Соціологічна школа: теорії соціальної аномії Е. Дюркгейма і Р. Мертона.

Найбільш повно проаналізував проблему девіації з точки зору соціологічних підходів відомий французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858 - 1917), який протягом всієї своєї діяльності надавав особливого значенню вияву причин порядку та безладдя у суспільстві. Важливе місце в аналізі девіантної поведінки і теоретичних проблем суспільства та особистості посідають поняття «норма» та «патологія». Розрізняти нормальне та патологічне вчений рекомендував з точки зору структурно-функціонального стану суспільства. Нормальним, за Е. Дюркгеймом, є всі «діяння» соціального організму, котрі випливають з умов його існування.

Вчений визначає: нормальні факти ті, які найбільш розповсюджені. Всі інші є патологічними, хворобливими для соціального організму. Це означає, що нормальний тип збігається із «середнім» (збалансованим нормальним явищем) і що будь-яке відхилення від цього еталону суспільного здоров'я є хворобливим патологічним явищем.

Тому, згідно з логікою вченого, злочини та інші соціальні хвороби, які завдають шкоди суспільству і засуджуються, є цілком нормальними, бо коріняться в певних соціальних умовах і підтримують, хоча і хворобливі, але водночас необхідні суспільству відносини. Оскільки негативні наслідки злочинів нейтралізують системою наказів, покарань (соціальний контроль), то суспільство продовжує існувати та функціонувати. У зв'язку з тим, що злочин має місце в усіх або у більшості суспільств, він розглядається як норма, як елемент соціального здоров`я. А деякі явища, які були і є спільними для усіх розвинутих «індустріальних» суспільств (зростання числа самогубств, послаблення їх засудження з боку моралі, деякі типи економічних криз), кваліфікувалися ним як патологічні.

У міркуваннях автора поки суспільство справляється з хворобою, вона є нормою, Але коли хвороба порушує функціонування суспільства і приводить до його деградації – тоді ця хвороба стає патологією.

Вчений один з перших теоретизує і визначає поняття «соціальна аномія» як такий суспільний стан, за якого відсутня чітка моральна регуляція поведінки індивіда, групи, як роздрібненість правил, котрі регулюють відносини між соціальними функціями. Це свого роду стан ціннісно-нормативного вакууму, який характерний для кризових періодів розвитку суспільства, коли загострюється протиріччя між класами, групами, індивідами та суспільством, відбувається занепад соціальних функцій.

Внесок Е. Дюркгайма у соціологічне дослідження девіантної поведінки є визначальним, оскільки саме йому належить статистичне тлумачення норми: нормальною є та поведінка, яку демонструє більшість населення.

Роберт Кінг Мертон (1910 – 2003) - американський соціолог, один з засновників школи структурно-функціонального аналізу. Предметом його зацікавлень стають відмінності рівнів злочинності серед представників низів та верхів суспільства. Згідно з поглядами автора, дві соціальні структури визначають ці відмінності: перше – це схвалювані культурою цілі, те, чого індивід «повинен» хотіти та очікувати від життя (матеріальні та нематеріальні «речі»); друге – схвалювані суспільством засоби досягнення цих цілей, тобто дотримання законів та соціальних норм, здобування освіти та добросовісна праця. Для того, щоб суспільство було стабільним, мусить існувати баланс між цілями та засобами. Баланс існує доти, доки індивід переконаний, що, дотримуючись схвалюваних суспільством засобів, можна досягти схвалюваних цілей. Дуже важливо, щоб культурно схвалювані цілі були досяжними через законні способи дії для всіх класів.

Р. Мертон визначає теорію соціальної аномії як соціологічну теорію причин злочинності у сучасному суспільстві. Автор розглядає аномію як стан нормативної невизначеності, який виникає з таких неузгодженостей у соціальній структурі, коли різні її сегменти пред’являють нормативні вимоги до індивіда та котрі не можуть одночасно задовольнятися.

Концепція девіантної поведінки Р. Мертона пояснює виникнення цілої низки девіацій, які відповідають типам індивідуальної адаптації в кризовому суспільстві. Аномія у Р. Мертона виступає і як фон на якому здійснюється оновлення суспільства через індивідуальну інновацйійну діяльність, яку з традиційної точки зору можна класифікувати як девіацію.

Деякі інновації з часом стають стійкими соціальними практиками і навіть конституюють новий соціальний порядок, стають його невід’ємними елементами. Ілюстрацією з новітньої вітчизняної історії є зміна соціальної оцінки підприємницької діяльності. Так, за даними наймасштабнішого лонгітюдного соціологічного дослідження сучасного українського суспільства – моніторингу „Українське суспільство”, кількість респондентів, які ставляться до розвитку приватного підприємництва в Україні тою чи іншою мірою позитивно зросла з 43,6 % в 1994 році до 47,2 % в 2004 році, а кількість респондентів, котрі ставляться до розвитку підприємництва тою чи іншою мірою негативно знизилася з 30,9 % в 1994 році до 23,3 % в 2004 році.