СТРУКТУРА ЦІНИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ СКЛАДОВИХ

 

В умовах ринкової економіки основною с вільна ціна, яка складаєть­ся ірізних елементів (рис. 5).

 

Повна собівартість виробу (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції сировини, матеріалів, палива, електроенергії, основних фондів, нема­теріальних активів, трудових ресурсів, інших витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Економічні елементи собівартості:

· матеріальні виграти;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

· інші витрати.

У зв'язку із запровадженням в Україні нових стандартів бухгалтерсь­кого обліку порядок відображення витрат, що входять до собівартості, дещо змінився. Так, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка буде реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Виробнича собі­вартість продукції складається з таких елементів:

· прямі матеріальні виграти;

· прямі витрати па оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загальновиробничі витрати.

Причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівар­тості продукції встановлює підприємство.

Прямі матеріальні витрати включають вартість сировини та основ­них матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, напівфаб­рикати та комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали і сировина, яка може бути безпосередньо віднесена до конкретного об'єкта витрат.

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату та різні виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні інших послуг, які можуть бути безпосередньо відне­сені до конкретного об'єкта витрат.

Інші прямі витрати містять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майно­вих паїв, амортизацію тощо.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Пе­релік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат встанов­люються безпосередньо підприємством.

 

 

Постійні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування І управління виробництвом, які залишаються незмінни­ми або майже незмінними при зміні обсягів діяльності. Постійні вироб­ничі накладні витрати розподіляти, на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаючи, до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозпо­ділених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичного розміру.

Змінні загальновиробничі витрати. До них відносять, витрати на об­слуговуваним та управління виробництвом (цехів, дільниці.), що зміню­ються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт вит­рат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Витрат, які пов'язані з операційною діяльністю і які не включають­ся до собівартості реалізованої продукції, поділяються на такі види:

· адміністративні витрати;

· витрати із збуту;

· інші операційні витрат.

Адміністративні витрати. Це загальновиробничі витрати, які спря­мовані па обслуговування та управління підприємством.

Витрати,які пов’язані зі збутом та реалізацією продукції. До таких витрат відносять вартість па пакувальні матеріали для зачаровування го­тової продукції па складах готової продукції; ремонт тари; оплачу праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут, інші витрати, пов'язані зі збутом про­дукції та товарів.

інші операційні витрати.

У свою чергу, витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

· матеріальні витрати, до яких входить вартість сировини, основних матеріалів та ін.;

· витрати на оплачу праці;

· відрахування па соціальні заходи;

· амортизація; до цих витрат включають суму нарахованої аморти­зації основних засобів, нематеріальних активів та інших необорот­них матеріальних активів;

· інші операційні витрати.

 

 

До фінансових зараховують витрати на сплату процентів за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою та інші витрати підприємства, які пов'язані із залученням позикового капіталу.

Важливим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток.

По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже складна, що зумовлюється багатьма чинниками.

Загалом прибуток відбиває у грошовій формі чистий дохід підприємства па вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Прибуток має певні характерні властивості.

1. Прибуток — це особлива форма доходу підприємця від певного виду діяльності. Ця найпростіша форма визначення прибутку є водночас І неповною і недостатньою його характеристикою, тому що активна діяльність у деяких сферах не завжди пов'язана з отриманням прибутку (благочинна діяльність, політична діяльність тощо).

2. Прибуток є ({юрмою доходу підприємця, який вклав власний капі­тал з мстою досягнення певного успіху. Категорія прибутку пов'язана з категорією капіталу як одного з чинників виробництва і в опосередко­ваному вигляді характеризує ціну капіталу.

3. Прибуток не є гарантований дохід підприємця на вкладений капі­тал у той чи інший вид бізнесу. Це результат діяльності підприємця. У разі невдалих дій або форс-мажориих ситуацій підприємець може не мати прибутку або навіть втратити частину власного капіталу. Тому при­буток є також платою за ризик підприємницької діяльності.

4. Прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підпри­ємницької діяльності, а лише частину, з якої відраховано загальні витра­ти. Іншими словами, прибуток є залишковим показником діяльності під­приємця.

5. Прибуток є вартісним показником, що виражається у грошовій формі. Це пов'язано з практикою вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників. Тому він відіграє дуже важливу роль в умовах ринкової економіки.

6. Прибуток — головна мета підприємницької діяльності, основний спонукальний мотив здійснення будь-якого бізнесу, кінцевою мстою яко­го є підвищення добробуту підприємця.

 

 

Для менеджерів, які не є власниками підприємства, прибуток — основний критерій успішної діяльності. Інші працівники підприємства тик само вважають прибуток сильним спонукальним мотивом своєї діяльності, особливо якщо вони задіяні у прибутках як наймані працівники.

7. Прибуток підприємства створює бачу економічного розпитку дер­жави загалом. За допомогою механізму перерозподілу прибутку підпри­ємства через податкову систему поповнюється дохідна частина держав­ного бюджету всіх рівнів (загальнодержавного та місцевих).

8. Прибуток підприємства с критерієм ефективності його конкрет­ної виробничої діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприєм­ства порівняно з галузевим характеризує вміння (досвід, підготовле­ність, ініціативність) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньо галузевий рівень при­бутку підприємства характеризує ефективність виробничої діяльності, регулює переміщення капіталу в галузі, де піп використовуватиметься ефективніше.

9. Прибуток як основне внутрішнє джерело формування фінансо­вих ресурсів підприємства забезпечує його розвиток. Що більший при­буток підприємства, то менше коштів воно бере із зовнішніх джерел, вищій рівень самофінансування розвитку підприємства та його конку­рентоспроможність на ринку.

10. Прибуток є основним джерелом збільшення ринкової вартості підприємства. Самозбільшення вартості капіталу забезпечується капіта­лізацією частини отриманого підприємством прибутку, тобто спряму­ванням його на приріст активів. Що вищий рівень капіталізації отрима­ного підприємством прибутку, то більша вартість його чистих активів, сформованих за рахунок власного капіталу, І загалом вартість підпри­ємства.

11. Прибуток підприємства є важливим джерелом задоволення со­ціальних потреб суспільства. Кошти, які підприємство перераховує до бюджетів різних рівнів у вигляді податків, водночас дають змогу реалі­зовувати різноманітні соціальні програми для населення, особливо для незахищених верств. Крім того, частина прибутку спрямовується на за­доволення соціальних потреб працівників підприємства.

12. Прибуток як захисний механізм дає змогу запобігти банкрутству підприємства. Завдяки високому рівню прибутковості підприємство може зменшити частину залученого капіталу и ефективніше використо­вувати власний капітал.

 

В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і с важливим показником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток для нагромадження вільних кошті», розширення виробництва та підвищення добробуту працівників. Повна собівартість продукції та прибуток підприємства становлять разом виробничу ціпу.

Наступним елементом ціни виробу с податки. Акцизний збір — це непрямий податок, що встановлюється на високоприбуткові товари, а та­кож на товари підприємств-монополістів. Платниками цього податку є організації та підприємства усіх форм власності і відомчої підпорядкова­ності, їх філії та інші підрозділи, що розташовані на території України і діють від свого імені, юридичні особи, які займаються виробничою або підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на тери­торії України.

Об'єктами акцизного збору с обороти з реалізації па внутрішньому ринку України підакцизних товарів як власного виробництва, гак і ввезе­них з інших територій, а також обороти з реалізації товарів для промис­лової переробки безпосередньо на підприємстві, що реалізуються без оплати вартості в обмін на інші товари.

Акцизний збір сплачують з обороту з продажу цих товарів і визна­чають виходячи з вартості фактично реалізованих товарів і встановлених ставок оподаткування. Сума акцизного збору перераховується в держав­ний бюджет. Акцизний збір сплачується лише один раз і, як правило, ви­робниками. В окремих випадках цей податок сплачують торговельні під­приємства, які купують підакцизні товари за кордоном і реалізують їх на території України.

