Юридична відповідальність ЛПУКоли мова йде про настання юридичної відповідальності в медичній сфері, то в переважній більшості випадків йдеться про цивільно правову– відповідальність медичних закладів. Як зазначається у Цивільному кодексі України, відповідальність за результати діяльності працівника, у т.ч. і за заподіяння шкоди, несе роботодавець, тобто – лікувально-профілактичний заклад, в якому працює медичний працівник. Дана норма закріплена в законодавстві не випадково: покладення відповідальності на працівника, який безпосередньо заподіяв шкоду, зробило б менш реальним механізм відшкодування шкоди пацієнтові. Якщо в основі правопорушення лежить лікарський злочин, то притягнення медика до кримінальної відповідальності не перешкоджає можливості вимагання з боку пацієнта або його законних представників цивільно-правового відшкодування шкоди. Також не слід забувати й про можливість притягнення до відповідальності лікувальної установи при порушенні кримінальної справи проти конкретного медичного працівника даного медичного закладу.Порушення вимог трудового, протиепідемічного законодавства, порядку видачі, посвідчення документів посадовими особами тягне за собою настання адміністративноївідповідальності. Детальніше про настання найактуальнішого виду відповідальності – цивільно-правовій відповідальності, – зупинимось нижче. Такий вид відповідальності для ЛПУ може настати з деяких причин, а саме: – при порушенні медичними працівниками даного ЛПУ виконання своїх професійних обов’язків, унаслідок чого було заподіяно шкоду здоров’ю та / або життю пацієнта; – при порушенні договірних відносин; – при посяганні на ділову репутацію ЛПУ; – при розгляді цивільно-правових «медичних» справ судом, зазвичай, оскаржується порядок, правомірність, своєчасність або необхідність надання медичної допомоги / медичних послуг працівником (ками) ЛПУ. У всіх позовних заявах зазначається необхідність відшкодування заподіяної шкоди – моральних страждань та матеріальних збитків. Різновидами шкоди є: – майнова (реальні втрати, не отримані доходи, витрати на харчування, лікування, догляд тощо); – моральна (фізичні та моральні переживання пацієнта, який постраждав у результаті медичного втручання). Фізична шкода здоров’ю визначається відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року. Майнова шкода визначається в результаті підрахунків втраченого заробітку, недоотриманих прибутків, витрат на лікування, додаткове харчування, придбання ліків, догляд тощо. Іншими словами – це все ті витрати, які в пацієнта виникли у зв’язку із заподіянням йому шкоди, а також всі доходи, які потерпілий міг би точно отримати. Ці обставини повинні бути підтверджені документально. Наприклад, витрати на додаткове харчування визначаються на основі довідки медичної установи про раціон додаткового харчування і довідки про ціни на продукти, що склалися у тій місцевості, де потерпілий зазнав витрат. Відповідно витрати на лікарські засоби встановлюються на підставі чеків, товарних накладних, а за їх відсутності – за допомогою витягу з медичної карти стаціонарного (амбулаторного) хворого, де зазначено, які ліки призначались і потім застосовувались, та довідки з аптечного управління, де буде зазначено вартість ліків на ринку фармпослуг за певний місяць. У відповідності до ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода фізичної особи полягає: 1) у фізичному болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Методичними рекомендаціями щодо відшкодування моральної шкоди враховується стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може бути суто умовним. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді. Резюмуючи перший вид цивільно-правової відповідальності, зазначу, що у разі визнання судом позовних вимог пацієнта, безпосереднє відшкодування нанесеної матеріальної та моральної шкоди здійснює медичний заклад. У свою чергу, медичний заклад має право регресного позову до безпосереднього заподіювача шкоди – медичного працівника. Регрес у сфері цивільно-правової відповідальності медичних організацій – це можливість ЛПУ, яка відшкодувала шкоду, заподіяну пацієнтові при наданні медичної допомоги, зворотної вимоги стягнення у розмірі виплаченого відшкодування з працівника цієї установи – конкретного заподіювача шкоди. Порушення договірних відносин можливе як у сфері укладених господарських договорів, так і при наданні оплатних медичних послуг.Якщо перший вид конфліктів вирішується господарськими судами без особливих проблем, то при розгляді фінансових суперечок між пацієнтом та лікувальною установою відбувається вимушене розкриття лікарської таємниці (у випадку, коли позивачем є ЛПУ). Тому керівникові медичного закладу необхідно бути готовим до того, що освічений пацієнт або його правозахисник можуть висунути зворотній позов про відшкодування шкоди за розголошення конфіденційної інформації. Подібні види конфліктів необхідно намагатися врегулювати на досудовому етапі або за допомогою альтернативних методів вирішення спорів. Однією із нових для медичної сфери позовною вимогою є притягнення пацієнта, його законного представника або недобросовісного конкурента до відповідальності за посяганні на ділову репутацію ЛПУ. Наприклад, один із провідних приватних медичних закладів нині оскаржує розміщення інформації, що шкодить діловій репутації, на одному із Інтернет-ресурсів «медичного» характеру. Не виключено, що інформацію розмістили конкуренти даного ЛПУ (елемент недобросовісної конкуренції). Пацієнтопотік після розміщення інформації зменшився на 25%. Навіть при умові, що дане ЛПУ досягне поставленої мети і інформація, що значно зіпсувала репутацію буде знищена, відновлення пацієнтопотоку відбудеться ще через певний час. Інший медичний заклад нині оспорює розміщення у місцевій газеті (друкована та електронна версія) недостовірної інформації щодо розміщення результатів проведених одному із пацієнтів обстежень. Зважаючи на те, що приватних закладів, що надають подібні послуги в даній місцевості, лише два, а характер викладеної інформації дає можливість ідентифікувати даний медичний заклад. Ймовірно, що найближчим часом пацієнтопотік до даного ЛПУ значно зменшиться. Юридична бібліотека: Конституція України Цивільний кодекс України Закон України «Основи» Закон України «Про захист прав споживачів»
|
