ПРИЙМИ МОЮ ВІРУ – ВРЯТУЙ УКРАЇНУ 7 страницаВідстань від людини до Бога така велика, що думається, навіть інопланетяни, котрі, як свідчать численні факти, вивчають нас і нашу планету, котрі перебувають від нас на значно вищому рівні розвитку, до Бога ближчі від нас хіба-що на якийсь крок. Тому годі думати, що наше людство осягне Його сутність за земної цивілізації. До того ж, як ми уже визначили, сучасна людина переживає сьогодні цивілізацію не першу, і ця земна, можливо, є нижчою за минулі – така інформація закодована в людині. Вчені помітили, що розум людини здатний на значно більше, ніж того вимагає від нього земне буття. А оскільки природа нічого не дає задарма (лише функція породжує орган і вона ж його вдосконалює), то лишається здогадуватись, що колись мозок людини опрацьовував більший обсяг інформації ніж тепер, значно більший. Кожна людина, наприклад, фактично може, за певних умов, вивчити всі мови світу, може запам’ятати напам’ять слово в слово товстелезну книгу, або навчитись вираховувати великі числа аж до вирахування кореня в котрійсь степені. Математичні вундеркінди здатні за лічені секунди визначити, чи є восьмирозрядне число простим, тоді як суперсучасній електронній техніці для цього потребувалась би ціла доба. Таких потреб в осягненій нами цивілізації у людини не було, тому цілком ймовірно, що люди набули тих здібностей у інших, не відомих нам, цивілізаціях, але той рівень минулих цивілізацій з якихось причин не змогли зберегти. Існує також гіпотеза, що на нашій планеті існувала не одна, а декілька цивілізацій. Так, в музеях Перу зберігаються велетенські черепи – мозок в них мав об’єм близько трьох літрів, тоді як у гомо сапієнс – не більше літра. Цей факт зайвий раз насторожує нас щодо майбутнього нашого виживання, адже йнабагато розумніші від нас колись не вижили. Тут є над чим замислитись. Бог людині допомагає, але не може вплинути на її вчинки, саме тому, що людина має власний розум, то ж якщо вселенська катастрофа трапиться, то винуватцем її буде саме людство. Спиртові мікроби поїдають цукор, а виділяють спирт і потім гинуть в його надмірній концентрації, тобто, в продукті відходів своєї діяльності, схожі наслідки загрожують і людству, але ще з більшим ризиком ускладнення ситуації ядерною війною. Християнська віра навчає людину покладатися лише на Бога і не окреслює земне призначення людини, яка, за великим рахунком, просто не знає, для чого живе – і тут велика варіантність вірогідних негативних наслідків. Тільки усвідомлення всім людством Божого надзавдання - зберегти, розвинути земну цивілізацію і поширити її на інші планети - дасть людству найбільший стимул до врятування свого світу. Додам, що завдання людства (врахуємо невдалий досвід попередніх цивілізацій) - не просто перенести життя на інші планети, а й зуміти забезпечити там подальший розвиток кульмінації земної цивілізації, принаймні не знизивши її рівня. В перерахованих «додаткових» здібностях людини проглядається її здатність підключатися до інформаційного космічного поля, існування якого вже мало хто заперечує. В більшій чи меншій мірі цією здатністю наділена кожна людина і, часто того сама не усвідомлюючи, черпає звідти інформацію, отримує допомогу чи підказку, особливо в хвилини творчого натхнення. Часто людина цю інформацію одержує спонтанно, яка попереджає її про якусь важливу подію. Що стосується саме цієї здатності сприймати небесну інформацію, то нею від природи наділені і тварини і комахи, а можливо і рослини, бо схоже, що ця невідома космічна енергія є головним засобом впливу Творця на все живе на Землі. Очевидно ймовірно, що вся фауна користується нею як додатковим засобом виживання в природі. Так наприклад, пуста хата – це життєвий простір для сичів, тому вони часто ще за живих господарів поселяються на тому подвір’ї, яке невдовзі стане пусткою, пацюки залишають корабель, який приречений потонути, миша в лузі кублить гніздо або на землі, або високо в траві – в залежності від того настільки дощове буде майбутнє літо, вірний пес виє-плаче, бо відчуває загибель близької людини, бджоли старанніше ущільнюють свого вулика – чекай узимку сильних морозів. Або ось такий феномен: мурахи в джунглях Амазонки, що поселилися в дуплі дерева, докладають багато зусиль, щоб перегризти