До підакцизних товарів належать продовольчі (лікеро-горілчані вироби, продукція із пінних сортів риб і морепродуктів, кофе та вироби з ньо­го, шоколад, цукор та ін.) і непродовольчі (дорогоцінні метали та виро­би з них, фарфор, вироби з хутра, легкові автомобілі та ін.), а також тютюн і тютюнові вироби.

Ставки податку встановлюються залежно від виду виробу (наприк­лад, на кофе ставки податку значно нижчі, ніж на горілку) та місця ви­робництва (на продукцію вітчизняного виробника ставка значно менша, ніж на продукцію, що виробляється за кордоном). Ставки встановлю­ються у відсотках до вартості товару (нині перелік товарів, на які вста­новлюються ставки у відсотках, обмежений) і в кількісному вираженні на одиницю виробу (одиницею оцінки є єдина європейська валюта — євро).

 

Акцизний збір сплачується, як правило, за фактом реалізації підак­цизних товарів і подання податкової декларації до державної податкової адміністрації. Щодо алкогольних і тютюнових виробів акцизний збір сплачуються авансовим методом. Підприємство, яке планує завезти ці то­вари з-за кордону і реалізовуванні їх в Україні, мас заздалегідь купити ак­цизні марки її наклеїти їх па ці товари. В Україні реалізовувати алкоголь­ні та тютюнові вироби без акцизних марок забороняється.

Варто зазначити, що акцизний збір не поширюється на товари вітчиз­няного виробництва, па імпортовані в Україну товари (наприклад, які використовуватимуться для власного виробництва). Крім того, акцизний збір не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів за межами мит­ного кордону України.

До складу ціпи входить також податок па додану вирішеній (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоутвореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, на­дання послуг.

Цей податок сплачують усі підприємства та організації, які відповід­но до законодавства України займаються виробничою та комерційною діяльністю, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють і ре­алізують на території України товари (роботи) і надають послуги від свого імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

Об'єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, викопаних робіт, наданих послуг на території України. Вазою оподаткування є опе­рації з продажу товарів (робіт, послуг), то визначаються виходячи з до­говірної (контрактної) вартості, обчисленої за вільними або регульовани­ми цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів, за винятком ПДВ, що включається до ціпи товарів згідно Із законами України з питань оподат­кування).

Згідно з чинним законодавством України па її території діють дві ставки ПДВ: для більшості операцій — 20 %, пільгова — 0.

Від оподаткування звільняються такі операції:

· продаж продуктів дитячого харчування вітчизняного виробництва молочними кухнями та спеціалізованими магазинами;

· продаж (передплата) і доставка періодичних видань;

· падання послуг (перелік встановлений Кабінетом Міністрів Украї­ни) у сфері освіти закладами, які мають спеціальний дозвіл (лі­цензію);

 

· продаж токарі» спеціального призначення для інвалідів за перелі­ком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

· доставка пенсій та грошової допомоги населенню;

· реєстрація акті» громадянського стану державними органами;

· продаж лікарських препаратів та виробів медичного призначення;

· падання послуг з охорони здоров'я;

· продаж товарів власною виробництва підприємствами, які засно­вані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів і є їх повними власниками;

· ремонт шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я та надання матеріальної допомоги в межах одного неопо­датковуваного мінімуму;

· продаж товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульств.

Податок на додану вартість сплачується у строки, що визначаються чинним законодавством України і нормативними документами. Відпові­дальність за дотримання строків сплати та достовірність даних, зазначе­них у податкових деклараціях, несе платник. Розрахунок ПДВ і порядок його сплати визначаються методичними рекомендаціями та іншими підзаконними актами Кабінету Міністрів України, Державної податкової ад­міністрації України та Міністерства фінансів України.

Складовою відпускної ціпи товару с ціпова знижка. Загалом це час­тина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств-реалізаторів у реалізації їх продукції. Ціпові знижки мають добровільний ха­рактер і не с обов'язковими. Розглянемо найпоширеніші з них.

