СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК КЛАСИЧНОГО ЕВОЛЮЦІОНІЗМУ

ОСНОВНІ ШКОЛИ Й НАПРЯМКИ В СОЦІАЛЬНІЙ АНТРОПОЛОГІЇ

 

План

Становлення й розвиток класичного еволюціонізму.

2. Дифузіоністський напрямок у культурно-антропологічному знанні.

Соціологічна школа в антропології.

Культурно-історична школа: основні ідеї й принципи.

Біологічні й психологічні напрямки у вивченні культур.

Психоаналітичний підхід до вивчення культур.

Функціоналізм і структуралізм у культурній антропології.

Становлення й розвиток символічної антропології.

Культурний релятивізм як напрямок в антропології

 

 

СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК КЛАСИЧНОГО ЕВОЛЮЦІОНІЗМУ

Історичні умови й теоретичні передумови становлення еволюціоністських концепцій

Поява дисципліни, що систематично вивчала культури як особливі форми організації життя людини й регулярно існувала в ряді європейських країн, звичайно датується приблизно 50-ми роками XIX ст. Це не означає, що до цього часу не було культурологічних концепцій і що особливості життєдіяльності різних народів не були предметом аналізу істориків, філософів, географів і т.д. Мова йде про формування самостійної дисципліни, що досліджувала історичний розвиток культур, що здійснювала порівняльний аналіз їхніх різних типів, що вивчала закономірності функціонування й структурної організації, взаємодію із природними умовами. Трохи пізніше, наприкінці XIX ст., були засновані кафедри в університетах і навіть створені цілі інститути, головним завданням яких було вивчення культур в історичному й структурно-функціональному аспектах. Незалежно від способу, методу, предметної області досліджень всі вони спиралися на описи всіляких сторін життя й побуту численних народів, що населяли в минулому Землю й живуть на ній понині (конкретно-етнографічні дослідження). Для систематизації, узагальнення конкретно-емпіричних даних використовувалися різні методи, прийоми, створювалися теорії культур, культурологічні концепції, що впорядковують різноманітні розрізнені відомості в єдину цілісну картину. Оформленню вивчення культур у самостійну дисципліну сприяв ряд обставин і історичних умов.

Серед них необхідно виділити принаймні три моменти.

Перший - це відкриття європейцями в XVIII-XIX ст. все нових і нових земель і продовження колоніальної експансії Англією (проникнення в Південну Африку, поступове скорення Індії, захоплення Індонезії й т.д.), Францією (скорення Алжиру, захоплення ряду архіпелагів у Полінезії (Таїті), захоплення Південного В'єтнаму) і т.д. Розширення економічних і господарських контактів приводило до швидкого росту етнографічних відомостей. У свою чергу зростання економічного впливу породило необхідність дослідження культур народів для забезпечення керування ними.

Другий момент - це розробка проблем історії й теорії культури в працях філософів епохи Просвіти. Маються на увазі ідеї географічного детермінізму, основна теза якого: людина, народи, звичаї - продукти впливу навколишніх природних умов (Монтеск'є). Широко поширилася теорія "шляхетного дикуна", що живе за природними законами природи (Руссо, Дідро й ін.). Тоді ж була розроблена схема загальісторичних стадій культурного розвитку (Тюрго, Вольтер, Кондорсе). Крім цього, робилися спроби сполучити ці загальнолюдські стадії розвитку з ідеєю національної своєрідності кожного конкретного народу, високої цінності кожної конкретної культури (Гердер).

І нарешті, остання обставина - це утвердження еволюційного світогляду завдяки появі космогонічної гіпотези І. Канта (1755) і П. Лапласа (1796) в астрономії, еволюційного підходу в геології Ч. Лайєлля (1830-1833) і ін. Особливе значення мало застосування принципу розвитку в біології Ж. Ламарком (1809), К. Бером (1829-1837) і побудова загальорганічної теорії еволюції Ч. Дарвіном і А. Уоллесом (50-і роки). Тому, природно, ідея еволюції, розвитку, що отримала перемогу в різних галузях знання й, що витісняла з них напівбогословські погляди, проникнула в область вивчення людини й культури.

У середині XIX в. і навіть трохи раніше в європейських країнах організовувалися географічні, антропологічні, етнологічні товариства, у яких акумулювалися відомості про особливості розвитку й функціонування різних культур. Першим було створено "Паризьке товариство етнології" (1839), згодом реорганізоване в "Товариство антропології" (1859). У Нью-Йорку в 1842 р. сформувалося "Американське етнологічне товариство". В Англії в 1843 р. було відкрито "Етнологічне товариство", а в 1863 р. воно було доповнено ще й "Антропологічним товариством", які при об'єднанні в 1871 р. утворили "Королівський антропологічний інститут Великобританії й Ірландії". У Німеччині "Товариство антропології, етнології й доісторії" сформувалося в 1869 р.

Поряд із цими організаціями, центрами по вивченню культур стали антропологічні й етнографічні музеї, такі, як музеї в Будапешті (1872), Стокгольмі (1874), Парижі (1877), Роттердамі (1883), Варшаві (1888) і т.д. З більшою увагою до вивчення різноманітних культур відносилися в США, де був відкритий цілий ряд антропологічних музеїв. Найбільш відомі з них Чиказький музей природної історії (1893), музей Карнегі в Піттсбургі (1895, Пенсільванія), музей антропології в Берклі (1901, Каліфорнія).

Остаточним етапом в організаційному оформленні вивчення культур (незалежно від того, чи називалася дисципліна етнологією, соціальною або культурною антропологією) була поява спеціальних періодичних видань: в Англії - "Фольклор" (1890) і "Людина" (1901), у Німеччині - "Ethnologica" (1909), у США - "Американський антрополог" (1899).