П. 2.2 Адміністративні методи ДРЕ

Адміністративне регулювання ринкової економіки виражається в прямому управлінні державою і передбачає:

- використання системи державних замовлень та контрактів;

- застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот;

- запровадження норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Суть адміністративних методів залежить від обраного способу управління суб'єктами ринкової діяльності.

Наприклад, ліцензування вводять з метою регламентувати підприємництво у тих видах діяльності, які ринок не може регулювати.

Адміністративне регулювання - це дії адміністрації держави або регіону, спрямовані на збалансованість інтересів суб'єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок, розпоряджень.

Адміністрація - це орган державної (виконавчої) влади на конкретній території. Вона покликана втілювати в життя закони, постанови і розпорядження, що відіграють організаційну роль і визначають відносини між членами суспільства. В умовах нинішнього динамізму адміністративний апарат державного управління повинен оперативно приймати рі шення, прогнозувати майбутнє.

У багатьох країнах світу державне управління ґрунтується н принципах централізації і децентралізації. Наприклад, у США функція управління кадрами розподілена між Департаментом і Радою захисту системи послуг. Рада забезпечує правовий нагляд і процес оскарження для державних службовців. У Канаді рівень зайнятості в департаментах контролює Скарбнича рада. В Англії протягом вісімнадцяти років прем'єрства Маргарет Тетчер Департамент державної служби було скасовано, а контрольні функції перейняла скарбниця.

Адміністративне регулювання в Україні є розімкненою системою (системою спостережень) без елементів зворотного зв’язку та належного виконавчого механізму. Нема чіткого розмежування прав і відповідальності між державним центром і місцевими органами влади та між апаратом президента, урядом і законодавчими органами. Результатом цього є дублювання, підміна функцій, неможливість ефективно використовувати владні повноваження. Державні структури самоусуваються від вирішення питань, які входять до їх компетенції.

У період економічного спаду можна було б зменшити тривалість періоду кризи, запровадивши сильну виконавчу владу, передусім в облстях. В Україні, однак, головні важелі виконавчої влади – управління та планування господарства - у чинному законодавстві, по суті, проігноровані.

Відповідно, можна зробити висновок, що політика держави повинна бути спрямована на цілісну систему державного регулювали економіки з використанням як ринкових, так і адміністративних методів. Для цього треба відновити управління державним сектором через прогнозування і планування, оволодіти ситуацією в країні, що можна досягти, лише спираючись на жор стку виконавчу вертикаль, використовуючи адміністративні методи державного регулювання економіки.