилерійської науки, і інженерні підрозділи тривалий час входили до штатів артилерійських частин. Це не випадково, тому що саме артилерія, в першу чергу, мала потребу в дорогах, переправах, фортифікаційних спорудах, прикритті позицій. Крім того, інженерна справа, як і артилерійська, потребувала людей письменних, досвідчених.

Самим раннім документом, що стосується інженерних військ, виявленим в архівах петровських часів, є список чинів мінерної роти 1710 року.

У 1712 році Петро I вирішив упорядкувати структуру Російської Армії. Він видає

штати полків (штат — документ, у якому розписується, скільки і які підрозділи мати у полку, чисельність кожного підрозділу). Штат артилерійського полку, який був затверджений 8 лютого 1712 року, крім артилерійських підрозділів, складався з мінерної роти (75 чоловік), інженерної команди (35 чоловік) і понтонної команди (36 чоловік). Інженерні підрозділи складали 14% чисельності особового складу полку.

У 1713 році Петро I видає ряд указів, що потребують від унтер, і обер-офіцерів піхоти і кавалерії вивчення інженерної справи аж до погрози не представляти в такі чини тих, хто не склав іспиту з інженерного мистецтва.

16 січня 1712 року Петро I наказав відокремити інженерну школу від школи Пушкарського наказу і розширити її. Слідом він створює і Санкт-Петербурзьку інженерну школу (у 1719 році), у 1723 році передислокує Московську школу до Санкт-Петербургу і об’єднує їх. У цих школах готували унтер і обер-офіцерів інженерних військ. Для підвищення принадності цих шкіл і щоб підкреслити значимість інженерних військ, Петро І у своєму Табелі про ранги офіцерів інженерних військ (утім, як і артилеристів) числить на ранг вище від офіцерів піхоти і кавалерії. "...Инженерные и минерные офицеры како в рангах, таки в окладах от армейских офицеров вьіше за то, што оне протчих офицеров, кои токмо одинарною шпагою служат, наукою превышают... А офицеры армии инженерству должно обучены, когда в высшие чины обретаются... ".

З 1724 року починається повільний процес відокремлення інженерних військ від артилерії.Це диктувалося.тим, що інженерні підрозділи були потрібні не тільки артилерії, але й іншим військам.

У тому ж році створюється інженерний полк і окрема мінерна рота. Рота нараховувала 89 чоловік. Приблизний штат інженерного полку складався тільки з офіцерів і кондукторів унтер-офііцерів) числом 236 осіб, солдатів там не було. Цей полк, власне, являв собою резерв спеціалістів інженерної справи. При необхідності, для виконання конкретного завдання зполку виділявся кондуктор або офіцер, йому додавалася необхідна кількість солдатів,селян, місцевих жителів. Поза чисельності полку в кожній фортеці по штату були один або декілька військових інженерів (кондуктор, обер-або штаб-офіцер). Також у кожній губернії був свій військовий інженер. З 1722 року такого військового інженера мав у своєму штатікожний піхотний і кавалерійський полк.

До 1725 року інженерні війська нараховували 12 штаб-офіцерів, 67 обер-офіцерів і 274 кондуктори. Центральним органом інженерних військ була Канцелярія головної артилерії та фортифікації.

Характерним явищем післяпетровського часу (утім, це характерно і для сучасності) сталоперіодичне та різке скорочення інженерних військ та їх авральне нарощування. Скорочення відбувалося в мирний час, нарощування у воєнний.

1753 році начальником інженерної школи призначається інженер-генерал Ганібал

Абрам Петрович (1697-1781). відомий як «арап Петра Великого», прадід О.С.Пушкіна. У 1760 році з цієї школи випускається інженерним прапорщиком князь Михайло Іларіонович Голенищев-Кутузов, який був направлений служити в Астраханський полк. Командиром цього полку був у той час полковник О.В.Суворов.

