Глава 4. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ 131

фінансове право як публічна галузь містить незначний перелік уповноважувальних приписів, хоч їх кількість із часом збільшу­ється внаслідок поступового переважання приватної форми влас­ності та розширення ролі договорів, у тому числі у фінансовій діяльності. Такі норми дають змогу учасникам фінансових відно­син приймати самостійні рішення, але в чітко визначених межах. Однак уповноважувальні норми у фінансовому праві також ма­ють імперативний характер, оскільки учасникам фінансових відносин заборонено виходити за межі встановлених приписів. Зокрема, згідно зі ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюдже­ти, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону. Причому частина передбачених місцевих зборів є обов'язковою для введення на території відповідної громади.

За ч. 1 ст. 85 Бюджетного кодексу України держава може передати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи орга­нам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Водночас існує обмеження, що це може відбутися лише за умо­ви відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріпле­них за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфер­тів із Державного бюджету України. Певною мірою уповноважу­вальні фінансово-правові норми покликані розвивати ініціати­ву учасників фінансово-правових відносин, передусім суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб—суб'єктів підпри­ємницької діяльності) та органів місцевого самоврядування.

За змістом норми фінансового права можуть бути матеріаль­ними і процесуальними. Матеріальні фінансово-правові нор­ми закріплюють види й обсяг грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед державою і територіальними громадами, джерела утворення фінансових ресурсів, види видатків тощо, тобто виражають матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав і обов'язків учасників фінансових відносин. Більшість норм фінансово-правового інституту бюджетного устрою є матеріаль­ними.

Процесуальні (процедурні) фінансово-правові норми ви­значають порядок діяльності у сфері мобілізації, розподілу й ви­трачання публічних фондів коштів. Цілий інститут фінансового права присвячено лише процедурним питанням — бюджетний

9*

132 ____________ Модуль 1. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І ФІНАНСОВЕ ПРАВО

процес. Бюджетний кодекс установлює процедуру складання проекту закону про Державний бюджет України, розробки бю­джетної резолюції, складання бюджетних запитів; розгляду й затвердження акта про бюджет парламентом; його виконання; складання, розгляду і затвердження звітності про виконання дер­жавного бюджету.

Водночас бюджетне право є винятком із загальної сукупнос­ті фінансових інститутів, що містять, поряд із матеріальними, і процесуальні правові норми. Це стосується як податків і непо­даткових доходів, так і видатків бюджетної системи України. На жаль, не всі фінансові норми характеризуються високим рів­нем розробки й вимогою чітко дотримуватися встановлених правил поведінки, що досить часто ускладнює можливість задо­волення фінансових інтересів держави. На практиці часто вини­кають ситуації, особливо у сфері податкових відносин, коли ко­лізії у нормативно-правових актах або нечітко виписані правила поведінки спричинюють проблеми у застосуванні фінансово-правових норм.

Розуміння ролі процесуальних норм та їх значна кількість (навіть поза межами бюджетного права) дали змогу вченим го­ворити про включення до фінансового права фінансового про­цесу. У вузькому розумінні фінансовий процес — це врегульова­на фінансовим процесуальним правом сукупність послідовних процесуальних дій державних органів, органів місцевого само­врядування, інших суб'єктів фінансових правовідносин у сфері управління публічними фінансами, що виконуються за певною процедурою, мають певні стадії, установлені фінансовими про­цесуальними нормами, за допомогою яких реалізуються матері­альні норми фінансового права¹.

За терміном дії розрізняють постійні та тимчасові норми фі­нансового права. Останні притаманні сфері регулювання бю­джетних відносин.

За дією у просторі виокремлюють загальнодержавні й міс­цеві норми. Останні властиві діяльності муніципальних органів влади.

За колом осіб,на яких фінансові норми поширюють свою дію, їх поділяють на загальні, спеціальні, виняткові.

¹ Пилипеико К. М. Стан і напрями дослідження фінансового процесу в Україні / К. М. Пилипеико // Сучасний стан та перспективи розвитку фінан­сового права. — С. 67.