Самозахист сімейних прав

Частина 1 ст. 154 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. В СК України закріплено також право баби і діда на самозахист внуків (ч. 1 ст. 258); право сестри, брата, мачухи, вітчима на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки (ч. 1 ст. 262). Натомість ч.1 ст. 19 Цивільного кодексу України закріплює право особи на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Частина 5 ст. 55 Конституції України від 28 червня 1996 р. передбачає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. З. В. Ромовська зазначає, що це право було названо правом на самозахист. Стаття 154 СК переносить це конституційне право до сфери сімейних відносин, надаючи батькам можливість самим, без звернення до органу опіки та піклування, суду, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, захищати права та інтереси дитини, повнолітніх непрацездатних дочки та сина. Такий захист може полягати в усуненні перешкод по здійсненню ними особистих немайнових та майнових прав, вжиттю заходів для відновлення прав, порушених іншими особами тощо. Надання батькам права на самозахист не лише дитини, а й повнолітніх дочки та сина – не є абсолютною новелою. Це правило є лише юридичним оформленням того, чим раніше фактично володіли мати, батько відповідно до природного права, зумовленого материнством та батьківством[75]. Якщо звернутися до редакції ч.1 ст. 154 СК України, то з точки зору граматичного способу тлумачення правової норми виходить, що батьки мають право на самозахист своєї дитини, тобто суб’єкта сімейних правовідносин, у той час як усталеною в цивілістиці є позиція, що об’єктом самозахисту є суб’єктивні права та інтереси особи. Видається, що ч. 1 ст. 154 СК України слід викласти в редакції: «Батьки мають право на самозахист прав та інтересів своєї дитини, своїх повнолітніх дочки та сина».

О. М. Нєчаєва визначає наступні особливості самозахисту у сімейному праві. По-перше, галузева спеціалізація норм сімейного права в принципі не впливає на їх загальнотеоретичну характеристику, за умови, що самозахист слід розуміти як акт правомірного волевиявлення фізичної особи (члена сім’ї), спрямований на захист реального правоволодіння. По-друге, окремі особливості, що притаманні правовому регулюванню сімейних правовідносин, не суперечить загальнотеоретичному розумінню самозахисту. По-третє, самозахист за сімейним правом виключає участь в його здійсненні представників, у тому числі батьків (одного з них). По-четверте, неможливість самій дитині захищати належне їй право створює ситуацію, коли всі функції з її захисту повинна виконувати держава, що потребує спеціального законодавчого закріплення на конституційному рівні[76].

Якщо у законі чи договорі не передбачені спеціальні межі здійснення самозахисту, то заходи, спрямовані на самозахист, мають відповідати загальним критеріям правомірності, а саме: 1) не повинні бути заборонені законом та суперечити моральним засадам суспільства; 2) повинні відповідати змісту права (інтересу), яке порушено чи щодо якого існує реальна загроза порушення; характеру дій, якими воно порушено чи якими створена реальна загроза порушення (бути необхідними та достатніми); наслідкам порушення, які наступили або реально могли наступити. Під час обрання та здійснення заходів самозахисту особа має керуватися принципами справедливості, розумності, добросовісності[77].

Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушено, характерові дій, якими воно порушено, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням[78]. О.А. Негода вважає, що способами самозахисту батьками дитини виступають необхідна оборона та крайня необхідність. Так, батьки мають право на необхідну оборону своїх дітей, наприклад усуваючи намагання інших сторонніх осіб заволодіти дитиною. Дитина також має право на самозахист своїх прав, зокрема щодо забезпечення прав на належне батьківське виховання. Так, відповідно до ст. 152 СК України дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї[79].

Способами самозахисту сімейних прав можна вважати будь-які дії фактичного і юридичного характеру, що вчиняються суб’єктами сімейних правовідносин без звернення до компетентних державних органів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, спрямовані на припинення порушення сімейних прав або усунення реальної загрози порушення сімейних прав, на відновлення порушених сімейних прав.