До початку Семирічної війни з Пруссією (1756-1763) в армії були тільки мінерна рота (120 чол.) і понтонна команда (30 чол.), але вже в 1757 році мінерна рота була розгорнута в інженерний полк у складі шести рот чисельністю 1830 чоловік, а понтонна команда в понтонну частину чисельністю 300 чоловік. Тоді ж інженерні війська, крім шанцевого (лопати, кирки, пили, сокири), вимірювального і найпростішого вантажопідйомного інструменту, отримують на озброєння парусиновий понтонний парк (набір елементів для наведення наплавного мосту) конструкції капітана Андрія Німого. Цей парк знаходився на озброєнні Російської Армії більше 150 років і тільки у 1903 році ним озброїли свої інженерні частини армії Європи.

Після закінчення Семирічної війни про інженерні війська знову забули, значно скоротили їхню чисельність, і тільки один із найсвідоміших у військовій справі людей кінця ХVІІ століття імператор Павло І вважав інженерні війська невід'ємним елементом сучасної армії. Він у 1797 році формує перший піонерний полк трьохбатальйонного складу (кожний батальйон складався з трьох піонерних (передових саперних) рот і однієї мінерної роти). Яскравим прикладом правильного та успішного застосування інженерних військ є штурм Ізмаїла у 1790 році. Суворов наказав організувати ретельну інженерну розвідку фортеці, сапери недалеко від фортеці збудувати подібні укріплення, на яких тренувалися війська під час підготовки до штурму. Для завалювання ровів перед стіною фортеці сапери заготовили велику кількість фашин (пучки хмизу, перев'язані мотузками), штурмових східців, збудували польові укріплення для облогових гармат, прикрили шляхи можливих вилазок турок рогатками, вовчими ямами. Сапери ж протягом декількох тижнів щоночі освітлювали місцевість освітлювальними ракетами, імітуючи початок штурму, щоб виморити гарнізон. До складу штурмових колон були залучені піонерні підрозділи із завданням пророблення проходів у загородженнях, підривання стін. Свої завдання вони виконали успішно і багато в чомузабезпечили успіх штурму.

Син Павла І імператор Олександр І, який отримав стараннями батька гарну військову освіту продовжив батьківську справу упорядкування армії. Він створює військове міністерство, у якому серед інших відділів на правах самостійних відділів існували артилерійська та інженерна експедиції. Кожна з експедицій відповідала за свій рід військ, його навчання, комплектування й озброєння. Так, до 1802 року відбулося повне відділення інженерних військ від артилерії. У артилерійському відомстві залишалися лише лише понтонні підрозділи. Проте, аж до 1918 року інженерні війська носили артилерійську форму, яка відрізнялась лише срібним кольором металевого приладу обмундирування (проти золотого в артилерії) і емблемами (схрещені сокири замість схрещених гармат).Олександр І. пам’ятаючи настанови батька і продовжуючи його справу щодо удосконалення армії, поряд з іншими заходами, до 1803 року розгортає інженерні війська до двох піонерних полків.

Усього до початку війни 1812 року в російській армії було в польових військах 10 піонерних і мінерних рот, декілька понтонних рот. У фортецях знаходилося ще 14 піонерних і мінерних рот. В цих ротах не було солдатів, а були тільки спеціалісти: офіцери і кондуктори. Робоча сила для інженерних робіт набиралася з числа місцевих жителів та солдатів піхоти.

Вже в процесі відходу військ за кордон інженерні війська багато в чому сприяли успіху цього маневру. Тільки мостів вони збудували 178, доріг відремонтували 1920 верст, відступаючи, вони спалювали на шляху рушення французів мости, підривали фугаси на дорогах, руйнували дороги тощо.

Будучи за освітою військовим інженером, фельдмаршал Кутузов прекрасно уявляв собі, яку роль можуть зіграти в боях інженерні підрозділи. Вступивши в командування російською армією Кутузов об'єднує під єдиним командуванням генерала Івашова всі піонерні роти у двох військових бригадах. У ці бригади були включені, як постійні, піхотні роти для виконання необхідних робіт. Ці бригади зіграли велику роль у підвищенні оборони російської армії на Бородінському полі, обладнавши цілу систему польових укріплень. Основні бої розгорілися за володіння Шевардинським редутом, батареєю Раєвського, Багратіоновими флешами. Об ці укріплення весь день Бородинського бою розбивалися атаки наполеонівської піхоти.

Готуючи контрнаступ, Кутузов,^- для підвищення рухомості військ, наказав Івашову створити кінний інженерний загін чисельністю 600 чоловік, завданнями якого були: ведення кінної розвідки попереду наступаючих військ, відновлення доріг та мостів, пошук бродів для військ, перешкоджання зруйнуванню мостів французами.

