Гривень моральної шкоди – дієвий виховний засібПоліна Михайлова, консультант громадської приймальні Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я.
У Херсоні в старому будинку було дві квартири. В одній жила пенсіонерка, а другу купив заможний молодий чоловік і – затіяв євроремонт. За його задумом ремонтники повинні були старі стіни прибрати, а нові поставити. Про Марію Анатоліївну ніхто не згадував, доки спільна із сусідом стіна не впала в її квартиру. Спочатку сусід ввічливо обіцяв відремонтувати стіну, тим паче, що це було нескладно: робітники є, матеріалів потрібно небагато. Але час ішов, а обіцянки не виконувалися. А потім робітники закінчили ремонт у сусіда й зникли. Марія Анатоліївна просила сусіда дати трохи грошей, щоб вона сама відремонтувала свою стіну. Але той взагалі “перестав упізнавати” її. Звернення до ЖЕКу не дало результату. Майстер ЖЕКу пожаліла пенсіонерку й порадила звернутися до громадської приймальні Фонду милосердя та здоров’я. Там юристи підготували позовну заяву до суду про стягнення з сусіда матеріальних витрат на ремонт, а також компенсації моральної шкоди, бо напереживалася й наплакалася пенсіонерка за цей час немало. Спочатку Марія Анатоліївна суду боялася, тому приходила з бойовими подругами (в молодості вони всі були фронтовими медсестрами). Літні жінки на засіданнях суду сідали лікоть до ліктя – як на фронті. Так Марії Анатоліївні легше було терпіти грізні образливі крики судді, котрому явно більше подобався молодий заможний бізнесмен, ніж бідна бабуся. Із часом засідання траплялися все рідше, вони увесь час відкладалися з якихось причин, і подругам доводилося умовляти втомлену від переживань Марію Анатоліївну, щоб не відступала. Юристи громадської приймальні підтримали пенсіонерку на свій лад: написали скаргу на грубе поводження судді. І врешті-решт витримка фронтовички перемогла:змінився суддя, і новий служитель Феміди віжразу ж виніс постанову на корист пенсіонерки. Марія Анатоліївна отримала від сусіда гроші на ремонт квартири (суму втричі більшу, ніж та, яку просила у нього Марія Анатоліївна) і компенсацію моральної шкоди в сумі 1000 гривень. Від цієї історії всім користь: Марія Анатоліївна відремонтувала стіну й перестала боятися судів; її молодий сусід отримав урок і, можливо, навіть запам’ятав, що не завжди “крутість” допомагає виграти неправедну справу і що пенсіонерок не варто кривдити, бо це може дорого коштувати; відсторонений від ведення справи суддя отримав уявлення про силу і впливовість громадських організацій; а Фонд милосердя та здоров’я отримав іще одну подяку від усього колектива колишніх фронтових медсестричок. 2003 р.
Як ми з мерією створили Центр Громадського Правозахисту Наталя Бімбірайте, голова виконавчого комітету Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я
Громадська приймальня при Херсонському обласному Фонді милосердя та здоров’я працює від початку його створення – із 1989 року. На жаль, проблема правової допомоги малозабезпеченим верствам населення нашою державою не вирішена й досі, і довгий час Фонд був єдиною організацією, де бідняки могли безкоштовно отримати юридичні консультації та допомогу в складанні юридичних документів. Та чим краще ми працювали, тим більше людей зверталося до нас за допомогою, і скоро ми зрозуміли, що власними силами не зможемо вирішити цю проблему. Окрім того, що ми надавали правову допомогу малозабезпеченим, до 2000 року наша громадська приймальня була єдиним у Херсонській області місцем, де відбувалося навчання і стажування правозахисників-волонтерів, активістів інших організацій. Згодом і бажаючих начатися стало так багато, що ми мусили задуматися над реорганізацією роботи громадської приймальні. У 2000 році виникла ідея розширити громадську приймальню, залучити до роботи в в ній правозахисників інших НДО, студентів юридичних вузів, чиновників та спробувати використати можливості владних структур у справі захисту прав людини. Перед нами стояло завдання: зробити таку пропозицію владі, від якої вона не зможе відмовитися, отримати додаткове приміщення від міської влади і в той же час не втратити незалежність, оскільки захистом прав людини НДО може ефективно займатися лише доти, доки вона незалежна. Завдання ускладнювалося тим, що в Херсонській мерії до правозахисних організацій не дуже приязне ставлення, а також тим, що вподобане нами приміщення вже було обіцяне дуже потужній державній організації. Наші симпатики в мерії запевняли, що не варто навіть витрачати зусилля. Але ми вирішили спробувати.