ліану, яка оповила дерево, бо вона може це дерево знищити. Малоймовірно, щоб мурахи дійшли до цього розуміння своїм «інтелектом», тут ніщо інше як допомога Творця. З цього робимо висновок, що в майбутньому вкрай ускладненому світі, коли вже вижити людині стане неможливо, саме ця її здатність відіграє найголовнішу роль у продовженні земного буття. Звичайно, це вже буде зовсім інша свідомість, з якою сучасній людині поспілкуватися не вдалося б, бо вона нам здалася б «не сповна розуму». Але поки що цю інформацію з Небес (чи може з паралельного світу) людині сприймати важче навіть за тварин, на що є дві причини. По-перше, ці слабкі сигнали заглушає розум людини, свідомість якої постійно заполонена потужними думками, через які слабкому сигналу пробитись важко, тому ця інформація часто сприймається людиною у сні, чи дрімоті, коли розум приглушений сном, часто такою здібністю володіють юродиві (внаслідок кволого розуму), також легше сприймають її люди в стані алкогольного чи наркотичного одуріння. Потомствений народний цілитель Данило Зубицький якось розповідав, яким способом лікував людей його батько, який, безперечно, умів черпати пряме знання з інформаційного небесного поля. Вислухавши скарги прихожанина, батько на якусь мить сидячи засинав і тут же видавав інформацію, якою травою треба лікуватися хворому. До нього зверталися люди з усіх складних питань, і він таким же способом видобував і видавав потрібну інформацію: «Твою кобилу саме зараз цигани під мостом перефарбовують у інший колір». Допомогою інформаційного поля, усвідомлено чи ні, користуються всі творці, винахідники, вчені. Альберт Ейнштейн зізнавався: «До пізнання фундаментальних законів Всесвіту я дійшов зовсім не на основі раціональних висновків». Відомий американський фізик (серб за походженням) Нікола Тесла зізнавався, що він черпав інформацію з космосу, і хвалився, що здатен повністю відключити свій розум і підключитися до космічної інформації, від того його винаходи приводили людство в шок. Так він переробив автомобіль на електромобіль, який їздив без ніякої заправки зі швидкістю 150 км на годину, а черпав енергію автомобіль, за його висловом, з ефіру. Але через те, що всі газети підняли ґвалт, що Тесла диявол, він, образившись, той винахід зліквідував. Сучасна фізика стверджує, що світова будова є вияв вічного і всюдисущого Єдиного Поля, в якому записана вся інформація про структуру і розвиток Всесвіту. Єдине Поле – це Чиста Свідомість, що творить життя. Всі закони Природи знаходяться в Чистій Свідомості. Людська свідомість є частинкою Чистої Свідомості, вона поєднана з нею і, за певних умов, може черпати з неї інформацію. Розвинена людина далекого майбутнього матиме більш потужні випромінювальні і сприймальні органи думки, їй не потрібно буде засинати, щоб почути небесну інформацію, чи думки інших людей – обмін інформацією напряму і через інформаційне поле стане колись таким же звичайним явищем, як сьогодні є обмін словами. Таким чином, розум людини буде підключений до суспільного розуму і становитиме з ним єдине ціле. Егоїстичні інтереси людини, в такому разі відпадуть, стануть неможливими, а разом з ними зникнуть і всі пов’язані з ними негативні риси характеру людини. Друга причина, що заплутує сприйняття небесної інформації – це та, що вона надходитьна абсолютній (Божій) мові, яка однакова для всього живого (і для тваринного світу також). Сучасна людина сприймає інформацію через слова, через відомі п`ять органів чуття і потім реагує на них своїми емоціями. У випадку з небесною інформацією все відбувається навпаки. Та абсолютна мова – то мова почуттів, яка значно багатша від словесного запасу людської мови, але проблема не в цьому, а в тому, що, сприйнявши стороннє почуття, людині, щоб його зрозуміти, сьогодні доводиться «розшифровувати», і вона перекладає його в слова, або візуальні образи і події, збуджуючи схожі їм аналогії, що містяться в її пам’яті, а там достеменно відповідних одержаній інформації, як правило, не виявляється, тому можуть бути збуджені образи лиш віддалено подібні до потрібних. Але потім ще і ці образи часто піддаються обробці притаманною кожній людині фантазією, внаслідок чого стають ще більш віддаленими від сприйнятої інформації. Для більшої ясності наведу життєвий