Олександр І, вражений ефективністю дій інженерних частин, у грудні 1812 року наказав створити Лейб-Гвардії саперний батальйон.

До початку закордонного походу інженерні війська були розгорнуті у два піонерних і один саперний полки. Таким чином, число інженерних рот було доведено до 40. Війна показала недостатню кількість інженерних офіцерів та зростаючу роль інженерних військ.

Різнобій у системі підготовки військових інженерів припиняється в 1819 році зведенням всіх інженерних шкіл у Головне інженерне училище. Це училище було розташоване в замку імператора Павла І, який з тих часів одержав найменування - Інженерний, замок. Училище стало основним навчальним закладом інженерних військ на багато десятиліть і проіснувало в цьому замку аж до 1962 року.

Училище стало одночасно навчальним закладом двох рівнів підготовки. У кондукторському відділенні училища молоді люди за три роки отримували офіцерське звання. Офіцерське відділення надавало вищу освіту.

Олександр І, продовжуючи упорядкування армії та створюючи її струнку структуру,

дійшов висновку про громіздкість штатів інженерних полків. У 1819 році він ввів батальйонну структуру інженерних військ. Було створено інженерні батальйони по числу армійських корпусів (по одному батальйону на-корпус). А для того, щоб у мирний час батальйони.(до яких піхотному керівництву не було справи) знаходилися під наглядом, зводили їх у три інженерні бригади. У 1822 році Олександр І передав понтонні частини з артилерійського в інженерне відомство.

До кінця правління імператора Олександра І чисельність інженерних військ перевищувала 21 тис. чоловік (2,3% загальної чисельності російських військ).

До початку Кримської війни1853-1856 років у російській армії було 9 саперних батальйонів, один навчальний батальйон, два резервних батальйони і два кінно-піонерних дивізіони. Основною подією Кримської війни була оборона Севастополя.

У мирний час була допущена серйозна помилка в створенні Севастополя як фортеці. Фортечні споруди не передбачали штурму фортеці із суші. Оборонні споруди Севастополя стали спішнозводитися з початком війни польовими інженерними частинами. Керував ними талановитийвійськовий інженер - генерал Е.І. Тотлебен. Створена їм система укріплень виявиласьнастільки ефективною, що об неї розбивалися колони атакуючих англійців і французівмайже рік.

Коли атаки російських укріплень виявилися.безуспішними, англійці і французи

вирішили вести підземно-мінну війну. Вони стали створювати підкопи під російські укріплення. протеросійські сапери і тут виявилися на висоті. Вони успішно вели контрмінні галереї, копалиїх швидше і, використовуючи електричний засіб підриву, зривали спроби противника зруйнувати наші укріплення. Достатньо сказати, що противник усього проклав 1280 метрів підземних галерей, а російські сапери аж 6889 метрів.

У другій половині XIX століття, інженерні війська, що зародилися в складі артилерії,

стають основою для нових родів військ. Розвиток науки і техніки в XIX столітті призвів до появи електричного телеграфу і телефону. Природно, що армії моментально оцінили ці

винаходи і стали використовувати їх у військових цілях. Освоєння нових технічних засобів у російській армії було покладено на інженерні війська. Найбільш технічно підготовлені офіцерита письменні солдати були зосереджені в інженерних військах (ще в першій половині ХVII століття було заборонено направляти неписьменних рекрутів в інженерні частини). Не хотілось би принижувати враження про освіченість артилеристів, які ні в чому не поступалися в освіченості й письменності саперам, але, оскільки артилеристи були основною вогневою силою російської армії, покладати на них завдання засвоєння нової техніки було недоцільно.

У 1870 році у складі інженерних військ з'являються залізничні підрозділи, а з 1876 - залізничні батальйони. Тоді ж формуються 9 військово-похідних телеграфних парків. Кожен з них мав 35 кілометрів звичайного кабелю і 1 кілометр підводного. Для підготовки з числа солдатів спеціалістів-електротехніків створюється технічна гальванічна школа. Її авторитет стає настількивеликим, що унтер-офіцерів цієї школи запрошували читати лекції з електротехніки в університеті.

