Поняття професійної етики соціального педагога.

Професійна етика - це сукупність стійких норм і правил, якими повинен керуватися працівник у своїй діяльності. У світі суспільних відносин люди, які роблять щось, чого не вміють інші, одразу ж опиняються перед обличчям певних обов'язків по відношенню до тих, хто користується їхніми послугами. Це - поширений аргумент на поясненні необхідності професійної етики. Етика соціального педагога ґрунтується на загальнолюдській моралі, загальному громадянському законодавстві та загальних етичних нормах наукової праці й наукового спілкування. Соціально-педагогічна етика - особливий феномен. Його сутність та зміст найбільш повно та послідовно розкривається за допомогою аналізу структури, у якій можна виокремити такі блоки:

1. Етика ставлення соціального педагога до своєї праці, до предмету своєї діяльності;

2. Етика відносин «по вертикалі» - у системі «соціальний педагог - учень», яка розглядає основні принципи та норми цих взаємин та вимог, які висуваються до особистості та поведінки соціального педагога;

3. Етика відносин «по горизонталі» - у системі «соціальний педагог - педагоги», у якій розглядаються ті відносини, які регламентуються не стільки загальними нормами, скільки специфікою діяльності та психології соціального педагога;

4. Етика адміністративно-ділових відносин соціального педагога та керуючих структур, яка встановлює обом сторонам визначені «правила гри», спрямовані на оптимізацію управління системою навчання.

Для того щоб будувати свою поведінку згідно з правилами етикету, необхідно слідувати його принципам, які відображають моральні вимоги, що висуваються до культури відносин.

Л. С. Ліхачов виділяє чотири принципи етикету.

1). Принцип гуманізму. Принцип гуманізму вимагає від соціального робітника поваги до людини, визнання гідності її особи; доброзичливого до нього відношення. Принцип втілюється в таких вимогах до поведінки соціального працівника, як ввічливість, тактовність, скромність, чуйність, уважність і точність.

2). Принцип доцільності дій. Сучасний етикет відрізняється від етикету середніх століть в першу чергу своєю доцільністю. Основні правила його перебувають у тій чи іншій формі вимоги не доставляти своїми діями клопоту оточуючим і самому собі. При цьому етикет не догматичний, оскільки життя складніше за будь-зводу правил або кодексу, і описати правилами всі можливі ситуації не можна. Тому сучасний етикет вимагає не заучування правил, а творчого використання їх стосовно до конкретних ситуацій.

3). Принцип естетичної привабливості поведінки (краси поведінки). Етикет нашого часу вимагає, щоб поведінка і зовнішній вигляд людини відповідали душевним якостям особистості, тому поведінка і зовнішній вигляд фахівця повинні бути естетичними, привабливими. Не можна з'являтися в установі і тим більше перед клієнтом недбало і неохайно одягненим, в брудному, нечищеному взутті, з незачесаною головою, оскільки це неестетично. Одяг може бути недорогий - це зрозуміло і буде нормально сприйнято клієнтом, але якщо він брудний, пом'ятий - це викличе негативне ставлення до соціального працівника. У розмові з клієнтом слід помірно користуватися такими засобами невербального спілкування, як міміка та пантоміміка - надмірність жестів може бути витлумачена як нещирість, награність; повна їх відсутність - як скутість чи байдужість; в той час як благородна стриманість жестів є ознакою врівноваженості і духовної сили. Мова повинна бути спокійною, плавною, зрозумілою, без вульгаризмів і неологізмів.

4). Принцип обліку народних звичаїв і традицій. Цей принцип важливо дотримуватися в роботі тому, що кожен народ має власну невербальну знакову систему, власні звичаї і традиції, багато хто з яких свято шанують нашими сучасниками. При всій їх схожості у основі - у традиції більшості народів повагу до старших, надання допомоги слабким і їх захист, вміння триматися з гідністю - прояв їх може бути різним. І соціальному працівнику, щоб випадково не потрапити в незручне становище, слід вивчати традиції і звичаї того народу, з представниками якого він працює.