Дилерська знижка. Надасться посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання їх до збільшення обсягу реа­лізації продукції певного підприємства та пошуку нових підприємств-реалізаторів.

Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Передбачає зниження для споживачів цін на товари, які вони купують у великій кількості. Іншими словами, на кожну наступну партію товару підприємство-виробник знижує відпускну ціну. Наприклад, для спожи­вача, який купує 50 одиниці, товару, встановлюється ціпа 100 гр. од. за одиницю виробу. Якщо він придбає 100 одиниць товару, відпускна його ціна знижується па 2 %, якщо 150 одиниць — на 4 % і т. д.

Знижка за платежі готівкою. Передбачає зниження ціни на товар для споживача, який оперативно сплачує свої рахунки. Наприклад, умо-

 

 

ва "2/10 нетто 3О" означає, що оплачу треба здійснити не пізніше 30 днів з моменту придбання товару. Якщо рахунок сплачено через 10 днів, сума платежу зменшується на 2 %. Ця знижка надасться кожному покупцеві, який викопує зазначену умову, і дає змогу поліпшити стан розрахунків покупця з продавцем, а також зменшити витрати, пов'язані зі стягнен­ням виданих кредитів і безнадійних боргів.

Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншимпідпри­ємствам, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання та об­ліку. Виробник надає цю знижку відповідно до отриманих послуг різних учасників каналів збуту.

Сезонні знижки. Передбачають зниження ціни для споживачів, які за­куповують товари та сплачують послуги в міжсезонний період. Це дає змогу виробникові-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації протягом усього року.

Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який ку­пує партію товару вперше. В умовах насичення ринку виробник не може чітко визначити попит на свій новин товар, тому він пропонує знижку на нього, аби зацікавити реал штора у продажу цього товару.

Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, що реалізуються за кордон.

Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних парт­нерів.

Закриті знижки. Можуть бути внутрішньо фірмовими (поширюють­ся лише на певному підприємстві, у його підрозділах, філіях), впутріш-ньорегіональними (використовуються на окремій території).

Залікові знижки. Це інші види знижок у прейскурантних цінах. На­приклад, це може бути товарообмінний залік, тобто зниження ціни на новий товар за умови здачі старого. Ця знижка найчастіше використо­вується у торгівлі автомобілями та окремими товарами тривалого кори­стування.

Загалом перелічені елементи — виробнича ціпа, акцизний збір, цінові знижки та ПДВ — становлять відпускну ціну товару, тобто ціну, за якою він передається наступній лапці товароруху для подальшої реалізації.

Важливим елементом ціни товару с оптово-збутові та торговельні надбавки. Встановлюють їх оптово-посередницькі та роздрібні торго­вельні підприємства, які зберігають товари, готують їх до продажу та реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, необхідного для розширення діяльності. Торговельні надбавки

 

складаються з трьох частин: витрат обігу, прибутку торговельного під­приємства та ПДВ.

Діяльність торговельного підприємства пов'язана з витратами трудо­вих, матеріальних і фінансових ресурсів. За характером вони поділяють­ся на поточні та довгострокові. Поточні витрати зумовлені розв'язанням тактичних завдань: закупівлею товарів, їх транспортуванням, зберіган­ням та реалізацією, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утри­манням персоналу та ін. Довгострокові виграти (інвестиції) спрямовані на розв'язання стратегічних завдань: будівництво, реконструкцію старих або придбання нових торговельних приміщень, придбання нематеріаль­них активів, формування довгострокового портфеля замовлень та ін.

Витрати обігу торговельного підприємства групуються за 15 стат­тями.

1. Витрати па перевезення: оплата послуг сторонніх підприємств, по­в'язаних із перевезенням вантажів, за встановленими тарифами; витрати перевезення вантажів власним транспортом з урахуванням пально-мас-тильних матеріалів і технічного догляду за ними; витрати на поточний ремонт; оплата вантажно-розвантажувальних робіт і експедиційних опе­рацій; плата за тимчасове зберігання вантажів на станціях; плата за об­слуговування під'їзних шляхів; витрати па пересилання товарів поштою та ін.