приклад. До бабусі завітала її внучка, що жила від неї метрів за триста. Згодом бабуся заполошилася і стала наполягати, щоб онучка поспішила додому, бо до них, мовляв, приїхали гості на червоних конях. Здивована внучка (молода жінка) вийшла на вулицю, глянула на своє подвір’я і побачила, що ніяких там гостей немає та й повернулася в хату. Але бабуся ще настирливіше стала випихати онуку з хати, бо ж «гості приїхали!» Жінка знову вийшла на двір і знову побачила, що ніяких гостей там немає, але її увагу привернули вікна хати своїм ненатуральним кольором. Жінка миттю побігла додому і загасила в хаті пожежу. Отже, бабуся сприйняла з інформаційного поля тривожне почуття і підказку, що онуці слід негайно бігти додому, а підсвідома фантазія бабусі знайшла для цього відповідне підґрунтя: гості приїхали – це подія (не часта), пожежа також не часта подія, а що ті гості на червоних конях – то це додаткова підказка, бо вогонь червоний, пожежні підводи в бабусин період фарбувалися в червоний колір, та й коні по можливості підбиралися гніді (червоні). Подібних прикладів із життя можна навести безліч, але цей я вибрав для чистоти експерименту, адже пожежу в хаті ніхто не бачив, і інформація не могла надійтителепатично від людини до людини, отже вона поступила з царини Божої. Інформацією з цієї Божої скарбниці черпають всі люди і, взагалі, все живе, але найбільше нею користуються люди, заглиблені у творчий пошук. Про таких людей можна сказати, що вони стоять до Бога найближче. І тут не грає роль ні віросповідання людини, ні приналежність її до якоїсь конфесії, ні те що вона, можливо, зовсім безбожна, бо всі ці умовності вигадані людьми, а важливо те, що допомагає людині піднестися у стан творчого натхнення. Якщо людина звикла перед важливим ділом молитися чи хреститися, і це додає їй сил і впевненості, то це правильно, по-Божому. Хоча більшість людей надихаються Божою енергією автоматично, лише занурившись в улюблену справу. Іноді людина подумки, сама того не помічаючи, звертається до Бога за поміччю і одержує її у вигляді вдачі чи творчої знахідки. Слід одначе зауважити, що інформація з Божої скарбниці поступає скупо, часто лише натяком, щоб людина не розлінилася і не деградувала, тому те, що їй під силу, вона мусить винайти сама. Відомо, наприклад, що свою хімічну таблицю Менделєєв побачив у сні у формі розкладених карт. Це явна підказка з Небес, і вона виправдана, бо наука хімія повинна була розвиватись, а людство на той час не мало технічних засобів, щоб заглянути у мікросвіт атомів і молекул, тому Космічний Розум віднайшов у підсвідомості вченого найбільш відповідну схему, яка умовно нагадувала поділ атомів за порядком величини своєї маси. Якби Менделєєв замість карт мав справу, наприклад, з важкою атлетикою, то він, скоріш за все, замість карт побачив би у сні ряд гир – від найменшої до найбільшої, що ще точніше відповідало б поділу атомів за масою. Інформацію з Небес людина черпає не лише у творчому натхненні, а підсвідомо «живиться» нею постійно на побутовому рівні, що проявляється у снах, прикметах, галюцинаціях. Всім відома, наприклад, прикмета коли вийшов у дорогу, але за чимось повернувся, то буде невдача. Невдача і справді буде, але не тому, що повернувся, а тому, що забув узяти якусь річ, яку не повинен був забути (якщо, звичайно, тут не замішаний склероз). Це підсвідомість людини, одержавши інформацію про її марну мандрівку, таким чином намагається утримати людину від даремної розтрати. Я вже говорив, що небесна інформація поступає на абсолютній мові, однаковій для всього всесвіту і всього живого, що має розум і нервову систему (хоча підозрюю, що вона має вплив і на рослинний світ), і яка діє (прямо) на наші почуття. Та оскільки в людини найбільше розвинені зорові і слухові центри мозку, то вона (підсвідомо) будь-яку інформацію переводить у візуальні і слухові образи. Як наочний приклад, проаналізуємо життєвий випадок одержання інформації про нещастя. Жінка раненько вирядила чоловіка на працю, а сама прилягла ще поспати. Ще і не заснула, а лиш здрімнула, як відчула, що її душить Домовий. Вона відчувала його волохаті руки так явно, що потім їй здавалось, що вона зовсім і не спала. Всі люди знають, що в таких випадках слід запитати: «На худо, чи на добро?» Так