Від редколегії

Зараз, коли у нас більше досвіду, ми б неодмінно використали уповні такий вид дій, як судовий позов. Рідко коли правозахисній громадській організації трапляється така «бездоганна» жертва беззаконня, як Ірина Оводовська. Як правило, малих і середніх підприємців важко захищати ще й тому, бо за діючим у нашій країні законодавством кожного бізнесмена можна завжди в чому-небудь звинуватити. А якщо немає «гріхів» у бізнесі, то можна «підловити» на любові до горілки, а як не горілка, то міліція все одно «накопає» що-небудь – якщо отримає таку вказівку «згори».

Оводовська була на рідкість законослухняна морально чиста громадянка, яка сама виховувала дочку. Вона була достатньо смілива, щоб подати позов до суду на працівників мерії, міліції, прокуратури і вимагати компенсації моральної шкоди. Якби ми тоді підказали їй це, підтримали, вона б так і вчинила. І якби суд прийняв рішення на користь Оводовської, це була б значно вагоміша перемога, ніж та, яку ми отримали. Тому що не в усіх містах є журналістські правозахисні організації з широким доступом до ЗМІ. А навіть там, де є, журналісти не можуть захистити всіх, чиї права порушені. Та й не повинні журналісти цим займатися, для цього створена в державі система судів, які мусять відповідати європейським стандартам, бути кваліфікованими, незалежними, справедливими й доступними для всіх без винятку громадян.

І навіть якби районний суд не задовольнив позов Оводовської, це був би ще один привід для виступів у ЗМІ. А далі слід було подавати скаргу в обласний суд. А якби президія обласного визнала рішення районного правильним і залишила без змін, тоді ми вже точно подали б скаргу до Європейського Суду.

Багато хто вважає, що цей шлях занадто довгий, але з огляду на нашу мету ми до певної міри були зацікавлені, щоб конфлікт із Оводовською не вичерпався занадто швидко. До того ж, на цьому шляху в нас з’вився б матеріал для аналізу роботи районного суду, доступу до правосуддя в районі й області, інформаційний привід для регулярних публікацій у ЗМІ на цю тему.

Щодо міфу про те, ніби процедура подачі скарги в Європейський суд складна, дорога й для простих громадян недоступна, – то це справді тільки міф, створений, можливо, для того, щоб менше громадян туди подавалися. (Той факт, що багато справ від громадян України Європейський Суд визнає неприйнятними, свідчить лише про те, що наші громадяни ще не навчилися грамотно ці заяви складати).

Багатьох відлякує термін очікування розгляду справ – 2-5 років. Але, по-перше, краще добитися справедливості через 5 років, ніж на все життя залишитися приниженим, а по-друге, нам вже відомі випадки, коли буквально через тиждень-два після того, як Європейський суд визнавав справу прийнятною, представники влади відновлювали всі порушені права заявника, аби не допустити справу до розгляду. З кожним днем наші громадяни стають освіченіші щодо своїх прав, сміливіші й наполегливіші, і врешті решт навчаться подавати грамотні заяви масово. І тоді наша влада стане перед вибором: або припинити порушувати права людини, або накладені Європейським судом штрафи спустошать державну скарбницю.