2. Витрати на оплату праці: основна та додаткова заробітна плата штатним і позаштатним працівникам згідно з діючими на підприємстві системою та формою оплати, у тому числі поточне преміювання.

3. Витрати на оренду та утримування основних фондів: плата за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів; плата за взяті в оренду приміщення нежитлового призначення; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, каналізацію та інші комунальні послуги; оплата послуг сторонніх підприємств; витрати на здійснення протипо­жежних заходів та ін.

4. Амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фон­дів і нематеріальних активів: витрати на повне відновлення основних виробничих фондів (амортизаційні відрахування від їх балансової вар­тості за встановленими нормами; амортизаційні відрахування в разі при­скореної амортизації; знос нематеріальних активів).

5. Амортизаційні відрахування па капітальний ремонт і витрати на поточний ремонт основних фондів. До цієї статті крім названих витрат належать витрати на оплату послуг сторонніх підприємств.

6. Знос та утримування малоцінних і швидкозношуваних предметів. До цієї етапі належать втрати, пов'язані з боєм посуду і пошкодженням

 

 

наборів оплата послуг пралень, ремонтних майстерень, хімчисток, вартість матеріалів — мила, соди, інших миючих часовій; плата та за оренду малоцінних і швидкозношуваних предметів.

7. Витрати на паливо, газ, електроенергію для виробничих потреб. Ця стаття стосується здебільшого підприємств масового харчування.

8. Витрати на зберігання, підсортовування, оброблення, пакування перепродажну підготовку товарів: вартість пакувального та обгортково­го матеріалу (пергаменту, плівки, коробок тощо); плата за послуги сто­ронніх підприємств, де зберігаються товари; витрати па утримування морозильного обладнання, льодосховищ; витрати на дезінфекцію (зни­щення шкідливих комах) і дератизацію (знищення мишей, пацюків); витрати, зумовлені створенням спеціальних умов для зберігання товарів (штучне охолодження, газове середовище), та ін.

9. Витрати на рекламу. Це витрати, пов'язані з усіма видами рекла­ми. Згідно і чинним законодавством державне обмеження витрат на рек­ламу не передбачається.

10. Відсотки за кредити, узяті у відділеннях банків. Розмір їх не може перевищувати ставки рефінансування кредиті» і Національного бан­ку України.

11. Втрата товарів у межах норм природної втрати під час перевезен­ня, зберігання та реалізації. Ці норми визначаються постановами уряду майже для всіх продовольчих товарів.

12. Витрати на тару: амортизація (знос) власної інвентарної тари й тари-обладнання та витрати па її ремонт; вартість списаної тари; вит­рати на перевезення, навантажування та розвантажування порожньої тари та ін.

13. Відрахування на соціальні заходи (обов'язкове соціальне страху­вання та обов'язкове пенсійне страхування).

14. Витрати на обов'язкове страхування майна.

15. Інші витрати: витрати, пов'язані із забезпеченням нормальних умов праці й дотриманням правил техніки безпеки праці; виплати па від­шкодування заподіяної працівникові шкоди; витрати па утримання касо­вого господарства; оплата послуг комерційного банку; витрати на екс­пертизу та лабораторні аналізи; витрати па перевезення працівників до місць роботи й назад; митні збори й інші податки та обов'язкові платежі.

Прибуток торговельного підприємства мас таку саму економічну природу, що й прибуток виробничого підприємства.

Загалом прибуток характеризує сукупний ефект господарської діяль­ності торговельного підприємства і визначається як сума прибутку тор­говельного підприємства від усіх видів господарської діяльності:

 

 

· реалізації товарів і платних послуг (або прибуток під торговельної діяльності);

· реалізації продукції позаторговельної діяльності;

· реалізації іншого майна;

· позареалізаційних операцій.

Різниця між прибутком і сумою податкових платежів, які здійсню­ються за рахунок прибутку, називається чистим прибутком торговельно­го підприємства, який залишається у розпорядженні підприємства.