Поняття та економічна роль банківського кредиту

Поняття банківського кредиту та умови його надання. Кре­дитування - процес складний та багатогранний і в умовах перехо­ду до ринкової економіки набуває нових й ефективних шляхів за­стосування і розвитку. У даний час кредитні операції носять рівноправний і добровільний характер і обидві сторони (кредитор і позичальник) виконують активну роль щодо своїх обов'язків і прав, які закріплюються між ними. Посередницька діяльність ко­мерційних банків на фінансових ринках, яка складається з вияв­лення тимчасово вільних коштів вкладників, залучення в банк і надання їх у вигляді кредитів особам, що мають потребу в пози­кових коштах, приносить реальну користь усьому суспільству.

Пунктом 10 Положення НБУ "Про кредитування" пере­дбачено, що основними джерелами формування банківських кре­дитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені копни юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, до запитання та строкові міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Банківський кредит -- будь-яке зобов'язання банку нада­ти певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку по­гашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника Щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на

Ходаківська В.П., Беляєв В. В

сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Кредитні операції, як вид господарської діяльності комер­ційних банків, ґрунтуються на глибокому розумінні економічних, фінансових і правових підвалин бізнесу. Кредит може бути по­вернений у строк тільки тоді, коли забезпечена його цільова ефективність.

У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустрічаються з суперечностями між дохідністю кредитних опе­рацій, ризиками і ліквідністю вкладених у позички коштів. Чим більший дохід приносять позички, тим вищий ступінь кредитно­го ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити активів, і на­впаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки на забезпечення високої ліквідності позичок, то він програє в конку­ренції з іншими банками у прибутковості, а якщо пріоритетним буде прагнення тільки до високої прибутковості кредитів, то банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством.

Комерційні банки повинні володіти певними заходами для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, се­ред яких найважливіше значення мають правові.

Основні правові, фінансові та економічні принципи кре­дитування знаходять свій прояв у кредитній політиці ко­мерційного банку. Головними елементами ефективного уп­равління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредита­ми і добре підготовлений для цієї роботи персонал.

Основні економічні та правові основи кредитування знай­шли своє закріплення в чинному законодавстві України. Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання таких вимог, які затверджені Національним банком у Положенні "Про порядок ліцензування банків в Ук­раїні" та "Про кредитування".

Банк може отримати ліцензію на надання кредитів за та­ких умов:

1. Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріччя, що передує зверненню його до Національного банку щодо нада­ння ліцензії.

2. Стан кредитного портфеля банку не повинен загрожу­вати інтересам його вкладників і кредиторів (сума безнадійних до повернення кредитів не повинна перевищувати розширення фак­тично сформованих резервного і страхового фонду банку).

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

3. Здійснення операцій, які ліцензуються, не повинно нега­тивно вплинути на діяльність банку.

4. Відсутність порушень банком вимог чинного законода­вства, нормативних актів Національного банку і внутрішніх до­кументів протягом року, що передує зверненню банку до Наці­онального банку України з клопотанням на отримання ліцензії.

Із моменту реєстрації в НБУ комерційні банки (юридичні особи, які набувають цей статус банку України) тільки після от­римання ліцензії мають право здійснювати кредитування.

Саме ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій українських комерційних банків, діяльність яких відповідно до встановлених Національним банком України обов'язкових вимог, не загрожу­вала б інтересам їх клієнтів.

Надання кредитів здійснюється виключно на ко­мерційних засадах з обов'язковим додержанням таких умов:

- позичальнику кредити надаються в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахун­ку. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантаже­ну продукцію (виконані роботи, надані послуги) та акредитивні форми. Попередня оплата за рахунок кредитних коштів не дозво­ляється, за винятком випадків, передбачених положенням "Про кредитування";

- кредити для розрахунків із громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію на­даються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особові рахунки громадян. В окремих випадках ці ко­шти можуть видаватися готівкою;

- в окремих випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть бути перераховані на поточний рахунок позичальника для використання їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту;

- сума кредиту, що надається позичальнику, знаходиться в межах ліміту, встановленого для відділення (дирекції).

Питання про надання кредиту в сумі, що перевищує гра­ничний розмір, у межах якого має право приймати рішення кре­дитний комітет відділення банку, вирішується за підпорядко­ваністю кредитним комітетом дирекції банку, а при перевищенні

А 271

Ходаківська В. 11., Келяєв В. В

граничного розміру, встановленого для дирекції кредитним комі­тетом банку на підставі обґрунтованого клопотання відділення

банку або дирекції.

Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності,

які передбачені Статутом (положенням) позичальника.

Процес кредитування передбачає безумовне додержання

принципів кредитування.

Принципи кредитування - це основні положення кредит­ного механізму, що визначають сам процес кредитування.

Принцип терміновості означає, ідо кредит повинен погаша­тися у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному позичальнику можливості для отримання нових бан­ківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підви­щених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо по­зичальник порушує строки погашення, то банк застосовує до ньо­го штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту-

Принцип цільового характеру кредитування припускає вкладення позичкових коштів у конкретні господарчі процеси, на чітко визначені цілі, операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність із урахуванням економічної кон'юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарст­ва, тенденцій розвитку ринку. Залежно від цілей розрізняють:

1) кредит для фінансування оборотного капіталу;

2) кредит для фінансування основного капіталу;

3) кредит для фінансування торговельно-посередницьких

операцій.

Принцип платності означає, що позичальник повинен вне­сти в банк визначену плату за користування кредитом.

Відсотки, які сплачує позичальник за користування коро­ткостроковими банківськими кредитами, відносять до собівар­тості продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, позичальник сплачує за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні.

Витрати позичальника на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Розмір відсоткової ставки за користування кредитом встановлюється установою банку самостійно, залежно від вар­тості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення і розміру витрат для утримання заходу, що кредитується, попит та

ринок фінансових послуг: теорія і практика

пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших факторів з таким розрахунком, щоб сума одержаних від пози­чальника відсотків покривала витрати банку у залученні коштів, необхідних для надання кредиту, витрати на ведення банківських справ і забезпечувала одержання доходу банку.

Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється відповідно до правил бухгалтерського обліку про­центних та комісійних доходів і витрат банків, затверджених по­становою Правління НБУ від 25.09.97 № 316 (та відповідними до­повненнями).

Сплата відсотків позичальником здійснюється у строки, визначені кредитним договором. Якщо у договорі встановлені умови щоквартальної сплати відсотків, до кредитного договору оформляється графік авансованих щомісячних платежів. Суми авансованих платежів визначаються щоквартально з урахуван­ням фінансових можливостей позичальника і банку.

При цьому строк сплати авансованих щомісячних пла­тежів може бути перенесений, але не пізніше строку квартально­го платежу.

Протягом дії кредитної угоди банк має право змінювати рівень відсоткової ставки за кредит залежно від зміни відсоткової політики органами, в компетенцію яких входить вирішення цих питань, попиту та пропозиції на кредитні ресурси.

Кредити зі стягненням пільгових (знижених) відсотків на­даються тільки при умові відшкодування, за рахунок коштів ор­ганів, які приймають таке рішення.

У разі несплати позичальником нарахованих відсотків у строки, їх сума відноситься на відповідні рахунки простроченої заборгованості за нарахованими відсотками.

Банк припиняє нарахування відсотків за простроченими кредитами у разі:

- повного виконання зобов'язань позичальником;

- оголошення позичальника банкрутом;

- ліквідації позичальника;

- закінчення строку позовної давності;

- вчинення нотаріального запису про примусове стягнен­ня боргу;

- рішення суду про примусове стягнення;

- прийняття банком на баланс заставленого майна;

- укладення угоди про заміну кредитного зобов'язання ін-

Ходаківська В.Г1., Беляєв В. В

шим зобов'язанням між тими ж сторонами (оформлення вексе­лем, прийняття банком на баланс майна позичальника).

Банк може призупинити нарахування відсотків за креди­тами, які за класифікацією Національного банку України відне­сені до небезпечних і безнадійних.

Рішення про призупинення нарахування відсотків прий­мається кредитним комітетом установи банку, який приймав рішення про надання кредиту, після детального опрацювання кредитної справи працівниками кредитних підрозділів, служби безпеки та юридичної служби, які подають обґрунтовані виснов­ки про можливість призупинення нарахування відсотків.

Принцип забезпечення кредитування означає наявність у позичальника юридичне оформлених документів, що гаранту­ють своєчасне повернення кредиту.

