Принципи банківського кредитування

 

Банківський інвестиційний кредит можуть надавати як спеціалізовані — інвестиційні, інноваційні та іпотечні, так і універсальні — комерційні банки. Проте специфіка завдань, що постають перед ними при інвестиційному кредитуванні, однакова:

1) розробка і здійснення комплексу заходів щодо кредитуван­ня інвестиційних проекті:

а) залучення коштів для інвестиційного кредитування на фінансових ринках капіталів іноземних і вітчизняних банків, між­народних фінансових організацій, суб'єктів підприємниць-кої діяль­ності та приватних осіб;

б) експертна оцінка інвестиційних проектів, розробка методів і критеріїв відбору об'єктів кредитування;

в) розробка разом із позичальником та інвестором фінансових умов здійснення проектів і вибір оптимальних форм кредитування;

г) розробка механізмів контролю та самостійне здійснення кон­трольних функцій щодо раціонального та цільового використан­ня позичок;

2) співробітництво з міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими організація-ми іноземних держав, іноземними ін­весторами з питань організації інвестиційного кредитування;

3) розробка і здійснення комплексу заходів з організації та ре­алізації схем кредитування, в яких банк є основним менеджером (агентом) або кредитором.

Організація процесу банківського кредитування інвестиційних проектів базується на загальних принципах кредитування, до яких належать: строковість, цільовий характер, платність і забезпече­ність. Проте вони мають свої особливості, які відрізняють банків­ський інвестиційний кредит від інших видів банківського кредиту. Наприклад, принцип строковості означає, що позичка повин­на бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовле­ний строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Економічною основою строковості інвестиційного кредиту, наданого позичальнику з метою основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу основних та обігових виробничих фондів. Специфікою є те, що кредити на технічне переозброєння та роз­ширення діючих підприємств надаються в межах нормативних строків будівництва, опанування та окупності об'єкта. Конкрет­ний строк повернення інвестиційної позички залежить від форми кредитування, окупності витрат, платоспроможності та фінансо­вого стану позичальника, кредитного та проектного ризику тощо. Сьогодні в Україні строк інвестиційного кредиту залежить від ряду факторів: цільове призначення кредиту; «довжини» кредит­них ресурсів; співвідношення попиту та пропонування аналогіч­них кредитів; розміру інвестиційного проекту; рівня інфляції; на­ціонального законодавства та традиційної практики інвестиційно­го кредитування. Проте, в будь-якому випадку він не може бути коротшим, ніж строк окупності інвестицій.

У процесі кредитування підприємств банк вимагає не тільки своєчасно повернути позичку, а й сплатити відповідний відсоток за користування нею. Таким чином, обов'язковим є принцип платності. Рівень ставок за інвестиційними кредитами, що встановлюється ко­мерційними банками, залежить від відсотка за депозит, терміну ко­ристування позичкою і від ступеня ризику, що виникає у зв'язку з кредитною операцією. Чим більший термін, на який надаються по­зички, і вищий ступінь ризику, тим більша відсоткова ставка за ін­вестиційний кредит. У свою чергу вона може бути як фіксованою, так і регульованою (плаваючою) за умови щорічного перегляду в бік зростання (зниження) залежно від умов ринку, зміни відсотків за депозити, офіційно оголошеного індексу інфляції та інших факторів.

Сума відсотків, яку належить виплатити за період користу­вання таким кредитом, може бути утримана одночасно або час­тинами, а також виплачена боржником у міру їх нарахування в строки, передбачені кредитним договором.

Наступним принципом є цільовий характер кредитування. Хо­ча в сучасних умовах комерційні банки переходять від креди­тування об'єкта до кредитування суб'єкта, цільовий характер ін­вестиційних кредитів залишається. Основними об'єктами при ін­вестиційному кредитуванні є капітальні витрати на відтворення основних та оборотних фондів підприємства. Перевага надається заходам щодо створення, освоєння і впровадження принципово нових видів техніки, устаткування, товарів народного споживан­ня, що користуються попитом.