1. Ділова пропозиція Для початку ми написали ділову пропозицію до начальника відділу праці та соціального захисту Херсонського міськвиконкому добродійки Рузгіс О. В., бо саме в цей відділ щодня приходили десятки скаржників, які потребували правової допомоги. Ділова пропозиція виглядала так: один абзац – про нашу організацію, другий абзац – аналіз проблеми, третій абзац – шляхи вирішення проблеми, четвертий абзац – перелік конкретних заходів, які ми пропонуємо здійснити, п’ятий абзац – що це дасть місту, мерії, даному відділу та його працівникам.
2. Програма Олена Рузгіс, котра щодня мусила приймати скривджених й сушити голову, як їм допомогти, зраділа нашій пропозиції. Разом з нею розробили „Програму взаємодії виконкому Херсонської міської ради та Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я по органзіції правової допомоги малозабезпеченим верствам населення”. Фонд зобов’язався організувати прийом і правову допомогу біднякам, залучити до роботи в громадській приймальні правозахисників із інших НДО та студентів юридичних вузів, навчати їх, а працівники відділу зоюов’язалися проводити семінари й консультувати наших волонтерів та студентів-юристів, надати допомогу у створенні інформаційно-довідкової служби про державні органи, створені для соціального захисту малозабезпечених клієнтів, про їхні обов”язки, методи впливу на представників цих структур, про пільги для малозабезпечених та порядок їх отримання тощо. Програму ми узгодили із заступником мера, відповідального за роботу в цій галузі. Тільки після того ми написали ділову пропозицію до мера міста, доклали ло неї розроблену разом з Оленою В’ячеславівною Програму та заяву на отримання в оренду давно вподобаного нами приміщення (з конкретною адресою та інформацією про те, що воно кілька днів тому звільнилося). Пропозицію супроводжував лист підтримки, підписаний лідерами 10-ти громадських організацій області. Заступник мера та Олена В’ячеслалвівна особисто доповідали меру про нашу Програму та очевидні вигоди її втілення для громади міста й для мерії.
3. Листи підтримки Через кілька днів до мера почали надходити листи (звичайно ж, не самі по собі, а організовані нами) від керівників обласних державних організацій: заступника голови обласної держадміністрації, начальника служби у справах неповнолітніх, начальника управління у справах сім”ї та молоді та інших. По 1 – 2 листа щодня впродовж 10 днів, щоб справа не забулася в поточних клопотах. Але й після цього рішення не було прийняте. Тоді листи до мера написали редактори 2-х найтиражніших газет. Кожен автор – і держслужбовці, й редактори – писали про дуже конкретні акції, проведені разом з нами і завдяки нам, через те загалом вони поступово один за одним розповідали славну біографію нашої організації та описували наші з ними подвиги.
4. Початок роботи Тим часом відділ Олени В’ячеславівни, не дожидаючи затвердження Програми міськвиконкомом, почав присилати нам скаржників, які потребували безкоштовних юридичних консультацій, правової допомоги та представлення інтересів в суді. Працівники облдержадміністрації теж почали присилати до нас клієнтів. Управління та відділи соціального захисту, прокуратури, навіть управління юстиції. Наші волонтери й студенти-юристи приймали, консультували, писали позовні заяви, представляли інтереси й вигравали справи в суді. А потім ще й суддя одного з районів направила до нас бездомну психічно хвору жінку, у якої родичі відняли житло і яка 4 роки не могла ніде добитися захисту, і ми допомогли оформити всі документи й виграти справу. По правді сказати, ми хотіли займатися тільки правами людини, а не конфліктами між родичами чи суперечками між сусідами. Але основна наша мета була – навчити й надихнути людей відстоювати свої права перед владою. Але для того, щоб людина наважилася відстоювати свої права перед владою, їй потрібно допомогти реанімувати свою людську гідність та отримати певні навички. І для цього можуть згодитися будь-які конфліктні ситуації, в тому числі й з сусідами чи родичами. Окрім того, у нас на стажуванні на той час вже було 12 студентів-юристів, вони залюбки тренувалися на цивільних справах, навіть якщо це не стосувалося порушення прав людини. До того ж, спори із сусідами й родичами рідко обходилися без підкупу чи змови однієї зі сторін із чиновниками чи правоохоронцями (особливо якщо йшлося про квартири самотніх людей похилого віку, неповнолітніх, психічно неповносправних), а на цьому рівні неодмінно проявлялося порушення прав людини. Іще одне: на той час ми вже знали: для отого, щоб знайти одну яскраву переконливу справу для стратегічної тяжби, після якої можуть відбутися системні зміни в суспільстві, іноді потрібно „перелопатити” сотні тонн „руди”.