Повернення отриманої позичальником вартості (пога­шення боргу банку) в масштабах одного підприємства і всієї еко­номіки повинен бути результатом відтворення у зростаючих об'ємах. Це визначає економічну роль кредиту і служить одним з важливих умов отримання банком прибутку від кредитних опе­рацій. Розміщення мобілізованих ресурсів банку з метою отри­мання доходу і забезпечення ліквідності визначає зміст його ак­тивних операцій.

Класифікація банківських кредитів. Видача кредитів відно­ситься до найбільш великої групи статей банківських активів кре­дитних операцій. В основу їх класифікації можуть бути покладені різні критерії: види позичальників, цілі, характер та строк кредиту, наявність забезпечення позички, предмет кредитування, еконо­мічна сфера застосування, методи надання та способи погашення, характер та спосіб сплати відсотків, число кредиторів і таке інше.

Кредитування має дві різновидності: кредитування діяль­ності господарчого суб'єкта у формі прямої видачі грошових сум (фінансовий кредит) і кредитування як різновидність розрахунків

із розстрочкою платежів.

Найбільш детальну класифікацію банківських кредитів дає А. Мороз. У якості критеріїв класифікації він вказує: призначення і характер використання позикових коштів; наявність і характер забезпечення; строки використання; методи надання і способи по­гашення; характер і спосіб сплати процентів; число кредиторів.

Залежно від цих критеріїв банківські кредити діляться за призначенням і характером використання позикових коштів:

ринок фінансових послуї" теорія і практика

- позики торгово-промисловим підприємствам;

- позики під нерухомість;

- споживчі кредити;

- сільськогосподарські позики;

- контокорентний кредит;

- кредит під цінні папери;

- кредити, пов'язані з вексельним обігом;

- міжбанківські кредити;

- кредити небанківським фінансовим установам;

- кредити органам влади.

За характером і способом сплати процентів виділяють позики з:

- фіксованою процентною ставкою;

- плаваючою процентною ставкою;

- сплатою процентів у міру використання позичених коштів (звичайні позики);

^/ - сплатою процентів одночасно з отриманими позичени­ми коштами (дисконтний кредит).

Кредити з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватися на короткий строк і в умовах інфляції.

З метою зменшення ризику недоодержання прибутку або уникнення збитків, особливо в умовах високих темпів інфляції та при видачі кредитів на тривалий строк, банки використовують позики з плаваючою процентною ставкою. У цьому випадку відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично переглядаються і, звичайно, співвідносяться з рівнем облікової ставки Національного банку України і темпами інфляції.

У більшості банківських кредитів процент сплачується че­рез певний відрізок часу після їх видачі (як правило, 1 раз у місяць). Це так звані звичайні позички.

На відміну від звичайних кредитів, надання дисконтного кредиту передбачає утримання позикового проценту (дисконту) при його видачі.

Прикладом такого кредиту є обліковий кредит (покупка банком перевідних векселів у клієнтів векселетримачів).

За кількістю кредиторів кредити комерційних банків мо­жуть підрозділятися на:

- надані одним банком;

- синдиковані (консорціуми!) кредити;

_ паралельні.

Ходаківська В.П., Беляєв В. В

Найбільш поширеними є кредити, видані одним банком. За методами надання розрізняють позики, які надані:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії (лімітом креди­тування, кредити по необхідності);

- гарантовані кредити.

За строками використання (терміновості) кредити підроз­діляються на:

- строкові;

- безстрокові (до вимоги);

- прострочені;

- відстрочені.

На сьогодні наше законодавство не містить чіткого роз­поділу кредиту на види залежно від строку користування. Вихо­дячи з практики, що склалася, до короткострокових слід відноси­ти ті позики, термін користування якими не перевищує одної о року. Середньострокові - це ті, які надаються до 5 років, а довго­строкові - більше 5 років. Середньо- і довгосторокові позики підп­риємствам надаються під боргові зобов'язання позичальника.

Аналіз структури кредитів показує, що в практиці креди­тування промислове розвинених країн здійснюється розмежуван­ня між комерційними (діловими) позиками підприємствам і по­зичками індивідуальним позичальникам. За іншими критеріями, як правило, чіткого розмежування кредитів немає. У США пози­ки під нерухомість (36,8%), у Франції (50%) - це в основному се-редньо- і довгострокові позики. У Франції окремо показують кредити за обліком векселів (8,6%), тоді як в США ці кредити та­кож надаються, але показуються в числі позик торгово-промис­ловим підприємствам.