Зокрема, промислові об'єкти з технічного переобладнання, реконструкції та розширення діючих підприємств повинні забез­печувати прискорення НТП, випуск нової продукції, суттєве під­вищення продуктивності праці, якості продукції тощо. Крім того, видача інвестиційного кредиту здійснюється лише за умови окуп­ності заходу, що кредитується, з розрахунку забезпечення макси­мальної рентабельності для даної галузі, а також у разі наявності умов повернення кредиту за рахунок загальних результатів діяль­ності того підприємства, організації чи установи, що бере кредит. Інвестиційний кредит може видаватися як під конкретний об'єкт (інвестиційний проект), так і підприємству, організації чи уста­нові загалом як суб'єктові кредитування.

І останній принцип — це принцип забезпеченості, який має на меті захист інтересів банку від неповернення боргу через непла­тоспроможність позичальника. Специфікою інвестиційного кре­диту є те, що, по-перше, він не може бути бланковим (незабезпеченим); і по-друге, банки вимагають від фірм, компаній або організацій забезпечення інвестиційного кредиту реальними ак­тивами проекту, до яких можуть належати лише: застава на неру­хоме майно (земля, механізми, будови) та застава на рухоме май­но (обладнання та інші виробничі активи). Усі інші види забез­печення можуть бути прийняті банком лише як додаткові.

Крім основних принципів організації банківського інвестицій­ного кредитування вирізняють і особливі принципи, які визнача­ють специфіку інвестиційного кредитування:

• обґрунтування життєдіяльності об'єкта кредитування;

• участь у реалізації інвестиційного проекту кваліфікованих та надійних партнерів;

• облік і розподіл усіх ризиків проекту (мати на увазі, що кредитний ризик вище

інвестиційного ризику);

• урегулювання правових аспектів і розробка конкретних скоригованих дій реалізації

інвестиційного кредитування.

Дотримання цих принципів — необхідна умова успішної реа­лізації банківського інвестиційного кредитування.

Особливі принципи банківського інвестиційного кредитуван­ня не є незмінними. Розвиток економіки, зміна характеру еко­номічних відносин спричиняють як появу нових принципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципів інвестиційного кредитування, які стимулюють еконо­мічну зацікавленість суб'єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.

2.2Види банківського інвестиційного кредитування

 

Інвестиційні кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками (див. рис. 2.1). Лише комплекс­ний підхід до виділення видів банківського інвестиційного кре­диту дозволяє найповніше охарактеризувати їх. На думку автора, така класифікація є загальною для всіх кредитів, тому більш детально зупинимося на тих видах, що найкраще характеризують інвестиційний кредит. Так, основними різновидами інвестиційно­го кредиту є строкові кредити підприємцям, револьверні кредити, довгострокові проектні кредити та андеррайтинг. Далі коротко зупинимось на кожному з них.

Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансу­вання довго- та середньострокових інвестицій, таких як купівля обладнання або будівництво споруд строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов'язується його погасити се­ріями платежів.

Таким чином, строкові кредити базуються на потоці майбутніх платежів підприємців, за допомогою яких здійснюватиметься по­ступове погашення кредиту. Графік поступового погашення скла­дається на основі нормального циклу припливу та відпливу готів­ки боржника. Забезпеченням строкових кредитів є основний капі­тал (споруди, обладнання), який належить боржнику, і по ньому встановлюється або фіксована, або плаваюча відсоткова ставка. Така ставка перевищує ставку за короткостроковими кредитами внаслідок більшого ризику, який притаманний подібним кредитам.

 

 

 

 

 

Короткострокові

 

 

Рис. 2.1. Класифікація банківських інвестиційних кредитів

Револьверне кредитування, або револьверна кредитна лінія, дозволяє фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частину та проводи­ти у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або надаватися на 3—5 років. Така форма кредитування особливо часто використовується у ви­падках, коли клієнт не може досить точно визначити майбутні надходження готівки або розмір майбутніх потреб у кредитуван­ні. Револьверне кредитування дозволяє вирівняти коливання в рамках інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість запо­зичувати додаткові суми в період скорочення обсягів продажів та виплачувати їх протягом періоду, коли надходження готівки є значним.

