Відшкодування моральної шкоди за сімейним законодавством України

Відповідно до ч. 2 ст. 18 СК України суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено СК України або договором.

Аналіз СК України надає підстави стверджувати, що в СК України закріплено вичерпний перелік підстав для відшкодування моральної шкоди, а саме: 1) позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї (ч. 3 ст. 49); 2) позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв’язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього (ч. 3 ст. 50); 3) ухилення одним із батьків, хто проживає з дитиною, від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків щодо того з батьків, хто проживає окремо від дитини (ч.4 ст. 157); 4) ухилення одним із батьків, хто проживає з дитиною, від виконання рішення органу опіки та піклування щодо способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини (ч. 2 ст. 158); 5) ухилення одним із батьків, хто проживає з дитиною, від виконання рішення суду щодо способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини (ч.2 ст. 158); 6) якщо особа, самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини без згоди того, з ким вона проживала (ч. 2 ст.162).

В деяких випадках сімейне законодавство не враховує інтереси дитини, регулюючи сімейні відносини, і тим самим позбавляє дитину можливості здійснити певні суб’єктивні права. Так, видається, що закріплення у п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України положення, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди може застосовуватися, якщо це передбачено СК України або договором, позбавляє можливості дитину вимагати відшкодування моральної шкоди, наприклад, у разі якщо батьків позбавляють батьківських прав внаслідок жорстокого поводження з дитиною, експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва тощо. Судовій практиці вже відомі випадки, коли позбавлення батьківських прав здійснюється за позовом самої дитини, що досягла 14 років. У зв’язку з цим пропонується п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України викласти у редакції: „6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди”. Не слід обмежувати це право певними випадками порушення сімейних прав та інтересів.

Викликає питання у правозастосовній практиці і можливість застосування ЦК України щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди, якщо мова йде про відшкодування моральної шкоди у сімейних правовідносинах. Згідно зі ст. 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім’ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Таким чином, ст.23 ЦК України має застосовуватися субсидіарно щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки такі відносини не врегульовані СК України і це не суперечить суті сімейних відносин. Проте, у правозастосовній практиці безумовно виникнуть труднощі з доказуванням наявності моральної шкоди, завданої порушенням сімейних прав батьків та дітей або інших суб’єктів сімейних правовідносин. Видається, що у разі порушення сімейних прав батьків та дітей необхідно доказувати наявність моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України), а протиправність такої поведінки щодо батьків чи дітей визначається за сімейним законодавством України і полягає у порушенні правових норм, що визначають сімейні права та обов’язки батьків та дітей.