Хоча переважають позики підприємствам, однак позички індивідуальним позичальникам (приватним особам) мають стійку тенденцію росту і займають певне місце у структурі кре­дитів: у США - 19,3%, у Франції - 22,8%.

Банки здійснюють видачу кредитів населенню в межах на­явних у нього кредитних ресурсів. Видача кредитів здійснюється на основі кредитних угод між банком та індивідуальними пози­чальниками за місцем постійного їх місця проживання, за винят­ком кредитів на придбання і будівництво індивідуального та ко­оперативного житла, які видаються за місцем його знаходження або забудови.

ринок, фінансових послуг: теорія і практика Забезпечення кредитів

Виділяються такі два види кредиту забезпечені (лом­бардні) і незабезпечені. (бланкові або персональні).

Незабезпечещ (бланкові) позички, називаються в банківській практиці, довірчими, надаються тільки під зобов'язан­ня позичальника погасити позику. Ці кредити пов'язані з вели­ким ризиком для банку, /тому вимагають більш пильної пе­ревірки кредитоспроможності позичальника і видаються під більш високі проценти. Незабезпеченими є кредити банків, які на­даються бюджету на покриття державного боргу, а також недо­стачі фінансових ресурсів окремих господарських комплексів.

Забезпечені кредити допускають наявність тієї чи іншої за­стави. Більшість кредитів, що надаються банками, мають забез­печення. Головна причина, виходячи з якої банки вимагають за­безпечення; - це ризик понести збитки у випадку неспроможності боржника повернути позичку в строк. Забезпечення не гарантує повернення позики, але зменшує ризик, оскільки у випадку ліквідації боржника банк стає кредитором, який має привілеї пе­ред іншими, тобто одержує перевагу перед іншими кредиторами відносно будь-якого майна, яке служить забезпеченням бан­ківського кредиту. Надання незабезпечених кредитів - це вияв­лення особливої довіри банку до свого клієнта, яка виникає на підставі глибокого знання економічного становища клієнта.

Забезпечення кредиту - це товарно-матеріальні цінності, нерухомість, цінні папери, витрати виробництва і майбутній ви-; пуск продукції, що служить для кредитора заставою повного та.своєчасного повернення боржником отриманого: і позики, і сплати ним належних відсотків.

Забезпечення кредиту надається позичальником при оформленні позики та знаходиться в розпорядженні кредитора (банку) повністю або частково до погашення кредиту.

Формами забезпечення зобов 'язань при поверненні кредиту можуть бути:

- застава майна;

- гарантія або порука;

- переуступка на користь банку контрактів, вимог і ра­хунків позивачів до третьої, особи;

- шляхові та товарні документи;

- цінні папери;

- поліси страхування життя;

f77

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

- інші грошові вимоги позичальника до третьої особи;

- страхування кредитного ризику та ризику непогашення

кредитів.

Позики із забезпеченням діляться на вексельні (покупка або застава векселя), фондові (під цінні папери), іпотечні (під за­ставу нерухомості).

Предметом застави виступають речі, цінні папери, інше майно та майнові права. Предметом застави є будь-яке майно, яке відповідно до законодавства може бути відчужене. Боржник має право закласти одне і те ж майно одночасно декільком кре­диторам. Існує два види застави:

• застава із залишенням майна у заставодавача;

• застава з передачею закладеного майна (речі) заставотри-мачу. ';

Формою застави можна вважати також передачу цінних паперів (акцій, облігацій, депозитних сертифікатів, векселя, чеків та ін.), що є предметом застави в депозитне- нотаріальній кон­торі чи банку. До тих пір, поки зобов'язання не буде виконане, цінні папери будуть знаходитись у зберігача.

Нерухомість - це земельна ділянка, будівля та споруда, котрі на стільки міцно пов'язані із землею, що не можуть бути відокремлені від неї без суттєвого збитку. Застава нерухомого майна (нерухомості) для забезпечення грошової вимоги кредито-ра-заставотримача до боржника називається іпотекою. Застава підприємства також є іпотекою.

Кредит, що надається під заставу майна, яке передається банку - заставоутримувачу, називають ломбардним.

Кредити під заставу нерухомості називають іпотечними, а банки, що їх надають - іпотечними банками.

Кредит під заставу нерухомості називається іпотечним кредитом. У даний час іпотечний кредит видається іпотечними банками. Іпотечний кредит береться для покриття великих капі­тальних затрат.

ринок фінансових послуг: теорія і практика