Військово-транспортних літаків

 

Переліт парашутистів при висоті польоту більше 4000 м здійснюється з використанням додаткового кисневого живлення від бортового обладнання літака.

Кожний парашутист повинен вміти користуватися кисневим приладдям. Крім того, перед виходом на аеродром необхідно уважно протерти зовнішні частини зброї від змазки і вимити руки чистою водою з милом. Забороняється мати при собі відкриті органічні і мінеральних мастила, взаємодія яких з чистим киснем небезпечна.

Після посадки і розміщення особового складу у повітряному судні виконується підгонка кисневих масок. Киснева маска прикладеться до обличчя, при цьому верхня її частина повинна розміститись на переносці, нижче рівня очей, а нижня – щільно прилягати до підборіддя. Носова пружина, вклеєна всередину кисневої маски, підганяється таким чином щоб вона щільно прилягала до носу. Після цього розпускаються бокові ремені, маска надягнеться на обличчя та затягується ременями так щоб вона щільно прилягала до обличчя.

Після підгонки киснева маска знімається (бокові ремені не розпускаються), її шланги приєднуються до штуцера, розташованого на борту або сидінні, після чого маска обережно складається у сумку.

У польоті, коли повітряне судно піднімається на висоту 2500 м, командир повітряного судна подає команду по переговорному пристрою „Надіти кисневі маски”. Отримавши команду, парашутист, повинен переконатися за допомогою індикатора, що кисень надходить у кисневу маску, після цього надіти її. Якщо кисень не поступає, необхідно доповісти про це борттехніку або випускаючому.

У польоті необхідно систематично спостерігати за своїм індикатором подачі кисню та індикатором сусіда, котрий находиться у полі зору. У випадку поганого самопочуття парашутист зобов’язаний підняти руку та доповісти про це випускаючому. При використанні кисневого обладнання у польоті категорично забороняється спати або дрімати.

Борттехнік (бортінженер) зобов’язаний уважно стежити за правильністю використання кисневого обладнання, самопочуттям парашутистів та періодично доповідати командиру повітряного судна.

При зниженні повітряного судна до висоти польоту 4000 м борттехнік (бортінженер), одержав дозвіл командира повітряного судна, дає команду „Зняти кисневі маски” та особисто знімає кисневу маску, щоб це бачили парашутисти. Парашутисти після зняття кисневих масок, складають їх у сумки, розміщені на борту повітряного судна та готуються до десантування.

 

2.7. Засоби десантування озброєння, техніка та вантажів.

Повітряно-десантна техніка, перспективи та сучасні напрямки розвитку

 

Системи парашутні десантні ДПС та Д-6 серії 4, що стоять на озброєнні Аеромобільних військ України, забезпечують здійснення стрибків десантниками усіх спеціальностей зі зброєю та спорядженням.

Але, для успішних дій в тилу противника аеромобільні (повітрянодесантні) підрозділи повинні мати на своєму озброєнні не тільки особисту стрілецьку зброю, але й бойові машини, артилерійські та зенітні системи. Крім того, при тривалих діях в тилу противника необхідно систематично поповнювати запаси боєприпасів для усіх видів озброєння, палива, продовольства, озброєння, котре вийшло з ладу під час бойових дій. При діях в південних районах необхідно також поповнювати запаси води для забезпечення потреб особового складу та техніки.

Якщо питання забезпечення під час ведення бойових дій викликають певні складності для з’єднань та частин, що діють на лінії фронту, то для аеромобільних підрозділів, які діють в тилу противника ці питання набагато складніше, хоча їх важливість неможливо переоцінити.

 

Історія та традиції Аеромобільних військ України беруть свій початок з Повітрянодесантних військ колишнього Радянського Союзу. Де ще на початку 30-х років 20 сторіччя було прикладено багато зусиль для створення засобів десантування не тільки особового складу, але й вантажних парашутних систем, призначених для десантування вантажів різного призначення та бойової техніки.

 

В 1930 році був створений конструкторський відділ, котрий пізніше був перетворений в Особе конструкторське бюро (ОКБ ВВС), під керівництвом військового льотчика, учасника громадянської війни, талановитого винахідника Павла Ігнатовича Гроховського.

Вже в 1931 році ОКБ Гроховського побудувало та провело випробування спеціальної підвіски для перевезення під фюзеляжем літака ТБ-1 автомобілів, легких гармат та інших тяжких бойових вантажів, були розроблені спеціальні мішки та короби (контейнери) для десантування озброєння, боєприпасів, продовольства і техніки, котрі підвішувалися під крилами літаків ТБ-1 та Р-5. В 1932 році бюро приступило до розробки парашутних платформ для скидання з вантажними парашутами з зовнішніх підвісок літака ТБ-1 польової 76-мм гармати та автомобілів типу «пікап», а з літака ТБ-3 – мотоциклів з коляскою та танкеток.

