Соціологія культури.

Поняття культури є надзвичайно широким, бо культурне охоплює соціальне в усіх його формах і на протязі усієї історії існування людства. За свідченням німецького лінгвіста І.Нідермана, термін «культура» як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Раніше цей термін зустрічався тільки у словосполученнях на означення функції чогось: cultura juris (вироблення правил поведінки), cultura scientiae (здобуття знань, досвіду), cultura literarum (удосконалення мови) і т. п. У більшості лінгвістів не викликає сумніву те, що своїм походженням слово «куль­тура» (лат.сиішга—виховання, освіта, розвиток, шанування) зобов'язане латинським словам соіо, соіеге (вирощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Отже, здавна під культурою розумілися всі ті зміни в оточуючому середовищі, які відбувалися під впливом людини, на відміну від змій, викликаних природними причинами.

Але з XVIII ст. термін «культура» почав застосовуватися по відно­шенню до людей та їх творчої діяльності, він набув узагальнюючого значення і ним стали називати все створене людиною. При такому підході культуру можна розглядати як створену людиною «другу при­роду», як увесь створений людиною світ.

На думку О.Якуби, поняття культури означає якісну характеристику суспільства, виражає міру його прогресу, рівень і міру досягнень у зв'язками та відносинами. У найбільш загальному розумінні цього слова культура— це системна інтегративна якість суспільства, втілення досягнень в його розвиток.

Дещо в іншому аспекті розглядає поняття культури Н.Смелзер, один з найвизначніших представників американської соціологічної думки. Порівнюючи тваринний світ і світ людини, він зазначає, що поведінка тварин переважно інстинктивна. Натомість людська поведінка значно менше обумовлена прямим генетичним контролем. Що ж формує поведінку людини, організує людське життя? Функцію, яку в житті тварин виконує генетично запрограмована поведінка в житті людей здебільшого здійснює культура. Тому Смелзер визначає культуру як систему цінностей, уявлень про світ і правил поведінки, спільних для людей, пов'язаних певним способом життя. Отже, тут підкреслюється, що культура, по-перше, створюється людьми, а по-друге, що цій культурі навчаються. Оскільки культура не набувається біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступним поколінням. Цей процес є основою соціалізації. 1 Черниш Н. Соціологія, Курс лекцій.— Львів, 1996.— С.7.

Отже, в соціології культуру визначають як освоєння, гуманізація людиною природи, вдосконалення всього того, що людина вважає природньо даним, того, що стихійно виникло в природі, суспільстві, особі; все, створене руками і розумом людини.

Культура розглядається в соціології як складне динамічне утворення, що має соціальну природу і знаходить вираз у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збереження і розповсюдження матеріальних предметів і духовних феноменів.

Можна виділити три основні сфери прояву людської культури:.

ставлення людей до природи {передбачає гармонію зв'язків між людиною і природою);

ставлення до інших людей (має на меті оптимізацію міжособистісних, міжетнічних, міждержавних відносин, створення культурного клімату взаємовідносин у колективі, сім'ї, в побуті);

ставлення людини до самої себе (скероване на самопізнання, самовиховання, самовдосконалення, саморозвиток).

В залежності від рівня, масштабів, форм соціальної взаємодії розрізняють типи та форми культури. Основними типами культури є:

загальнолюдська культура (у сенсі культури, створеної людством протягом всієї історії його існування);

суперкультура (у значенні культури, створеної конкретним суспільством, яка передається з покоління в покоління);

субкультура (в розумінні культури як сукупності переконань, цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної спільноти; приклад: національні, професійні субкультури);

контркультура (у сенсі культурної моделі певної групи, яка проти­стоїть або знаходиться в конфронтації до панівної суперкультури. Смелзер наводить приклад відомої контркультури в західному суспіль­стві— богеми, а в ній — стиль життя і поведінки хіппі. Для їх культури характерним є прагнення до самовияву, бажання жити сьогоднішнім днем, вимога цілковитої свободи, любов до екзотики. Це входить у конфлікт з такими цінностями панівної західної культури, як самодис­ципліна і самообмеження і т. ін.);

девіантна культура (як різновид субкультури; притаманна групам з соціально відхиленою поведінкою; приклад — стиль життя криміналь­них угрупувань);

особистісна культура (мається на увазі культура конкретного індивіда).

Історично склалися дві форми культури: висока (елітарна) та народна (фольклорна). Елітарна культура включала в себе перш за все класичну музику, живопис, літературу, які створювалися професіоналами високого рівня. Народна культура включала фольклор, пісні, танці, міфи, казки, які створювали люди у повсякденному житті. Як правило, елітарна культура створювалася та задовольняла потреби небагатьох, народна ж була пов'язана з життям широких народних мас.

У сучасному суспільстві у зв'язку з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма — масова культура, котра апелює до всіх і розрахована на масове споживання.'1 Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів.— Харків, 1996.—С.78.

Основним складовими або елементами культури є:

1. Мова як система знаків, наділених певним значенням, котрі вико­ристовуються для збереження, перетворення та передачі інформації.

2. Цінності, що включають життєві цінності (уявлення про щастя, про мету, про сенс життя); вітальні (цінності здоров'я, безпеки, добробу­ту, сім'ї, цінності освіти, правопорядку та ін.); цінності громадського покликання (соціальне становище); цінності міжособистісного спілкування (чесність, доброзичливість); демократичні цінності (свобода переконань, слова, політичного вибору); партикулярні цінності (віра в Бога).

3. Норми, що уособлюють вимоги до поведінки. Це волевиявлення, яке дає змогу здійснювати соціальний контроль і демонструє зразки поведінки.

4. Складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди. Звичай являє собою звичну соціальну регуляцію, яку взято з минулого. Традиції — елементи спадщини, що передаються від покоління до покоління і утворюють спадковий зв'язок в історії людства. Обряди — стереотипи символічних колективних дій, які виражають почуття.

Закінчуючи аналіз основних понять і категорій соціології культури, вкажемо на соціальні функції культури:

пізнавальна (дослідження в галузі культури дають можливість адекватно судити про суспільство в цілому, його спільноти, групи, особистість зокрема);

функція соціальної пам'яті або передавання соціальної спадщини;

освітньо-виховна (саме культура робить людину людиною в процесі соціалізації, за допомогою навчання і виховання);

регулятивна (цінності, ідеали, норми і зразки поведінки певної культури в ході соціалізації стають частиною самосвідомості особистості, формують і регулюють її поведінку);

комунікативна (культура виступає засобом спілкування людей);

інтегративна і дезинтегративна (з одного боку, культура здатна згуртувати людей, а з іншого — вона має властивість поділяти людей, протиставляти їх один одному, іншим спільнотам, оскільки вони належать до різних субкультур).'