До початку російсько-турецької війни 1877-1878 р.р. кожний корпус російської армії був укомплектований саперним батальйоном (три саперні роти й одна телеграфна). У ході

цієї війни саперам найбільшою мірою видалось займатися гірськими дорогами, будувати

великукількість мостів, забезпечувати телеграфний зв'язок, що швидко оцінило команду-вання російській армії, тому що оперативність зв'язку створювала явну перевагу російським військам.

Застосування електрокерованих фугасів для відбиття атак турків під час оборони

Шипкинського перевалу дозволило відбити декілька атак військ Сулейман-паши взагалі без застосування артилерії і рушничного вогню. Сапери придумали і навчили російські війська в цій війні застосовувати самоокопування під час закріплення позицій, що різко скоротило втрати від вогню турків. З цього моменту в російській армії були введені малі піхотні лопатки, до складу обов'язкового майна піхотних рот були введені комплекти шанцевого інструменту, а один взвод у піхотній роті мав навчатися виконанню основних завдань інженерного забезпечення сучасного бою. Коли перед початком Першої світової війни російський військовий аташе у Франції граф Ігнат'єв показав ці лопатки і комплекти

шанцевого інструменту французам, то для них це стало повною несподіванкою (утім як і польові кухні). Втім, французи віддали перевагу загибелі тисяч своїх солдатів від рушничного вогню німців, які сиділи у відритих своїми лопатками окопах, ніж прийняти на озброєння винаходи "варварської" Росії.

До початку XX століття російська армія нараховувала 30 батальйонів, 27 парків і 7 окремих рот, зведених у 7 саперних бригад. Саперна бригада складалася з 2-3 саперних

баталйіьйонів.1-2 понтонних батальйонів, 2-3 телеграфних та 1 інженерного парків. Парк відрізнявся від батальйону тим, що був свого роду рухомим складом інженерного майна з якого, при необхідності, створювалися інженерні підрозділи. До цього часу понтонери вже

відмовилися від парусинового парку Німого, що вважався в Європі найкращим (утім, цей парк європейцівважали своїм винаходом) і одержали на озброєння металевий понтонний парк Томиловського (цей парк був на озброєнні німецької армії в 1939-45 роках). Сапери до цього часу одержали на озброєння пересувні електростанції, аеростати. Розпочалося формування в саперних бригадах повітроплавальних загонів.

Інженерне училище випускало високоосвічених військових інженерів, що працювали не тільки у військовій галузі. Достатньо сказати, що зі стін училища вийшли в різні часи геній будівельної механіки Г.Є.Паукер, залізничний інженер А.І.Квіст, винахідник електричної лампочки П.П. Яблочков, великий російський фізіолог І.М. Сєченов, письменники Ф.М. Достоєвський і Д.В. Григорович, композитор Ц.А.Кюї. У 1855 році з училища офіцерське відділення було виділено в першу в Росії військову академію - Інженерну. Саме в її стінах працював великий хімік Д. І. Менделєєв.

Винахід радіо першими оцінили військові, тому що вони давно потребували підвищення оперативності зв'язку. Вже перед початком російсько-японської війни до складу саперних батальйонів додаються так звані іскрові роти. Це були перші підрозділи радіозв'язку.

Розвиток повітроплавання наприкінці XIX сторіччя, коли практичне застосування повітряних куль для аерофотозйомки показало їхню придатність для ведення розвідки, спонукало інженерне відомство до створення повітроплавальних загонів у Російській армії. Для ведення фоторозвідки повітроплавці мали аерофотоапарати системи інженера С. Ул'яніна.

14 грудня 1903 року аероплан братів Райт вперше відірвався від землі. У 1911 році італійці у війні проти Туреччини застосували аероплани для ведення розвідки і бомбардування турецьких об'єктів. Успішне зруйнування з повітря віадука Альбано привернуло увагу військових усіх країн. У війні балканських країн проти Туреччини в 1912 році над полем бою літали вже десятки аеропланів. Російська Армія в цій війні випробовувала своїх перших льотчиків, напрацьовувала досвід застосування аеропланів різних типів. Завдання освоєння нових технічних засобів ведення війни було також покладене на інженерні війська. Вже в 1912 році під Севастополем діє Качінська авіаційна школа інженерного відомства. Слідом відкривається школа в Гатчині та інші. У 1902 році чисельність інженерних військ складала - 24964 чоловік. В умовах зростання чисельності армії та підвищення її технічного оснащення цього було недостатньо. Усього нараховувалося: 31 саперний батальйон, 8 понтонних батальйонів, 12 залізничних батальйонів, 1 окрема саперна рота. 1 окрема залізнична рота, 14 саперних рот фортець. 13 мінних рот. 10 рот зв'язку. 7 повітроплавальних відділень.

