Концепція соціального контролю П. Бергера.

Відповідно до концепції Пітера Бергера (1929) - австрійський і американський соціолог та теолог, кожна людина перебуває у центрі розбіжних концентричних кіл, що представляють різні види, типи і форми соціального контроля. Кожне коло – це нова систему контролю.

Зовнішне, найбільше коло – це політико-юридична система представлена потужним апаратом держави. Перед ним безсилі все. Крім нашої волі держава стягує податки, закликає на військову службу, змушує коритися своїм нескінченним законам і статутам, правилами і принципам, і якщо треба, посадить за грати і може позбавити життя. Індивід перебуває у центрі кола як у точці максимального тиску.

Наступне коло соціального контролю - мораль, звичаї. За моральністю людини стежать всі – починаючи з всього нашого суспільства та закінчуючи батьками, родичами, друзями. Владні органи порушення закону можуть позбавити свободи, батьки та родичі вживають неформальні санкції: осуду, а друзі, не вибачивши зради або підлості, можуть відмовитися від нас. Усі у межах своєї компетенції, застосовують інструменти соціального контролю.

Крім великих кіл примусу, у яких індивід перебуває разом з іншими членами суспільства, є малі кола контролю – коло контролю із боку професійної системи. На роботі людина скована масою обмежень, інструкцій, професійних обов'язків, ділових зобов'язань. Бізнесмена контролюють ліцензуючи організації, робочого – професійні об'єднання, підлеглого – керівники, яких, своєю чергою, контролюють вищі інстанції.

До наступного кола контролю входять неформальні вимоги до індивіду, адже кожна людина крім професійних втягнута й в інші соціальні відносини. Наприклад, правила приймання й членства у багатьох клубах і братствах, корпораціях. Отже, самостійну систему соціального контролю представляє суспільне середовище. Вона містить у собі далеких і близьких, незнайомих і знайомих індивіду людей. Оточення ставить до людини свої основні вимоги, які представляють широкий, спектр явищ. Вони можуть містити манеру вдягатися і говорити, естетичні смаки, політичні та релігійні переконання і навіть манеру поводитися за одним столом. Отже, коло неформальних вимог описує область можливих дій індивіда у певних ситуаціях.

Останнє і найближче до індивіда коло становить та група людей якій здійснюється приватне життя індивіда, це коло його сім'ї та особистих друзів. Соціальний чи, точніше, нормативний тиск на індивіда не слабішає – навпаки, є підстави думати, що він у певному сенсі навіть зростає. У цьому колі індивід встановлює найважливіші соціальні зв'язкі. Несхвалення, втрата престижу, осміяння чи презирство у колі рідних і близьких мають набагато більшу психологічну вагу в людини, ніж подібні санкції, які йдуть з чужих чи незнайомих людей.

Внутрішню частину останнього кола, його ядро, становлять інтимні стосунки. Саме у найінтимніших стосунках людина шукає собі підтримку. Ставити на карту ці зв'язки – отже ризикувати втратою себе.

Людина, озирнувшись навколо себе і послідовно перерахувавши всіх, кому має поступатися, підпорядковуватися чи догоджати, перебувая у центрі концентричних кіл соціального контролю, зрештою приходить до думки, що суспільство придушує його.