поступила і вона. Відповідь була: «На худо». Жінка схопилася з ліжка, їй стало моторошно одній у хаті, і вона пішла до сусідів, а згодом її повідомили про загибель чоловіка внаслідок наїзду на нього автомобіля, п`яний водій якого заснув за кермом. Насправді Домового (в нашому матеріальному його уявленні) не існує, але є його художній образ, витворений людською фантазією, який «живе» у підсвідомості людини, як і всі інші бачені, або уявлені нею образи і події. Таким чином, в підсвідомість жінки надійшлаінформація трагічного змісту і знайшла там найвідповіднішу для себе мозкову звивинку, помістилася в ній і викликала її подразнення. В іншому випадку, чи у представника іншої нації це міг бути не Домовий, а Чорт, Лєший, Шайтан, чи якийсь інший образ нечистої сили. Щоб небесна інформація збудила в мізках людини потрібну звивину, потрібна розумна сила, яка б вирахувала, яка звивина найбільше відповідна інформації, що надійшла. Для мене поки що залишається загадкою, де ця та розумна сила: в підсвідомості людини, чи поза нею десь у космосі. Все більше схиляюсь до останньої думки. Але іноді інформація сприймається і без художньої обробки (мабуть, частіше людьми не схильними до фантазії). Науці відомі так звані випадки спонтанної телепатії. Це коли людина галюцінаційно бачить (і чує) подію, що відбувається далеко від неї. Наука пояснює це передачею думки від людини до людини, по-науковому від індуктора до перцепієнта. Але гадаю, що насправді це все та ж інформація з Небес, бо, по-перше, галюцинація відбувається не обов’язково в той час, коли відбувається подія, по-друге, у всіх наведених прикладах перцепієнт бачить події збоку включно з людиною, про яку подається інформація. Індуктор такої інформації передати не зміг би, бо не може людина бачити сама себе збоку. Наведені приклади підтверджують факт, що всі події, які відбуваються в матеріальному світі, одночасно відбуваються і в паралельному позаматеріальному світі і залишаються там назавжди. Сьогодні учені вже працюють над створенням штучного інтелекту. В Японії вже є роботи, котрі можуть розмовляти з вами на декількох мовах, можуть краще вас рахувати, та й комп`ютер може виграти у вас партію в шахи, але якими б досконалими ці «інтелекти» не були, вони не можуть ототожнюватись з людським інтелектом, бо не мають свідомості. Людина наділена свідомістю від Бога, яка, очевидно, є частиною вселенської Свідомості і пов’язана з нею незнаними для нас променями зв’язку. Тут доречно ще раз висловити гіпотезу, що людина, за великим рахунком, - це є свідомість заповнена інформацією, і що вона може жити поза тілом і, отже, бути безсмертною. Не слід чекати, що подальший шлях людства буде легшим. Допоки воно ще не досягло тієї межі досконалості, коли його розвиток набуде гарантованої самодостатності, Творець змушений буде стимулювати той розвиток примусовими засобами природного впливу. Сьогодні людина недозволено розкошує – часто навіть із дріб’язкових егоїстичних забаганок. Так, наприклад, кожна сім’я, часто за все життя не посадивши жодного деревця, неодмінно бажає мати в себе в хаті на новий рік ялинку, коли вистачило б для свята і однієї - колективної, мало не кожен воліє кататися на власному автомобілі, не думаючи про те, що природа мільярдами років накопичувала сонячну енергію не для розкоші, а для вибухоподібного ривка людства у вищу цивілізацію. Нафта і газ вичерпаються швидко (гадаю, за життя щойно прийдешнього покоління), тому вже сьогодні людство мусило б кинути всі свої сили на наукові пошуки нових видів енергії, щоб потім не зробити крок назад у розвитку, щоб уникнути соціальних катаклізмів, або і вселенської катастрофи з наслідковим відступом назад до звіра. Чим необачніше людство порушує волю Творця – тим тяжчим буде покарання. Хоча, знову ж таки, Бог не карає, а посилає стимули до життя і розвитку, бо там де немає труднощів – панує самовбивчий спокій, де немає антагонізму – немає розвитку, зникне необхідність боротьби за виживання – почнеться деградація, тобто, елементарний спокій у бутті веде до спокою вічного. Людина – вінець Божого творіння, вона Його намісник на планеті Земля, вона тут цар природи, а тому несе повну відповідальність за все. Бути планеті знищеною, чи вічно квітучою, залежить тільки від людини.