На маневрах 1936 року в Білорусії було десантовано більше 150 станкових кулеметів та 18 легких гармат.

 

Однак, до Великої Вітчизняної війни в галузі парашутного десантування велико-габаритної бойової техніки та тяжких вантажів значних успіхів досягнуто не було головним чином в зв’язку з обмеженими розмірами та вантажопідйомністю існував-ших на той час транспортних літаків.

На початку 40-х років інтенсивно вдосконалювалися парашутно-десантні м’які мішки (ПДММ), була створена універсальна десантна підвіска (УДП-500) – на 500 кг вантажу, індивідуальні вантажні контейнери ГК-20 та ГК-30, парашутно-десантні універсальні ремені (ПДУР), а для десантування на парашутах палива та мастильних матеріалів, води та інших рідин – парашутно-десантний бензобак (ПДББ-100) і парашутно-десантна тара для рідин (ПДТЖ-120).

 

До кінця Великої Вітчизняної війни були виконані конструкторські роботи з покращення повітряно-десантної техніки, для забезпечення безпечного приземлення з вантажними парашутами тяжких вантажів, мінометів, гармат калібру 57 та 85 міліметрів, автомобілів ГАЗ-67, що десантувалися з літаків-бомбардувальників Ту-2. Для цього використовувалися відкриті підвіски, а також обтікаємі контейнери-підвіски типу П-101 та П-90, створені у 1943 році.

Після Великої Вітчизняної війни поряд з вдосконаленням організаційно-штатної структури повітряно-десантних військ вдосконалювались повітряно-десантна техніка та військово-транспортна авіація, значних успіхів вдалося досягти в підвищенні надійності парашутних систем для тяжких вантажів.

 

Не можна не наголосити на тому, що ключовою людиною, дякуючи енергії котрої створювалася парашутно-десантна техніка, розроблялися широкофюзеляжні транспортні літаки, а в цілому, як рід військ народилися та розвилися повітряно-десантні війська, був генерал армії Василь Пилипович Маргелов.

 

Поява широкофюзеляжних транспортних літаків з кормовим люком типу Ан-8 та Ан-12 ознаменувало новий етап в розвитку повітряно-десантної техніки та повітряно-десантних військ в цілому.

 

У шістидесятих роках на озброєнні десантників з’явилася парашутна платформа ПП-127-3500, призначена для десантування на ній бойової техніки та військових вантажів польотною масою від 2700 до 5000 кг. В ці ж роки були створені парашутно-десантна система для бочок ПДСБ-1 та парашутно-реактивна система ПРС-3500.

 

В 70-ті роки в повітрянодесантних військах з’явились засоби десантування нового покоління. Так, парашутна платформа ПП-128-5000 дозволяла десантувати вантажі польотною масою до 8500 кг. Потім створюється парашутна платформа П-7 (П-7М), для десантування вантажів до 9500 кг, а парашутна платформа П-16 забезпечує десантування вантажів польотною масою до 21 тони.

Парашутно-десантні засоби, як складова частина повітряно-десантної техніки розвивається та вдосконалюється паралельно з розвитком науки та техніки.

 

Так на озброєнні з’явилися парашутно-реактивні системи (ПРС), та безплатформенні парашутні системи «Шельф», котрі забезпечують десантування бойових машин десанту разом з екіпажами.

Неоцінима заслуга в цьому належить таким видатним конструкторам, як М.А. Савицький, А.І. Привалов, Н.А. Лобанов, Ф.Д. Ткачов, братам Дороніним, котрі стояли біля витоків вітчизняного парашутизму.

 

В зв’язку зі створенням аеромобільних військ України та зміною тактики дій підрозділів в тилу противника, а також з появою нових літаків транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України (АН-70) виросла актуальність десантування вантажів у малогабаритній парашутно-десантній тарі.

Повітрянодесантна техніка використовується для десантування парашутним способом особового складу, озброєння, бойової техніки і матеріальних засобів із вертольотів авіації Сухопутних військ та літаків транспортної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України. (КПДС-2003 частина II)

 

До повітрянодесантної техніки належать;

а). легка повітрянодесантна техніка:

б). парашутна вантажна тара:

- вантажні контейнери;

- парашути вантажні;

- парашутно-вантажні системи і парашутно-десантна тара;

в). важка повітрянодесантна техніка.