У Маньчжурській російській армії до початку бойових дій із японцями було всього 2 саперних батальйони (5 саперних рот і 2 телеграфні роти). Цих сил було явно недостатньо для розвитку мережі доріг для підвозу військ, боєприпасів, харчів. Нікому було наводити переправи, будувати мости, забезпечувати просування військ через, численні болота, сопки. найгострішою проблемою була проблема постачання питної води.

В умовах переходу артилерії до стрільби із закритих позицій у російській армії зовсім не приділялося уваги проведенню інженерних заходів з маскування. У наслідок цього війська несли величезні й невиправдані втрати від артилерійського й рушничного вогню японців.

Іженерні війська в умовах відступу російської армії займалися прикриттям відступу. Вони підривали мости, руйнували дороги та залізничні споруди.

Особливу роль інженерні війська зіграли під час оборони фортеці Порт-Артур. Крім зведення фортифікаційних споруд (форти, люнети, укриття артилерійських батарей), вони широко використовували інженерні загородження. Наприклад, на ділянці від батареї літери «А» до форту №4 було влаштоване електричне загородження - дротовий паркан під напругою 3000 В. Не був забутий досвід підземно-мінної війни. Коли японці почали підводити підкопи під форти, російські сапери дуже успішно їм протидіяли.

Під час оборони гірських ділянок сапери часто використовували фугаси. Офіцером військ капітаном Л.М. Гобято був сконструйований міномет, який успішно застосовувався при знищенні японців у сапах (сапа - траншея, що прокопується в напрямку противника з тим, щоб впритул і без втрат підібратися до ворожих позицій).

В Радянському Союзі інженерні війська утворювались в процесі побудови структур Радянської Армії. Під час Великої Вітчизняної війни з’єднання, частини та підрозділи інженерних військ виконували завдання інженерного забезпечення бойових дій в складних й різноманітних умовах бойової обстановки. За мужність, відвагу і героїзм, проявлені в роки війни 642 воїна інженерних військ були відзначені званням Героя Радянського Союзу, 266 стали повними кавалерами орденів Слави; 6 інженерних бригад, 190 інженерно-саперних і понтонних батальйонів отримали звання гвардійських.

Інженерні війська сучасних армій складаються із з’єднань, частин і підрозділів різноманітного призначення: інженерно-саперні (саперні), штурмові, загороджень і розгородження, інженерно-дорожніх, містобудівних (мостових), понтонно-мостових (понтонних), переправно-десантних (амфібій них), маскувальних, польового водопостачання (добування й очищення води), інженерно-будівельних та інших частин.

В арміях деяких іноземних держав створені інженерні частини та підрозділи для використання ядерних мін (фугасів).

Організаційно інженерні війська входять до складу об’єднань, з’єднань і частин видів Збройних Сил і Резерву Головного командування.

В бою і операції вони повинні виконувати найбільш важливі завдання інженерного забезпечення, які потребують спеціальної підготовки особового складу, використання різноманітної інженерної техніки та інженерних боєприпасів.

Інженерна підготовка - навчання особового складу підрозділів, частин і з’єднань родів військ і спеціальних військ виконанню завдань інженерного забезпечення під час підготовки і в ході бойових дій (з фортифікаційного обладнання і маскування районів розташування, пророблення та долання загороджень і природних перешкод, влаштування загороджень, прокладання колонних шляхів та іншого).

Здійснюється на спеціальних заняттях (підривне діло, інженерна розвідка, фортифікація, військові дороги і колонні шляхи, військові мости, польове водопостачання, маскування, машини інженерного озброєння) й вдосконалюється в ході тактичних і тактико-спеціальних навчань.