Користь і проблеми від запозичень термінів

Засвоєння іншомовних слів – закономірний процес розвитку мови. Дослідження українського лексикону електротехніки кінця XX століття свідчать, що одним із найважливіших джерел його збагачення в цей час були запозичення з інших мов. Це явище виправдане в багатьох випадках, коли предмет чи поняття входить у вжиток разом із терміном, що його позначає мовою народу, який винайшов цей предмет чи ввів це поняття (це так звані інтернаціоналізми); коли запозичуються специфічні терміни на позначення неукраїнських предметів чи понять (це екзотизми).

Далеко не завжди доцільно копіювати запозичення російської мови. Згадаймо, що частина слів іншомовного походження закріпилася в російській мові тому, що в ній неможливо утворити деякі лексеми власними словотвірними засобами. Це зазначений у [Лотте 1982: 41] термін «функционный (диск)», а також «варизонный (полупроводник)», «резистивный», «финитивный» і т. п. У цих випадках українське словотворення дає цілком прийнятні рішення: тертьовий або тертевий, зміно зонний (напівпровідник), опорів, скінченний.

Але найменш вдалими є запозичення, що є дублетами до вже національних термінів чи лексем: гелікоптер (від грец. ελικοπτερο, буквально - гвинторіз; укр. вертоліт) і т. п.

У вступі до [Шелудько 1928] автор також звертає увагу на неточність «чужих слів»: «колектор» (динамо) – це насправді комутатор. У передмові до «Словника технічної термінології» [Шелудько, Садовський 1928: 11] сказано: «… іноді … саме явище, чи річ давно пережили свою первісну назву, змінилися з часом і набули нових властивостей, як ось російський термін «выщелачивать» … їх тримає щонайбільше традиція. От хоча б «лошадиная сила», де мова йде зовсім не про «силу», а про «мощность», або «электродвижущая сила», «сила тока», де немає усталеного розуміння «сили».