ЛЮДИНА ЯК ЧАСТКА НЕБЕСНОЇ СВІДОМОСТІ
Свідомість людини не зникає з її смертю. Ці погляди підтверджуються чисельними випадками, які відбувалися з людьми, що пережили клінічну смерть. Як правило, в такому випадку людина бачить своє тіло і все, що відбувається навколо, згори. Вона легко переміщається у просторі, чує розмови, проходить крізь стіни, але не може вплинути на людей і їхні дії. Ці факти свідчать про те, що свідомість людини здатна жити поза її тілом. А ще траплялися випадки, які ставлять учених у шок, а саме: у людини, яка нічим від інших до смерті не відрізнялася, при розтині виявлялося, що у неї зовсім немає мозку (від природи, чи внаслідок хвороби). Ці випадки зайвий раз підтверджують здогадку, що свідомість може жити без матерії. Я вже пояснював, що людина для Бога - що комп’ютер для людини (в тих розуміннях, що комп’ютер уміє думати і наскільки він «живий» у відповідності до людини). Так от у цей «комп’ютер» (у людину) спочатку (в молодості) закладається програма у вигляді накопичень знань і вміння, щоб потім використати їх в істинно Божому призначенні людини – у вдосконаленні матеріального світу. Програма, що закладається в молодості, залишається з людиною на все життя і є визначальною у її поглядах, планах, діях. Матеріальне тіло людини – це лише її кокон, а справжня людина, та, що не помре, - це частка Небесної Свідомості заповнена земною інформацією. Отже, накопиченість інформації у свідомості людини являє ту людину, яка не обмежується фізичним тілом. Відмовитись від цієї інформації для людини означає відмовитись від самої себе, а чи частини себе, тому статечну людину переконати в хибності її поглядів практично неможливо, це можна лише зробити на межі життя і смерті, та і тоді людина може просто злукавити, що вона, мовляв, прийняла протилежні погляди, а в глибині душі може залишитись своєю суттю. Для прикладу, я мав досвід спілкування з дідом, у родині якого в голодомор 33-го померло сім душ, але він з піною коло рота доводив мені, що той голодомор вчинили куркулі і їхні синки, а «товариш Сталін» захистив від них народ тим, що до 38-го року всіх ворогів винищив. Ніякі мої аргументи на його захламлену свідомість не вплинули, так і пішов у паралельний світ з переконаннями, що йому були закладені у свідомість в молодому віці. Щоб не виглядало аж занадто це песимістично, скажу, що людина істота складна, і накопичення інформації у кожної людини відбувається не однаково. Більш досконала людина (розумніша) сприймає інформацію критично, тому вона хибну інформацію не зробить своєю суттю, а покладе її на «запасну поличку», тоді як слабкіша розумом людина сприймає її беззастережно, тому ризикує заповнити свою свідомість фальшивими уявленнями. Нова інформація, що надходитьдо свідомості людини у зрілому віці і суперечить закладеним раніше ідеологемам, відкидається свідомістю як ворожа – незалежно від її об’єктивної цінності. Цей феномен наглядно проявився у людей, що виросли в соціалістичному експерименті. Люди в ньому пережили страшні лихоліття, траплялися такі, що вижили одинаками з великої своєї родини після голодного геноциду 33-го року, але вони увірували в молодості у комуністичну пропаганду і тепер те життя вважають своїм, часто навіть войовничо його відстоюють, лякливо жахаються нового життя і виходять на протесні акції під червоними (від крові своїх же одноплеменців) прапорами. Це саме ті, що залишили нашу молодь коло розбитого комуністичного корита, а пенсії сьогодні бажають отримувати капіталістичні, це саме ті, які свої дуті заощадження, не підтвердженні товаром, загубили в Союзі а вимагають їх від України. І лише окремі одиниці з тієї когорти, які внаслідок своєї природної мудрості сприймали комуністичну інформацію критично, залишилися здатними для сприйняття нових світоглядних ідей. Це нас наглядно переконує, що всю інформацію (і цю, що подаю я) слід сприймати критично, щоб не засмітити розум, щоб відсіяти полову від зерна, щоб залишилася тільки правда – вона критики не боїться.