Основні види кредитних ліній:

а) поновлювана (револьверна) (клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову корис­туватися нею);

б) непоновлювана (після видачі та погашення позички в межах кредитної лінії відносини між позичальником і банком припиняються);

в) рамкова (відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується про­тягом року або іншого періоду, наприклад, фінансування постав­ки обладнання при здійсненні інвестиційного проекту);

г) з повідомленням (клієнта повідомляють про верхню межу кредитування, перевищення межі, що неприпустимо або за перевищення стягуються більші відсотки);

д) підтверджена (клієнт щоразу узгоджує умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії).

Довгострокові проектні кредити є найбільш ризикованими кредитами або кредитами на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому забезпечить надходження готівки. Проектні кредити нерідко надаються кількома компаніями, які спільно реалізують проект, або кількома кредиторами, якщо про­екти значні за розміром і мають чимало ризиків. Проектні креди­ти можуть надаватися:

• без права регресу на позичальника;

• з частковим регресом на позичальника;

• з повним регресом на позичальника;
• на консорціальних засадах.

Регрес — це право кредитора пред'являти фінансові вимоги до позичальника. Воно робить неможливим припинення інвести­ційного проекту, а також регламентує відносини суб'єктів інвес­тиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позики.

Кредитування без регресу на позичальника зумовлює покла­дення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з при­воду розподілу відповідальності. Така модель кредитування є надто дорогою і тому рідко зустрічається на практиці.

Кредитування з частковим регресом на позичальника зумов­лює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виника­ють у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної докумен­тації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за вчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якістю, за дотримання кошторису; постачальники обладнання — за своєчас­ність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчас­ність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та роз­рахункової дисципліни. Комерційні зобов'язання, які сторони беруть на себе, підтверджуються відповідними договорами та контрактами. Вартість цього типу фінансування є відносно неве­ликою, чим можна пояснити його широке розповсюдження. За певних умов таке фінансування здійснюється поза балансом дію­чого підприємства позичальника, проте частіше позичальник га­рантує свої обов'язки часткою активів.

Кредитування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найбільш короткі строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне зна­чення, здійснюються під його гарантію або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галу­зей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, ви­користовує інші джерела для погашення боргу. Слід зазначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Тому міжнародні фінансово-кредитні організації сьо­годні віддають перевагу саме цьому виду кредитування.

Кредитування на консорційних засадах здійснюється за схе­мою: «створюй — володій — експлуатуй». Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо утворення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуа­тації власником на пайових умовах. Звичайно на умовах консорціуму банк або кілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядни­ки, страхові компанії тощо.

Для реалізації великих проектів можуть створюватися проми­слово-фінансові групи та консорціуми, учасники яких, у тому чис­лі банки, стають інвесторами, здійснюють безпосереднє кредиту­вання і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Банківський консорціум надає інвестиційний кредит позичаль­нику в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків, при цьому креди­тування здійснюється залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресур­сів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції (див. Положення НБУ «Про порядок здійснення консорціумного кредитування» від 21 лютого 1996 р.).

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кре­дитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті, здій­снення кредитування господарських інвестиційних програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ри­зику на одного позичальника.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит: в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту, до­тримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами умов кредитування.

На основі багатосторонніх банківських кредитів з'являється можливість здійснювати великі довгострокові кредитні проекти для задоволення потреб інвестиційної сфери.

Новою формою кредитування капітальних вкладень, що впро­ваджується в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проек­тів шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, які емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андеррайтинг. Вона має широке розпо­всюдження в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків за кордоном.

Упровадження андерраитингу в комерційних банках сприяє розширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підпри­ємств на світовий фінансовий ринок.

Найчастіше банками надається право здійснювати операції андерраитингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т. ін.), продукція яких користується попитом на світовому ринку. Кожна операція андерраитингу узгоджу­ється з департаментом інвестицій, координаційною радою бан­ку з інвестиційної діяльності й отримує спеціальний дозвіл кредитного комітету, затверджений правлінням комерційного банку.