5. Угода. Власне, програма вже здійснювалася повним ходом, Олена В’ячеславівна навіть провела семінар для нас. А програма все ще не була ухвалена й приміщення, яке ми просили в орунду, все ще було “нічиє”. Одного дня до нас нагрянула ціла делегація, у якій були працівники мерії та державної організації, котра теж претендувала на приміщення, вони довго оглядали наші кімнати, обміряли спірне приміщення, коридори, не надто доброзичливо допитувалися у працівників та волонтерів Фонду, що тут робиться. Наші симпатики в мерії сповістили, що на мера дуже “тиснуть згори”. (Хоча ми й не розуміли, де це у мера “гора” – адже за законом він незалежний ні від облдержадміністрації, ні від кого іншого, окрім міської ради). Після цього ми зробили ще одну спробу “узаконити” наші стосунки з мерією: склали угоду про співпрацю, у якій чітко й детально визначили обов’язки сторін. Тобто, Положення ми виклали у вигляді угоди, в разі підписання якої мером вона б набула сили юридичного документу. За цією угодою мерія зобов’язана була надати нам приміщення для Громадської приймальні. Угода лягла на стіл мерові і… залишилася там лежати – мер сказав, що подумає.
5. Публікації в ЗМІ. На той час наша Громадська приймальня вже мала кілька красивих зворушливих історій успіху, які можна було пропонувати ЗМІ. У публікаціях в найтиражніших газетах, у телевізійних репортажах та в інтерв’ю по радіо ми ні словом не дорікали мерії. Ми розповідали про нашу спільну з мерією Програму та про те, яку користь вона дає місту – в цифрах і фактах. Ми порахували, скільки і яких послуг ми надаємо безкоштовно малозабезпеченим людям, не беручи жодної гривні з бюджету міста, і скільки б це коштувало громаді, якби мерія сама взялася б вирішити проблему правової допомоги біднякам. На чиновників мерії суми справили велике враження. Пенсіонери, інваліди, багатодітні мами, що отримали допомогу в нашій громадській приймальні, писали вдячні листи в ЗМІ і, ясна річ, до мерії.
6. Партнерство – велика сила. Коли й після цього мер не підписав угоду, ми звернулися за допомогою до партнерських НДО в інших регіонах України і розіслали їм адресу електронної пошти мерії. Партнери теж почали писати мерові, а копії надсилати нам. Із копій тих листів, які надходили з усієї України, ми дізналися, яка шанована наша організація і які прекрасні у нас друзі. Траплялися й смішні випадки. Одна з наших колег не зовсім зрозуміла, яке саме приміщення ми хочемо й де воно, й написала, що під таку гарну Програму треба виділити кімнату у самій мерії. Більшість із тих листів заслуговують на те, щоб бути виданими окремим збірником для початкуючих НДО. За браком місця наведемо тільки початок і кінець одного з них. “Вельмишановний М. М.! Правління неприбуткової громадської організації “За професійну допомогу” з м. Комсомольська Полтавської області звертається до Вас зі словами поваги і вдячності за підтримку діяльності Херсонського Обласного Фонду милосердя та здоров’я. Зараз наші організації готуються до реалізації спільного міжрегіонального проекту – проведення Другої Конференції “Доступ до правосуддя” за підтримки Трансатлантичної ініціативи. Ми висловлюємо щиру повагу за те, що в Херсоні створені умови для діяльності третього сектору. Сподіваємося на подальшу підтримку суспільних ініціатив як Херсонського Обласного Фонду милосердя та здоров’я, так і інших громадських об’єднань».
