ДОСВІД РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН У КРАЇНАХ СВІТУ

 

У державах з розвиненою ринковою економікою запроваджуються різні методи державного регулювання цін, що відповідають загальній політиці держави та напрямкам розвитку економіки [23].

Так, у Сполучених Штатах Америки до початку 80-х років XX ст. ціпи були переважно вільні. Централізоване регулювання поширюва­лось лише на обмежені групи споживчих товарів. Однак і це обмежене регулювання (підвищення роздрібних ціп), давши спочатку позитивні результати (підвищення рівня зайнятості населення, підвищення заро­бітної плати, збільшення валового національного продукту), зрештою призвело до негативних наслідків. Заморожування цін і заробітної пла­ти обмежувало переливання коштів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало збільшення доходів.

 

Через недостатні інвестиції в енергетику уповільнився розвиток ви­добувних галузей, не розроблювалися нові родовища нафти й газу, що спричинилося до збільшення імпорту цих товарів до США. Нині дер­жавне фінансування та регулювання цін обмежується, основний напря­мок — активне використання ринкових відносин і методів непрямого ре­гулювання цін:

· регулювання кредитно-грошової політики через облікові ставки банківських кредитів (це стосується переважно федеральних ре­зервних банків);

· державна закупівля товарів з метою зменшення дефіциту та роз­витку конкуренції;

· зменшення дефіциту державного бюджету;

· диференційована податкова політика.

Пряме державне регулювання застосовується лише щодо підприємств-монополістів, які підпадають під антитрастівське регулювання.

Загалом у СІНА контролюється 5-10 % цін.

На продукцію окремих галузей (переважно сільського господарства, молочної та харчової промисловості) держава встановлює так звані контрольні ціни. Сутність цього регулювання полягає в такому. Сільсько­господарський виробник має змогу отримати від держави позику під врожай поточного року. Розплачується він після реалізації врожаю за ринковими цінами. Якщо ринкові ціни нижчі за контрольну ціну, що встановлюється Конгресом, держава зобов'язується викупити врожай за цими цінами. З 1985 р. здійснюється політика, спрямована на зниження позикової станки за кредит, що надається фермерам.

У Франції роль держави знадиться до прямого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні по­слуги. До державного реєстру в економіці країни належать лише галузі-монополісти (газова промисловість, електроенергетика, транспорт), на­ціональний та комерційні банки, страхові компанії. Для підприємств цих галузей встановлюється більшість показників і параметрів господарської діяльності. Нині співвідношення регульованих державою та вільних цін - тут становить 20-80 %. Регулювання цін у цій країні є однією зі складовоїзагальної державної політики регулювання економіки.

У зв'язку з економічною кризою в середині 60-х років XX ст. урядпочав запроваджувати нову економічну політику (розвиток без інфляції) з одночасним заморожуванням цін на продукти харчування та послуги. Така політика жорсткого регулювання тривала до 80-х років. Згідно з передбачалося встановити:

 

· контракти стабільності - держана укладала угоду з підириємством-виробником, згідно з якою воно мало право підвищувати ціни на одні товари, однак при цьому знижувати ціни на інші. Го­ловна мста — підтримати стабільність загального ріння цін;

· програмні контракти — поширювались на товари, які були під конт­ролем держави. Підприємство-виробник мало надавати державним органам усю інформацію стосовно власних інвестицій, фінансово­го стану, зайнятості, перспектив розвитку та виходу на зовнішній ринок, встановлення цін, стану ринку та конкуренції, якості виро­бів тощо. Рішення стосовно цін приймала держана;

· контракти проти підвищення ціп. Якщо підприємство-виробник укладало такий контракт, уряд брав на себе зобов'язання не вжива­ти заході" щодо підвищення витрат виробництва.

Водночас уряд Франції почав за сто сопу ваги заходи щодо блокування та регулювання цін.

Однак поступово з'ясувалося, що система жорсткого контролю за цінами неефективна. Це призводило до того, що ринок ставав менш гнучким, скорочувалось виробництво, обмежувалась мобільність ринків праці, товарів і послуг. Тому уряд Франції прийняв нову програму лі­бералізації ціп. Починаючи із середини 80-х років з-під державного контролю було вивільнено до 90 % цін па продукцію промислового вироб­ництва. Проте контроль за цінами став іншим. В основному використо­вувались непрямі методи регулювання. Тому водночас з лібералізацією ціп було прийнято рішення про ціпову конкуренцію, згідно з яким забо­ронялося утворювати будь-які спілки виробників, імпортерів, оптових і роздрібних реалізаторів, а також заборонялись угоди про різні види мінімальних І рекомендованих цін.

Водночас зі зміною політики уряду Франції у сфері регулювання ціп було змінено й систему органі» ціноутворення, які були перетворені в департаменти з конкуренції Міністерства планування та фінансів, га­лузевих міністерств. Головним завданням контролерів був нагляд за дер­жавною дисципліною ціп.

Контроль за формуванням ціп в Іспанії здійснює Велика Рада з цін при Міністерстві економіки та фінансів, яка с робочим органом Урядової комісії з економічних питань.

В основному регулюються ціпи на продукти першої необхідності, а також на продукцію підприємств-мопополістів. Перелік контрольованих державою товарів публікується у пресі. На засіданнях Великої Ради роз­глядаються питання зміни ціп па конкретні товари та послуги, розроб-

 

 

люються рекомендації ч цих питань, здійснюється нагляд за виконан­ням рішень Урядової комісії. Контроль за ціпами поширюється не лише на державні підприємства, а й на підприємства інших форм власності, у тому числі приватні.