ЩО БІЛЬШ ЗГУРТОВАНИЙ НАРОД – ТИМ ЙОМУ ЛЕГШЕ ВИЖИТИ
Людство ще довго житиме народами, націями, державами, іншими суспільними угрупуваннями, бо гуртом легше змагатися за виживання, легше захищатися, легше відстоювати свою правду, легше налагодити економічне життя. І все це легше тій нації, яка велика: за територією, за чисельністю, за значимістю в світовій історії, за авторитетом у світі, а найбільше – за мудрістю, тому що подальше змагання націй за місце під сонцем набуватиме все більшого інтелектуального вмісту і врешті стане визначальним. Цей останній аргумент для українців є особливо значимим, бо коли оглянутись на нашу історію, то саме мудрості нам і не вистачало, тому часто доводилось виживати найпримітивнішимспособом – чисельністю, тобто так, як виживають мікроби. Як відомо, Київська Русь впала не тому, що була слабкою чи малою, а тому що її роз’їла внутрішня червоточина – міжусобиці (одна з хвороб ситого суспільства). Наслідки відомі: виживати народу довелося лише за рахунок своєї чисельності. Потім, внаслідок бездержавності, турки і татари постійно гнали з України в полон нескінченними отарами стільки людей, що аж було дивно, звідки вони там беруться. А вони «бралися» від великої плодючості наших предків, дітей тоді на вулицях було стільки ж як і трави. Татари витоптували їх кіньми, а вони народжувалися знову. Також у 1933-му році українці потрапили в таку пастку, коли мусили б зникнути як нація – рятунку не було ні від кого – і тут також нація врятувалась лише за рахунок чисельності. Нагадую зайвий раз це не для того, щоб поплакатись про нашу гірку долю, а щоб зробити з уроків історії правильні висновки і взятися, врешті, за розум, навчитися жити не сьогоднішніми інтересами, а інтересами перспективи, нації, держави, суспільства, навчитись вираховувати найоптимальніші шляхи розвитку, виробити імунітет до чужородних згубних ідей і нестримну жагу до передової наукової думки. Щоб вижити в майбутніх умовах нашого світу, що постійно ускладнюватиметься, нація мусить бути великою, мудрою і могутньою. Для цього насамперед треба твердо зрозуміти, що народ згуртовує, а що його роз’їдає внутрішньою червоточиною. До цементуючих факторів відносимо: єдину державну мову, національні традиції, національне мистецтво і спорт, високу національну свідомість громадян і їхній патріотизм, національну економіку, усвідомлення громадянами спільного інтересу у спільному творенні добробуту, спільному вихованні дітей, наявність загальнонаціональної ідеї – все, що становить чуття єдиної родини. І навпаки: національний нігілізм, індивідуалізм, низька громадянська активність громадян (моя хата скраю), космополітизм, пацифізм, обивательсько-споживацька психологія, суспільна нехіть – послаблюють міць держави, виводять народ на шлях саморуйнації, унеможливлюють чуття єдиної родини і, як наслідок, там де мусили б панувати радість і захоплення, поселяються злість і заздрість аж до трепетного поголовного бажання: «нехай у сусіда корова здохне». Таке суспільство безглуздо, безпідставно зневажає все своє, часто стає легкою здобиччю завойовників або підступних злих пророків, влучною мішенню длячужородних руйнівних ідей. Звір не може бути нечесним, він не може вчинити злочину, він завжди живе за законами, визначеними для нього природою, його поведінка передбачувана, тоді як людини «розумної» - ні. Не даремно в народі кажуть, що найстрашніший звір – це людина, від неї можна чекати будь-якого злочину, і не з якоїсь необхідності, а й, навіть, заради розваги. Діапазон людської духовності може сягати небес, а може опуститися і нижче плінтуса. Голодний експеримент 1933-го року явив нам феномен чіткого поділу людей на два різні види «гомо сапієнс». Перший вид – це небесно одухотворені особи, які віддавали все і себе самого на порятунок дітей, часто мати, помираючи, заповідала дітям себе з`їсти, а де такою людиною виявлявся голова колгоспу, то на свій смертельний ризик, він ухитрявся приховати зерно і потім рятував ним людей. Другий вид – це «особні», в яких домінантою всіх устремлінь є шкурні інтереси. Такі люди, навпаки, намагалися вижити за рахунок дітей як самої беззахисної верстви суспільства. Доходило до того, що вони поїдали