7. Результати Ця кампанія едвокасі тривала 4 місяці. Ні на один день ми не давали мерові забути про нашу Програму. Врешті-решт він виніс питання на засідання міськвиконкому, члени міськвиконкому затвердили Програму, мер підписав угоду про співпрацю, ми отримали приміщення в пільгову оренду. Тепер, коли виникає необхідність захистити чиїсь права, ми в листах, запитах, заявах та інших офіційних документах посилаємося на Програму та нашу з мерією угоду. Це справляє враження на чиновників. На семінарах, які проводять для нас працівники міськвиконкому, ми дізналися про багато таких обов”язків державних структур, які зазвичай не афішуються й про які ми та наші підопічні навіть не здогадувалися. Таким чином завдяки Програмі нам вдалося розширити наші можливості, знайти додаткові важелі впливу на одні структури завдяки іншим владним структурам. Ми отримали гарне приміщення в центрі міста в пільгову оренду. Завдяки підтримці Міжнародного Фонду „Відродження” у 2001 році наша громадська приймальня трансформувалася в Центр Громадського Правозахисту, де проходять стажування не лише студенти-юристи й студенти-психологи, а й колеги-правоазахисники з Херсонської області та різних регіонів України, де розробляються й проводяться соціологічні дослідження, моніторинги дотримання прав людини, кампанії едвокасі. Разом із чиновниками мерії ми створили при Центрі інформаційно-довідкову службу для малозабезпечених, а в 2004 році видали три довідники: „Херсон – дітям”, Херсон – молоді”, „Херсон – пенсіонерам”. Автори проекту зібрали інформацію про всі державні структури та органи місцевого самоврядування м. Херсона, про всі управління, служби й відділи, які надають послуги пенсіонерам, молоді та дітям, надрукували основні закони, які гарантують соціальний захист, інструкції, як цими законами користуватися, й навіть зразки заяв. У кожному довіднику є цілий розділ корисних порад про те, як примусити владу реагувати на наші звернення. Там є адреси й телефони навчальних та медичних закладів, бібліотек, кінотеатрів, музеїв, стадіонів, банків, поштових відділень, кадрових агентств, аварійних служб, громадських приймалень, благодійних фондів та інших корисних установ, а також правоохоронних органів і судів. Є в довідниках адреси й телефони центральних державних органів влади України й міжнародних правозахисних організацій. Видання довідників стало можливим завдяки сприянню проекту „Підтримка реформ державного управління в Україні” Агенції міжнародного розвитку Швеції. У їх розробці взяли участь Херсонська міська асоціація журналістів „Південь” та Інститут Конкурентного Суспільства (Київ), а також працівники Херсонського міськвиконкому та обласної держадміністрації. Довідники безкоштовно отримали бібліотеки, громадські приймальні, ветеранські, молодіжні та дитячі організації, профспілки, школи, профтехучилища, вузи, відділи державних установ, міськвиконкому та райвиконкомів м. Херсона, центри соціальних служб для молоді, місцеві депутати. Як і раніше, ми почуваємося незалежними: наші стосунки з мерією регламентовані угодою, і ми не використовували неправових методів для досягнення мети. За період із 2000 по 2004 рік включно до нашої громадської приймальні звернулися понад 10028 скаржників, які отримали 13134 консультації (деякі люди зверталися кілька разів), склали 2218 документів. Наші громадські правозахисники (в тому числі й студенти) за цей час взяли участь у 162 судових справах, 271 раз виходили в суд, виграли 122 справи. Іще 66 наших підопічних виграли справи в суді самостійно – завдяки професійно складеним нашими волонтерами заявам та вчасним консультаціям. Доволі часто нам доводиться виступати проти мерії, захищаючи права людини, але за всі роки на Центр Громадського Правозахисту ніхто не спробував навіть чинити утиски – адже він робить велику корисну роботу, яку вже неможливо зупинити.
«Мерія не має права встановлювати тарифи на воду та тепло» Розмовляла Уляна Куйдич, «Львівська газета»
Розмова з Теодором Дяківим, заступником голови асоціації платників податків у Львівській області, директором фірми “Формула”, членом коаліції “Партнерство за прозоре суспільство”
Початок весни 2004 року у Львові ознаменувався своєрідною “війною” за тарифи: мерія ухвалила рішення про підняття з 1 березня тарифів на водопостачання та водовідведення на 44%. Натомість на черговій сесії міська рада прийняла ухвалу про скасування цього рішення. Проте мер наклав на неї вето. Згодом міська рада подолала заборону – і нові тарифи таки не набули чинності. Тим часом деякі експерти заявили, що встановлення тарифів такого роду не є компетенцією міськвиконкому. Саме про це розповідає заступник голови Асоціації платників податків у Львівській області Теодор Дяків. – Низкою законів та нормативних актів України передбачено, що встановлення тарифів на послуги суб’єктів природних монополій, якими є МКП “Львівводоканал” і МКП “Львівтеплоенерго”, – це компетенція саме обласної державної адміністрації, а не міськвиконкому. Зокрема, про це йдеться в