Теорія визначальної ролі характеру поставленої задачі

Між групами, вирішальними різного роду задачі, були різкі відмінності по типу лідерства, а лідери груп з схожою метою були, загалом, схожі між собою, відрізняючись один від одного лише деякими особовими якостями. Внаслідок цього велике значення у формуванні того або іншого типу поведінки лідера починають грати такі чинники як:

1) структура групи;

2) модель спілкування в ній;

3) тривалість існування і діяльності групи.

В стійких групах формальна структура відносно стабільна і не міняється від ситуації до ситуації, інакше кажучи, є довготривалою. Проте це положення не завжди відповідає тривалому лідерству.

Здавалося б, в стійкій групі міжособові відносини повинні бути стабільний. Проте на практиці їх емоційне забарвлення постійно міняється. На ранніх стадіях розвитку групи індивід стає лідером, як правило, завдяки здатності контролювати ситуацію і вирішувати поставлені задачі, а також через готовність і бажання інших членів групи емоційно підтримувати його, що частіше засновано на перших враженнях. У міру розвитку відносин в групі її структура упорядковується. З часом слабшає бажання краще взнати людину, керівну групою, зникає різко позитивна оцінка його особи і вчинків. Влада лідера слабшає. З'являються нові лідери. Колишні лідери всіма силами прагнуть утримати своє суспільне положення, при цьому стиль їх поведінки стає жорсткішим, що нерідко спричиняє за собою створення силових угрупувань. В подібних випадках міняється як характер впливу лідера на групу, так і сприйняття групою лідера - з позитивного на більш негативне.

Тривалість існування групи може впливати на лідерство і по-іншому. Укорінений з самого створіння групи стиль спілкування може залишитися колишнім, навіть якщо задачі і мета групи змінилися.