Сума ліміту андерраитингу для одного підприємства не повин­на перевищувати 10 % власного капіталу банку і має відповідати вимогам Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно з яким акціонерне товариство може випускати облігації на суму не більше 5 % від розміру свого статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

Андеррайтинг надається, як правило, тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов'язань по раніше отриманих по­зичках, і тільки для єдиного виду цінних паперів — іменних про­мислових облігацій з плаваючою відсотковою ставкою, номінал яких ув'язаний із динамікою ринкової вартості монетарного ме­талу (наприклад золота), забезпечених договором застави майна позичальника, яке не є заставним забезпеченням іншого зобо­в'язання (боргу), і для яких умовами випуску передбачена мож­ливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають права останнього з урахуван­ням інфляційних процесів.

Особливі умови андерраитингу:

а) іменні облігації реєструються на ім'я власника. У зазначений умовами випуску строк підприємство має перерахувати обумовлені відсотки на рахунок, указаний власником облі­гації;

б) плаваюча відсоткова ставка витрат по облігації має бути ув'язана з динамікою базової ставки грошового ринку України, наприклад, облікової відсоткової ставки Національного банку України;

в) номінал облігації має бути виражений двояко: у грошовій формі та у відповідній кількості дорогоцінного металу на момент випуску облігації. Умови випуску повинні передбачати право ін­вестора при погашенні облігації отримати суму, яка дорівнює рин­ковій вартості зазначеної в облігації кількості дорогоцінного ме­талу на момент її викупу;

г) гарантією облігацій є договір застави на все майно підпри­ємства, яке не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), причому враховується не тільки те майно, яким володіє підприємство на момент випуску облігацій, а й все те майно, яке підприємство може придбати в майбутньому;

д) конвертованість облігацій означає право їх власника через визначений термін обміняти облігацію (за його бажанням) на фіксовану кількість простих акцій підприємства, що випустило облі­гації. Це дає власнику облігацій потенційну можливість отри­мання додаткового прибутку при зростанні ринкової ціни зазна­чених вище акцій.

Для визначення можливості надання адеррайтингу клієнт по­дає до установи банку на додаток до документа для аналізу фі­нансового стану і платоспроможності згідно зі стандартним пе­реліком і документами з довгострокового проекту, для реалізації якого залучаються кошти, такі документи:

• проект проспекту емісії облігацій, складений згідно з вимогами інструкції Міністерства фінансів «Правила випуску і реєстрації цінних паперів на території України»;

• розрахунок строку дії облігації;

• розрахунок відсоткової ставки по облігації;

• пропозиції щодо графіка і розміру внесків до фонду погашення заборгованості (фонду випуску облігацій);

 

• пропозиції щодо винагороди банку за андеррайтинг окрім відсоткових виплат по облігаціях (вона повинна бути в межах до 20 % загальної вартості облігацій, виходячи з їх номінальної вартості, тобто облігації викуповуються банком за ціною, обов'язково нижчою від номінальної вартості облігацій); проект договору застави на майно, яке є власністю підприємства, і не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), а також на все майно, яке підприємство може придбати в майбутньому;

• інші документи за узгодженням з установою банку.

Банк на основі вивчення перелічених документів проводить оцінку надійності облігацій підприємства і можливості їх перерозміщення серед невеликої кількості великих установ-інвесторів (банків, страхових компаній, інвестиційних і пенсій­них фондів) або великої кількості дрібних інвесторів через установи банку або серед ділерів, що спеціалізуються на про­веденні операцій з цінними паперами, чи продажу облігацій на» Фондовій біржі.

Враховуючи нерозвиненість фондового ринку (особливо рин­ку промислових облігацій) в Україні, однією з головних причин надання підприємствам кредиту у вигляді андеррайтингу сьогод­ні є зацікавленість самого банку у придбанні таких облігацій для власного портфеля цінних паперів.

У разі прийняття позитивного рішення про надання кредиту у вигляді андеррайтингу установою банку розробляється проект угоди про адеррайтинг, особливе значення в якій необхідно при­ділити чіткому юридичному формулюванню умов випуску облі­гацій і спеціальних зобов'язань підприємства перед банком по наданню останньому можливості здійснення необхідного конт­ролю за дотриманням умов випуску.