Засоби реалізації соціального контролю.

Історично першими засобами соціального контролю були соціалізація та груповий, соціальний тиск, примус. Американський соціолог С. Аск виділив у здійсненні соціального контролю особливу роль так званого групового тиску, який в угоду спільності інтересів і цілей, що стабілізують діяльність групи, спонукає індивіда пристосуватись до пануючих у ній колективних думок, норм і цінностей.

Соціальний контроль через груповий тиск (неформальний зовнішній контроль, контроль первинної групи) здійснюється шляхом осуду окремих членів групи, поведінка, зовнішній вигляд чи світогляд яких немає відповідають встановленим у цій групі стандартам. Залежно від рівня порушення окремими індивідуумами загальних у цій групі норм.

На поведінку людини накладає відбиток входження у громадянське життя через членство у багатьох первинних групах (сім'я, виробнича бригада, студентська група). Кожна з них має власну стійку систему звичаїв, інституційних норм. Необхідною умовою включення індивіда до групи є та обставина, що індивід повинен поділяти певний мінімум прийнятих даною групою культурних норм, які складають формальний або неформальний кодекс поведінки.

Груповий тиск буває різного рівня: від простих зауважень до вигнання із групи. Груповий тиск здійснюється по-різному в залежності від характеристик і статусу індивідуума. Ступінь групового тиску залежать також від характеристик первинної групи. Якщо, наприклад, згуртованість групи висока, високої стає групова лояльність стосовно культурним зразкам цієї групи і, природно, підвищується ступінь соціального групового контролю.

Соціальний контроль через примус (формальний зовнішній контроль, контроль вторинної групи) – соціальний контроль через встановлення системи законів і покарань (наприклад, у системі) також із допомогою шляхом неформального групового контролю первинної групи.

Багато примітивних суспільств успішно контролюють поведінку індивідів через моральні норми за допомогою неформального контролю первинної групи: формальні закони та покарання не є обов'язковими в таких ситуаціях. Наприклад, у племінному клані чисельністю від двох до трьох десятків родичів може діяти система неформального контролю за розподілом їжі. Кожен член клану бере їжі стільки, скільки йому необхідно, і вносить у спільний фонд стільки їжі, скільки зможе. Однак, в селі з декількома сотнями жителів такий розподіл вже неможливий, тому що дуже важко вести рахунок надходжень та витрат неформально, на підставі лише спостереження. Лінощі та жадібність окремих індивідів унеможливлюють таку систему розподілу.

Таким чином, при наявності високої чисельності населення та складної культури починає застосовуватися так званий вторинний груповий контроль - за допомогою законів, різних насильницьких регуляторів, формалізованих процедур. Коли окремий індивід не бажає дотримуватись визначених норм, група або суспільство звертається до примусу.

Соціальний контроль шляхом соціалізації – це похідне явище, що формується на основі вироблення спільних цінностей, мотивів, ідей, уявлень, вірувань, звичаїв та сценаріїв поведінки.

Соціалізація полегшує труднощі при прийнятті рішень, підказуючи як вдягатися, як вести себе в тій чи іншій ситуації. При тому будь-яке рішення, що йде врозріз з тим, яке приймається та засвоюється в ході соціалізації, здається нам незнайомим, недоречним, загрозливим. Що може примусити жінку прийняти на себе важку та невдячну домашню роботу? Цього можна досягнути лише за допомогою соціалізації, сформувавши її свідомість в такий спосіб, щоб вона бажала мати чоловіка, дітей, домашнє господарство та відчувала себе нещасливою без них.

Результатом соціалізації є внутрішній контроль - процес добровільного підкорення нормам та очікуванням, що встановлені суспільством для його членів. Але в окремих випадках необхідно використовувати і зовнішній тиск до індивідів. В результаті дії системи соціального контролю людина діє або у відповідності до існуючих соціальних норм, або всупереч ним.