дітей, як чужих, так і своїх, більше того, вони навіть в час того апокаліпсису свого суспільства намагалися розбагатіти шляхом продажу м’ясопродуктів з дітей. Коли ж така людина зі шкурницьким світоглядом опинялася над людьми, то їм не позаздриш. Для прикладу: село Басівка Сумського району знаходиться на самому кордоні з Росією, тому мало більше шансів вижити, оскільки люди ходили в Росію міняти барахло на харчі - «ходили на миню». До того ж голова колгоспу на свій страх і ризик приховав трохи пшона і ним рятував людей. Внаслідок цього Басівка постраждала «не дуже» - померло за 800 душ з 2400 мешканців (для порівняння: втрати у Великій Вітчизняній в цьому селі становлять 239 душ), тоді як сусідня Локня вимерла мало не вся, внаслідок чого люди вбили двох колгоспних активістів на другий день війни. Про людей, що допомагали зайдам нищити свій власний народ, уже сказано: «Вони вийшли з нас, та до нас не належали.» Таких людей трудно назвати особами, краще – особнями. Люди-особні – це продукт об’єктивної ідеї шкурного інтересу, така людина завжди індивідуаліст, вона з легкістю, коли виникають сприятливі умови, зруйнує, продасть, спаплюжить загальне, національне заради навіть копійчаної вигоди для себе особисто, і, як показує феномен голодомору, не зупиниться тут ні перед чим, адже все загальне для неї не становить жодної цінності. Осмислення феномену поділу людей на два види конче необхідне нам, оскільки розкриває нам очі на сьогоднішніх наших вождів і проповідників. Придивіться пильніше – і ви без особливих труднощів визначите, хто до якого виду «гомо сапієнс» належить – до Осіб, чи особнів (шкурний інтерес, як його не ховай за красивими словами, він все одно випирає, як шило з мішка). На жаль, двадцяте століття в нашому суспільстві давало стимул для виживання саме шкурному інтересу і не залишало найменшого шансу для осіб, одухотворених небесами. Ідеологія шкурних інтересів запанувала над нашим суспільством, так що патріотичні люди з високим сумлінням самопосвяти себе за інтереси суспільства (як ось В’ячеслав Чорновіл) не знайшли належного розуміння, українці віддали владу політикам ближчим їм по духу, які, закономірно, їх обідрали і продовжують обдирати далі. З погляду Вищої Справедливості – це правильно, і кожен народ, повторюю, заслуговує тієї долі, яку має. На тих перших демократичних виборах українці мали можливість вручити владу людям. що виборювали незалежність – Чорновілу, Лук’яненку, Гориню, Павличку, - і пограбування держави не сталося б, ми б мали сьогодні країну, якою б пишалися. На відміну від нас, поляки вручили владу простому електрику – Леху Валенсі (польський «Чорновіл») - і там не сталося пограбування народу, а вільні ринкові відносини забезпечили швидкий економічний розвиток, хоч стартові, і природні, можливості у Польщі набагато слабші від українських. У романі Горліса-Горського «Холодний яр» автор описує випадок, як холодноярці, переодягшись у будьонівців, затримали великого чекіста. У вилучених у нього документах була інструкція за підписом Дзержинського, якою наказувалось винищувати людей помітних, таких, що можуть мати якийсь вплив на суспільство (з іншого джерела маю інформацію, де ще й наказувалось давати дорогу до влади бездарним сірятинам). Шкурний інтерес надзвичайно життєздатний, навіть у Холодноярській Республіці, де національний масовий патріотизм просто «зашкалював», і то знаходились особні, що ішли на зраду за копійчану для себе вигоду. А взагалі, хто прочитає «Холодний яр», той зрозуміє, що і «Чорний Ворон», і голодомор – то була помста, то було продовження упокорення українців, розпочате в революцію, то було добивання переможеного народу, внаслідок чого ми стали нацією прострілених потилиць, нацією задушеною штучним голодом. Отож, в ХХІ століттями прийшли без провідної верстви суспільства, тому не змогли об`єднатися навколо національних, духовних, державотворчих цінностей, і, як наслідок, запанував «дерибан», і, як наслідок, «маємо те, що маємо», а також: «національна ідея не спрацювала». Сьогодні в нашому суспільстві верства одухотворених осіб така мала, що, можна вважати, її не існує. Отож, вона мусить народитись заново, нехай вона почнеться з тебе, юначе!
