Розділ VIII. стави стверджувати, що у договірній сфері особа мас право вільно, на свій розсуд та з урахуванням своїх інтересів вирішувати наступні пи­тання.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛО ЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР _________________________________ 87

стави стверджувати, що у договірній сфері особа мас право вільно, на свій розсуд та з урахуванням своїх інтересів вирішувати наступні пи­тання.

По-перше, вона вільна у вирішенні питання про вступ у дого­вірні відносини (укладення договору). В умовах ринкової еконо­міки розв'язання питання про те, вступати чи ні у договірні відносини (укладати або не укладати договір) є, за загальним правилом, преро­гативою кожної особи.

По-друге, при позитивному вирішенні особою питання щодо всту­пу в договірні відносини, враховуючи існування в сучасних умовах конкурентного середовища, вона вільна у виборі собі контрагента (іншої сторони у договорі).

По-третє,сторони вільні у виборі виду договору. Вони мають право укладати не тільки договори, передбачені ЦК та іншими- ак­тами цивільного законодавства (понайменовані договори), а й ті, які не передбачені ними, за умови відповідності їх загальним за­садам цивільного законодавства (йдеться, наприклад, про догово­ри про надання медичних, екскурсійних послуг тощо). Сторони та­кож мають право укладати змішані договори,тобто ті, у яких містяться елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК). Прикладом та­кого договору є договір консигнації, який може містити елементи до­говорів поставки, комісії, доручення, зберігання тощо.

По-четверте, сторони вільні у визначенні умов договору, сукуп­ність яких складає його зміст. У відповідності зі ст. 628 ЦК зміст до­говору становлять, перш за все, умови, визначені: на розсуд сторін і погоджені ними. Хоча умови договору можуть бути і обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства¹.

Слід погодитися з думкою А. В. Луць проте, що зміст договірної свободи повністю не розкривається у статтях 6 та 627 ЦК². Ш складо­вими є також право сторін на вибір форми правочину (договору),якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК), на обрання од­ного з видів забезпечення виконання договірного зобов'язання (ч. 2 ст. 546 ЦК), на встановлення форми (міря) відповідальності за порушення договірних зобов'язань (чч. 2-3 ст. 351 ЦК,чч. 2-3 ст. 624 ЦК), на зміну або розірвання укладеного договору за зго­дою сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК).

Оскільки будь-яка свобода, у тому числі й договору, не є безмеж­ною, постає питання про межі дії свободи договору. Дослідники да­ної проблеми зазначають, що ці межі пов'язані з необхідністю для сторін договору підпорядкуватися імперативним правилам (при­писам),які містяться в актах цивільного законодавства, та підпоряд­ковувати свої відносини диспозитивним нормам,що містяться у

¹ Дет. про це див. § 3 даної глави.

² Луць А. В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. канд. дис. - К.,
2001.- С 5.

зазначених актах, а також квазінормативним регуляторам у вигля­ді ділових звичаїв¹.

Таким чином, проблема меж договірної свободи полягає у виз­наченні співвідношення актів цивільного законодавства і дого­вору. Слід враховувати, що новий ЦК України у ст. 6 надає сторонам у договорі право відступати від положень актів цивільного законода­вства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд. Таким є за­гальне правило. Винятки з нього (неможливість сторін у договорі від­ступати від положень актів цивільного законодавства) мають місце лише тоді, коли на неможливість такого відступу прямо вказується у зазначених актах, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін по­ложень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із су­ті відносин між сторонами. Дане положення має бути врахованим при визначенні меж договірної свободи. Отже, імперативні припи­си, що містяться в актах цивільного законодавства, лише тоді об­межують договірну свободу, коли сторони не можуть відступити від них. При вирішенні питання про те, чи можуть обмежувати сво­боду договору такі квазінормативні регулятори, якими є звичаї,слід враховувати правило, закріплене у ч. 2 ст. 7 ЦК. Згідно з ним зви­чай, що суперечить договору, в цивільних відносинах не застосо­вується.