Державне регулювання ціп здійснюється на основі річних видій цін. Останнім часом кількість товарів, ціни на які мають регулюватися, змен­шується, і нині питома вага регульованих державою цін не перевищує 10 % загальної структури споживчих цін.

Ліберальніша система регулювання цін діє в Данії. Вона складається переважно під впливом різних чинників ринку. Головна мета державно­го регулювання — встановити умови, які б сприяли розвитку вільної конкуренції. Здебільшого ціни встановлюють виробники під впливом попиту та пропозиції. Вплив па ціпи ч боку держави здійснюється в ос­новному через систему податків і відповідного зниження витрат вироб­ництва. Загалом питома вага твердих і регульованих державою цін ста­новить 6 % загальної структури цін.

Основним законодавчим документом, згідно з яким регулюються ціни, є закон про конкуренцію. Ціни підприємств-монополістів контро­лює Рада:з питань конкуренції, членів якої призначає міністр промисло­вості країни. На сільськогосподарську продукцію ціпи встановлюються під впливом механізму політики Ради Європейської Співдружності.

Розглянемо механізм державного регулювання цін у Греції. Нині пи­тома вага регульованих цін тут становить приблизно 20 % загальної кількості споживчих товарів і послуг. Усі товари та послуги, па які вста­новлюються і регулюються ціни, поділяються на дві групи.

До першої групи входять товари та послуги, ціни на які встановлює уряд або інші державні установи. Рішення про зміну цін на пшеницю, тютюн і про зміну тарифів на електроенергію, громадський транспорт, зв'язок, авіапасажирські перевезення покладено на Міжміністерський комітет з цін і доходів, який очолює міністр національної економіки.

До другої групи входять товари, ціни па які можуть встановлюватись також при узгодженні з місцевими органами.

Крім того, у Греції держава встановлює розмір орендної плати за житло, хоча житловий фонд перебуває у приватній власності.

Право встановлювати або обмежувати ціпи мас також особливий від­діл Міністерства торгівлі країни. Цьому відділу підпорядкований підроз­діл ринкової політики, який постійно контролює ціни на ринку.

Крім того, двічі на рік здійснюється розпродаж товарів за зниженими цінами.

 

Ціни у Швеції регулює державне управління цінами і конкуренції, яке підпорядковане Міністерству громадської адміністрації, і контори, що діють в усіх 23 адміністративно-територіальних одиницях країни. Дер­жавне регулювання цін на більшість товарі здійснюється непрямими методами. Фахівці вважають, що жорстке, пряме регулювання (замороження) цін може бути ефективне лише на короткий період, воно доціль­не в основному лише для ліквідування миттєвої інфляції та її наслідків.

Регулювання цій на окремі товари (наприклад, лікеро-горілчані ви­роби, фармацевтична продукція) здійснюється через державні органи. Це, як правило, монопольна державна продукція. Щорічно укладається угода між урядом та об'єднанням сільськогосподарських виробників, де встановлюється рівень цін на продукцію (зерно, молоко, яйця) за умови відшкодування витрат виробників. Фіксується такий рівень цін, який га­рантує цє відшкодування. Для цього залучаються кошти від мита імпор­тованої продукції (вони встановлюються як різниця між найвищими ці­пами па внутрішньому ринку та цінами на зовнішньому ринку).

З мстою соціального захисту населення у Швеції надаються різні субсидії та позики. Крім того, щорічно держава здійснює індексацію до­ходів населення з урахуванням ціп па товари, що входять до мінімально­го споживчого кошика. Однак індексація мас обмеження й здійснюється лише в угодах довгострокового характеру та в контрактах з наймання житла та приміщень.

В Японії ціни регулює Бюро цін управління економічним плануван­ням. У його функції входять вивчення кон'юнктури ринку та його змін, аналіз динаміки цін за певний період, розробка заходів щодо підтримки попиту та цін па стабільному рівні, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

В Японії забороняється встановлювати як монопольно високі, так і монопольно низькі ціни, що може загрожувати вільній конкуренції. Уводиться також заборона на одночасне підвищення ціп на різні спо­живчі товари. Окремі підприємства та фірми мають право підвищувати ціни лише з дозволу спеціальної комісії щодо справедливих цін і лише після виваженого обгрунтування цього підвищення. Загалом у Японії ре­гулюється до 20 % цін на споживчі товари.

Особлива система регулювання ціп діє у Фінляндії. Державне регу­лювання цін здійснює Міністерство торгівлі. Плануються та контролю­ються ціпи на продукти харчування, зерно, енергоносії, лікеро-горілчані вироби. Державна політика регулювання цін повною мірою узгоджуєть­ся із загальною державною політикою економічного регулювання. Якщо

 

підприємство реалізує свою продукцію за ціпами, доступними для ши­роких версти населення, воно може отримати кредит з низькими відсот­ками.

Важливим методом регулювання цін с система оподаткування. На овочі та інші товари першої необхідності діють податкові пільги. Крім того, товари, завезені з-за кордону й вітамінізовані, взагалі не оподатко­вуються.

Перспективні програми Фінляндії базуються на планових розрахун­ках цін па майбутнє, аналізі кон'юнктури ринку, перспектив розвитку науково-технічного прогресу.