Професійна деформація особистості часто виявляється у фахівців, залучених до вирішення проблем в діаді "людина-людина". Професії соціального працівника, соціального педагога, соціального психолога - найнебезпечніші з точки зору професійної деформації. Часто робота викликає у фахівця соціальної сфери відчуття байдужості, емоційного виснаження, знемоги (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше), дегуманізацію (розвиток негативного відношення до своїх колег і клієнтів), відчуття негативного професійного самосприйняття (відчуття власної некомпетентності, нестача професійної майстерності). Соціальних педагогів, соціальних працівників, соціальних психологів, які мають такі проблеми багато. Як правило, це високоосвічені професіонали більш ніж з 10-річним професійним стажем. Поняття "деформація особистості" (від лат. - deformatio - зміна форми, викривлення) характеризує зміну якостей і властивостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування та поведінки) під впливом факторів, які мають для неї життєво важливе значення. Професійна деформація - це зміна якостей і властивостей спеціаліста під впливом професійних факторів діяльності. Типовими негативними характеристиками деформації вважаються розчарування у професії, кар’єрна криза, втрата авторитету через зміну ставлення керівництва до спеціаліста. Важливою проблемою при подоланні професійної деформації у соціальних педагогів є визначення стратегій самодопомоги. Стратегія - загальний, недеталізований план певної діяльності, який охоплює тривалий період, спосіб досягнення складної цілі. Щоб визначити стратегію самодопомоги в подоланні професійної деформації необхідно чітко усвідомлювати мету діяльності фахівця та сутність професійної деформації. Фахівці, зайняті у соціальній сфері, часто страждають синдромом емоційного вигорання. Подібним чином "вигорають" соціальні педагоги/працівники при великих обсягах роботи, повторюваності важкої виснажливої праці без перерв, з великою внутрішньою віддачею і без відчутного заохочення. Синдром емоційного вигорання - це поступове зниження уваги спеціаліста до клієнта, з яким він працює, до його проблем, болю та до своєї діяльності в цілому. Існує необхідність корекції мотивації професійної діяльності соціальних педагогів та соціальних працівників у напрямку її трансформації із зовнішньої у внутрішню, пов’язану зі змістом фахової діяльності. У цій роботі можуть бути корисними технології додаткової освіти. Соціальні педагоги і працівники часто відчувають втому від роботи з великою кількістю звітної документації, постійної підконтрольності вищим органам, конфліктів у колективі, вирішення складних, негативних життєвих ситуацій своїх клієнтів. Негативно позначається на емоційному самопочутті соціального педагога виконання своєї професійної ролі, перенесення її в інші сфери життя та унеможливлення виходу з неї. Дослідники визначили низку специфічних факторів, які формують професійну деформацію соціального педагога: соціальний статус професії і самої професійної діяльності у суспільстві; соціальний статус спеціаліста соціального педагога/працівника; середовищний статус спеціаліста в суспільстві; суб’єктивний статус; зміст професійної діяльності; сама професійна діяльність; негативна культура об’єктів; психологія колективу; авторитет керівника та колег; емоційні фактори та їх впливи; фактор середовища; результат професійної діяльності. Основні стратегії самодопомоги в подоланні професійної деформації у соціальних педагогів грунтуються на зацікавленні професійною діяльністю, яка поступово перетворює зовнішню її мотивацію у внутрішню потребу, надаючи додаткових особистісно-професійних можливостей у зовнішньому соціальному просторі для професійного самоствердження. Для створення відповідального ставлення до фахової діяльності більшість вітчизняних науковців пропонують вправи, організовані за певними правилами і в певному режимі вимогливості. Рекомендується система поступово ускладнюваних доручень, які з помірно зростаючим наближенням до бажаних особистісно-професійних проявів соціальних педагогів та соціальних працівників позитивно підкріплюються і привчають їх відповідально, дисципліновано жити і працювати. Проблема емоційного вигорання соціального педагога досліджена недостатньо. У контексті її розв’язання важливе місце займає питання підтримки та впливу трудового колективу і сім’ї для підтвердження віри в себе, впевненості у тому, що, незважаючи на складні умови життя та роботи, спеціаліст може вийти з негативних ситуацій. Науковцями С.П. Архиповою, Г.Я. Майбородою, О.В. Тютюнник визначено основні шляхи мінімізації професійної деформації соціального педагога:професійний відбір, який враховує індивідуально-психологічні особливості і особистісні якості абітурієнтів;конкретизація організації та результативності навчально-виховного процесу професійної підготовки у ВНЗ;підвищення рівня виховної роботи у напрямі підвищення статусу професії соціального педагога, спеціаліста та професійного самовизначення і самовдосконалення;залучення до викладання і керівництва практикою студентів кращих спеціалістів з галузі, супервізорів.