законах “Про природні монополії”, “Про ціни та ціноутворення”, в Постанові Кабінету Міністрів “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”. У всіх інших нормативних актах також чітко зазначено: тарифи на послуги централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, які надають суб’єкти природних монополій, встановлюють обласні державні адміністрації. Там чітко вказано порядок аналізу структури витрат підприємства-монополіста, терміни такого аналізу, а також те, що печатку про погодження тарифів (за умови такого погодження) обласне відділення Антимонопольного комітету України має поставити в лівому верхньому куті документа. Проте не лише мерія, але й облдержадміністрація вперто ігнорують вимоги законодавства. Незрозумілим є також ухиляння Львівського відділення Антимонопольного комітету від виконання функції державного контролю. Тому позовна заява нашої фірми в Господарський суд із цього питання залишається актуальною. Щодо тарифів на послуги з теплопостачання, то рішення міськвиконкому №378 від 18 жовтня 2002 року, яким їх встановили, також є незаконним і оскарженим у суді на тих самих підставах, що й рішення щодо води. “Формула” судилася з МКП “Львівтеплоенерго” і нині сплачує за послуги за старими тарифами. – Як саме звучала позовна заява до “Львівтеплоенерго”? – Власне, до суду подало “Львівтеплоенерго”, вимагаючи стягнення боргу, який нам нарахували згідно з новими тарифами. Господарський суд Львівської області задовольнив позов. Але ми оскаржили це рішення в Апеляційному суді, який виніс постанову на користь нашого підприємства. Апеляційний суд керувався, серед іншого, тим, що тарифи, встановлені рішенням Львівського міськвиконкому №378, не врегульовані належним чином. Окрім того, “Львівтеплоенерго” неправомірно трактує законодавство. Зокрема, в Постанові Кабінету Міністрів зазначено, що “встановлення побудинкових лічильників дає змогу зекономити до 30% коштів споживачів, а поквартирних – до 50%”. Натомість теплоенерго це положення трактує так: якщо у вас зламався лічильник або його немає, то ви сплачуєте, відповідно, на 30% та 50% більше. Але ж немає значення: є лічильник чи він відсутній – кількість спожитого тепла від цього не змінюється. Навіть у суді “Львівтеплоненерго” не змогло надати розрахунку реального споживання тепла для конкретного споживача. А різний тариф за рівнозначними угодами (мешканці та юридичні особи) – це хіба не пряме порушення антимонопольного законодавства? – Чим може закінчитися протистояння мера та міськради в питанні тарифів? – Переконаний, що міськрада з часом наведе лад, і не лише в цьому питанні. Економіку комунальних підприємств, особливо монополістів, серйозно проаналізують визначені законом організації, після чого буде встановлено реальні тарифи. Особливо приємно, що після величезної кількості емоційних публікацій, виступів, пікетів і навіть страйку профспілок з’явилася перша аналітична, з конкретними цифрами, публікація депутата Юрія Кужелюка у “Високому Замку” за 5 квітня. – Що може бути причиною “тарифної війни”? – Думаю, їх декілька. Зокрема, намагання певних осіб шляхом штучного роздування боргів споживачів і процедурою надання підприємства в концесію або доведення до банкрутства “прихватизувати” майно територіальної громади – стосовно заводів це вже відбулося. Але головна причина – самоусунення державної влади від виконання своїх обов’язків. Якщо впродовж двох тижнів від дати публікації цього інтерв’ю Уповноважені (термін взятий із нормативного акта) організації й установи не зроблять конкретних і практичних кроків на виконання своїх функцій щодо встановлення тарифів, проти них порушать судові справи. Ми платимо податки, і поки що по-доброму нагадуємо державним службовцям про зміст тої Присяги, текст якої лежить у їхніх особових справах. – Навіщо вам це: суди з владою, тяганина? – Деградація людини починається з відмови відстоювати свої права й інтереси будь у чому. Хтось із древніх сказав: “Для людини поразка не є ганьбою, ганьбою є відмова від захисту своїх прав і ница покірність злу”. А ще я переконаний – рано чи пізно тарифи будуть встановлювати прозоро, з дотриманням законної процедури та інтересів як постачальників, так і споживачів. Тільки робити це будуть, швидше за все, інші люди. У кожному разі коаліція громадських організацій у рамках проекту “Партнерство за прозоре суспільство” здійснюватиме моніторинг цього питання до його остаточного вирішення.
Врятування дитячого курорту Дотепер я схиляюся перед мужністю й цілеспрямованістю тих, хто перший почав рух за порятунок дитячого курорту в Скадовську і безкінечно вдячна їм за те, що дали мені можливість взяти участь у цій важливій і шляхетній справі. Особлива любов і подяка – лікарям Оксані Білинській і Лідії Гук, засновникам екологічного товариства «Джарылгач», надзвичайно мужнім, незламним і непідкупним борцям – моїм першим вчителям в галузі представлення інтересів і захисту прав громадян. Алла Тютюнник, Президент Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я.
|