СИНДРОМ САМОРУЙНАЦІЇ
Вдала ідея – то є найраціональніший прояв людської спроможності, бо найсильніше, що є в людини – то її розум, і нам, українцям, ще доведеться не раз набити собі лоба, щоб навчитись ним користуватись. Для підтвердження цього висновку звернемося до недалекої історії. Коли В. Ленін ішов до влади, то в своїй боротьбі спирався на націоналістичні рухи республік імперії, підтримуючи законне прагнення народів на своє національне самовизначення. Ось його слова, що найкраще визначають сутність націоналізму: «Націоналізм малої нації - то є реакція на шовінізм великої нації». Влучно визначено, краще не скажеш. Я ще б додав, що націоналізм – то є по суті антипод фашизму і шовінізму. Та коли Ленін прийшов до влади і сам став на чолі імперсько-шовіністичної держави, то від України йому став потрібен хліб, а не якийсь там національний рух. Тоді до слова «націоналізм» він додав означення«буржуазний», яка по суті, нічого не означала і розраховувалась на недолугість мислення політичних лохів і затурканість населення взагалі. Слово «буржуазний», а не якесь інше, прив’язувалося лише тому, що в той час воно викликало негативну реакцію. Це явне словоблудство, за логікою, повинне було б не спрацювати, але спрацювало, та ще й як! Замість того, щоб його висміяти як недолуге політичне крутійство, всі по черзі, до кого його притуляли, лякалися, віднікувалися, десь «визнавали свої помилки», каялися, били себе в груди у вірності «ленінським принципам соціалістичного інтернаціоналізму». Але це не рятувало тих «винних» від репресій і розстрілів. Так був зацькований до самогубства письменник Микола Хвильовий. За цей же «націоналістичний ухил» був знятий з поста наркома освіти О. Я. Шумський. З «націоналізмом» Шумського почав боротись його намісник, відомий більшовик-ленінець Микола Скрипник. Але невдовзі і він став «буржуазним націоналістом» і також застрелився від ганьби і зневіри в найстрашніший для України 1933-ій рік. Але всіх перевершив наступний нарком освіти В. П. Затонський. Він категорично заявив (і це у 34-му році, після повального голодомору і в час кривавого розгулу «Чорного ворона»), що «…належної гострої відсічі українському буржуазному націоналізмові за останні роки не було. З усіх цих причин український націоналізм на даному етапі став головною небезпекою». А ще: «Навколо залишилося ще чимало куркулів, махновських, петлюрівських недобитків». А ще: «30 – 40% вчителів республіки – класово ворожі елементи». Цього і було треба злочинному шовіністично-комуністичному режиму, який і без цього поширював міф про якусь особливу буржуазність української нації. Звичайно ж, оті «30 – 40%» були перевиконані при репресіях серед учительства, а що стосується директорів шкіл, то не лишилося майже жодного, якого б не забрав «Чорний ворон» (а кого забрав – то з кінцями). Щоб відчути тогочасну загальну атмосферу страху і масового психозу серед учительства, наведу розповідь уже згадуваного Івана Івановича Приходченка – працівника освітянської ниви. Якось до нього підійшов один учитель і тихим тремтячим голосом запитав, чи нічого той не помічає, що діється у них у школі. Його страх враз передався Приходченку, який, одначе, відповів, що нічого такого не помітив. Тоді той учитель завів Приходченка в одну із класних кімнат і запропонував пильно придивитись. Приходченко знизав плечима, бо нічого «такого» не побачив. Тоді той учитель запропонував пильно придивитися до портрета Калініна, але Приходченко і тут нічого не побачив. Тоді учитель запропонував поглянути на портрет з другого місця… з третього. І коли Приходченко і після цього нічого «такого» не помітив, учитель випалив: «Та як же ти не бачиш, що він за нами очима водить».
|
